Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особа 1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - Управління) про визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

У жовтні 2009 року Особа 1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним рішення від 16 липня 2009 року комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників війни та учасників бойових дій цього Управління щодо неможливості визнати його учасником бойових дій, зобов'язати зазначену комісію визнати його учасником бойових дій і видати посвідчення встановленого зразка.

На обґрунтування позову зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII (3551-12) ) учасниками бойових дій визнаються, зокрема, учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії,

Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Вважав, що відповідає умовам, установленим зазначеною нормою Закону (3551-12) , оскільки у період із 1987-1989 рік навчався у Львівській середній спеціальній школі міліції МВС СРСР і за рішенням Уряду СРСР неодноразово залучався до виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та при вирішенні збройних конфліктах, із нормалізації обстановки, відновлення законності та правопорядку на території Азербайджанської РСР.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 16 березня 2010 року позов задовольнив.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідно до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 (63-94-п) «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - постанова КМУ № 63, Перелік відповідно), входять інші країни, бойові дії на території яких мали місце після грудня 1979 року, а позивач виконував завдання в умовах надзвичайного стану та під час збройних конфліктів, то рішення відповідача про відмову у визнанні Особа 1 учасником бойових дій є необґрунтованим.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2012 року, постанову суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове - про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, з рішенням якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив із того, що зі змісту примітки 6 до Переліку щодо можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після 1979 року та не названі у цьому Переліку, вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, яких Генеральний штаб Збройних Сил колишнього Союзу РСР направляв у країни, на території яких велися бойові дії, і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях. Проте територія та періоди бойових дій, на які посилався позивач, до вказаного Переліку не включені.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Особа 1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування пункту 2 статті 6 Закону № 3551-XII та Переліку у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2006 року (справа № К/9991/9681/11), яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Зокрема, заявник послався на ухвалу, у якій суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, визнав, що постановою КМУ № 63 (63-94-п) затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періодів бойових дій на їх території, де також міститися вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року. Таким чином, як «іншу країну після 1979 року» слід розуміти, зокрема і колишній Союз РСР.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції пункту 2 статті 6 Закону № 3551-XII та Переліку, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах враховує, що Верховний Суд України вже вирішував питання щодо правильного застосування зазначених норм матеріального права при розгляді інших справ.

Так, у постановах Верховного Суду України від 18 травня 2010 року (№ 21-74во10) та 3 жовтня 2011 року (№ 21-162а11) міститься висновок про те, що у Переліку колишні республіки Союзу РСР (в тому числі Азербайджанська РСР) відсутні, а також зі змісту примітки 6 до цього Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року та не названі у Переліку, вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, яких Генеральний штаб Збройних Сил колишнього Союзу РСР направляв у країни, на території яких велися бойові дії, і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Отже, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про відсутність підстав для визнання позивача учасником бойових дій ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви Особа 1 слід відмовити.

Керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви Особа 1 відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.