821/459/17 Про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, згідно з якими платнику податків збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб та акцизного податку - 29.11.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 01.06.2017 (суддя Василяка Д.К.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2018 (головуючий суддя - Турецька І.О., судді - Стас Л.В., Косцова І.П.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а також вимоги про сплату боргу,

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Херсонській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.09.2016 №0007281300, №0007261300, №0007221300, №0007251300, №0007271300, рішення від 30.11.2016 №0012861300 та вимогу від 30.11.2016 №Ф-0012851300.

Обґрунтовуючи позов, платник посилався на протиправність оспорюваних рішень контролюючого органу з підстав проведення документальної планової виїзної перевірки не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, встановлений законом. Позивач наголошував на тому, що підставою для донарахування податків і штрафних санкцій слугували не дані первинних документів, а вибірковий аналіз показників його підприємницької діяльності, який суперечать дійсним показникам платника та свідчить про те, що перевірка проведена поверхнево. Позивач доводить правомірність визначення ним доходу, включення до складу витрат витрат, понесених платником, у тому числі і вартість оренди, правомірність визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість. Вважає, що оскільки ним правильно визначено дохід, склад витрат, в наслідок чого не відбулось заниження доходу, відтак донарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного соціального внеску, прийняття вимоги про сплату боргу, застосування штрафної санкції є неправомірним.

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 01.06.2017 позов задовольнив у повному обсязі, визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 01.09.2016 №0007281300, №0007261300, №0007221300, №0007251300, №0007271300, рішення від 30.11.2016 №0012861300, податкову вимогу про сплату боргу від 30.11.2016 №Ф-0012851300.

Задовольняючи позові вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем правильно визначено витрати, загальний оподатковуваний дохід, відповідно, відсутні підстави для донарахування позивачу зазначених вище податкових зобов`язань, зборів і штрафів.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 08.02.2018 скасував постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Інспекції від 01.09.2016 №0007251300, ухвалив в цій частині нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.09.2016 №0007251300 про застосування штрафних санкцій у сумі 10000,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у визначеній судом апеляційної інстанції частині, суд погодився з висновками суду першої інстанції, що платником правомірно сформовані витрати, визначено дохід і суми, отримані позивачем, як поворотна фінансова допомога, не можуть бути враховані в розумінні доходів або витрат, відповідно, відсутні підстави для донарахування позивачу податків, зборів і штрафів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині і відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.09.2016 №0007251300, яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 10000,00 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що контролюючим органом правомірно застосовано до платника штрафну санкцію за недотримання вимог постанови Кабінету Міністрів України №957 "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" (957-2008-п) , що виразилось у реалізації алкогольних напоїв за цінами нижчими, ніж встановлені мінімальні роздрібні ціни.

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями у частині задоволених позовних вимог, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Скаржник доводить, що позивач здійснював реалізацію товарів за готівку без відображення цих операцій в обліково-звітних документах своєї діяльності та відповідно, сума торгівельної виручки від продажу товарів внесена на розрахунковий рахунок в сумі 940597,34 грн не облікована в книзі обліку доходів та витрат і не відображена в деклараціях про доходи платника. Відповідач вважає, що платником: завищено витрати від господарської діяльності за 2015 рік на суму 11952,88 грн за рахунок включення платником до складу витрат витрати по орендній платі за землю; занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 62818,40 грн по операціям з роздрібної торгівлі товарами. Зазначені порушення слугували підставою для висновків контролюючого органу про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб і військового збору та видання оспорюваної вимоги.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, які викладені в акті перевірки та якими він керувався під час прийняття оскаржуваних рішень.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20.04.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28.11.2023 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив попередній розгляд справи у судовому засіданні на 29.11.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 15.07.2016 №324/13/2453201590 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) , у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в наслідок чого платником занижено податкові зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 173833,07 грн;

пункту 187.1 статті 187 ПК України, що призвело до заниження суми податкових зобов`язань по податку на додану вартість в сумі 62818,40 грн;

підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214 ПК України, в насідок чого занижено податкові зобов`язання з акцизного податку в сумі 31325,27 грн;

статті 168, підпунктів 1.1, 1.2, 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10, розділу XX ПК України (2755-17) , в наслідок чого занижено військовий збір в сумі 9693,08 грн.

Також, перевіркою встановлено порушення платником вимог постанови Кабінету Міністрів України №957 "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв" (957-2008-п) , що виразилось у реалізації алкогольних напоїв за цінами нижчими, ніж встановлені мінімальні роздрібні ціни.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 01.09.2016:

№0007281300, яким позивачу збільшено грошові зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 94227,60 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням на суму 62818,40 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 31409,20 грн;

№0007261300, яким позивачу збільшено грошові зобов`язання з військово збору на загальну суму 12116,35 грн, з яких за податковими зобов`язаннями в сумі 9693,08 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2423,27 грн;

№0007221300, яким позивачу збільшено грошові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування на загальну суму 217291,37 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням на суму 173833,07 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 43458,27 грн;

№0007251300, яким до позивача застосовані штрафні санкції у сумі 10000,00 грн;

№0007271300, яким позивачу збільшено грошові зобов`язання з акцизного податку на загальну суму 39156,59 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням на суму 31325,27 грн, за штрафними (фінансовими санкціями) у розмірі 7831,32 грн.

Також, контролюючим органом прийнято рішення від 01.09.2016 №0007241300, яким до платника застосовано штрафні санкції за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 160 230,13 грн та вимогу від 01.09.2016 №Ф-0007231300 про сплату боргу з єдиного внеску в сумі 160230,13 грн.

За наслідками адміністративного оскарження прийнятих рішень, Головне управління ДФС у Херсонській області скасувала рішення від 01.09.2016 №0007241300 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимогу від 01.09.2016 №Ф-0007231300 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску.

На підставі рішення, прийнятого за результатами адміністративного оскарження, контролюючим органом притято рішення від 30.11.2016 №0012861300, яким до платника застосовані штрафні санкції за донарахування контролюючим органом своєчасно не нарахованого позивачем єдиного внеску на суму 23640,12 грн та вимогу від 30.11.2016 №Ф-0012851300 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 160260,13 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Колегія суддів не переглядає рішення суду апеляційної інстанції в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Інспекції від 01.09.2016 №0007251300, оскільки зазначене рішення не є предметом касаційної скарги.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України (2755-17) , який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, яка пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За правилами пункту 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Пунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 статті 177 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи підприємця.

Таким чином, законодавець встановлює дві вимоги для використання права фізичною особою-підприємцем, на зменшення оподатковуваного доходу понесеними витратами, а саме: витрати повинні бути документально підтверджені та пов`язані з господарською діяльністю, тобто з отриманням доходу.

Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (996-14) (далі - Закон №996-ХІV (996-14) ).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Як було установлено судами попередніх інстанцій і підтверджено матеріалами справи, позивач у перевіряємому періоді здійснював господарську діяльність на загальній системі оподаткування обліку та звітності, зі сплатою податку на додану вартість, був платником податку на додану вартість до 04.01.2015. Основним видом господарської діяльності позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (КВЕД 47.11), роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.26).

В акті перевірки контролюючий орган зазначив, що позивачем занижено загальний оподатковуваний дохід, отриманий від провадження діяльності, який відображений в податковій декларації платника за 2014 рік в сумі 314091,97 грн, за 2015 рік в сумі 634252,43 грн. Платник за 2015 рік отримав дохід в сумі 587939,92 грн, який відобразив та вніс до Книги обліку доходів і витрат, проте в Декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік зазначив суму доходу 580192,86 грн, що стало причиною заниження загального оподаткованого доходу за 2015 рік на 7747,06 грн.

Наголошуючи у касаційній скарзі на заниження позивачем доходів, отриманих від провадження господарської діяльності, скаржник посилається на дані про рух готівкових коштів на розрахунковому рахунку та на дані про отриману виручку в готівковій формі, згідно даних книги обліку розрахункових операцій.

Контролюючим органом встановлена реалізація товарів за готівку без відображення цих операцій в обліково-звітних документах, зокрема, сума в розмірі 940597,34 грн, що внесена на розрахунковий рахунок позивача, не облікована в Книзі обліку доходів і витрат та не відображена в Декларації про майновий стан і доходи.

Судами попередніх інстанцій установлено, що окрім торгової виручки, до банківської установи позивачем здавались кошти, отримані, як позика (поворотна фінансова допомога) за відповідними договорами позики, а також суми власних коштів, які вводились в обіг для використання у підприємницькій діяльності, що підтверджується відповідними договорами позики, наявними у матеріалах справи. Протягом 2014-2015 років позивачем повернуто позик на суму 565000,00 грн.

Приймаючи до уваги встановлені судами обставини щодо отримання позивачем поворотної фінансової допомоги (позики), яка відповідно до умов договорів підлягає обов`язковому поверненню у визначений строк, колегія суддів дійшла до висновку, що протягом дії таких договорів сума поротної фінансової допомоги не включається до складу доходу такого суб`єкта господарювання.

При цьому, якщо сума поворотної фінансової допомоги не повертається у визначений у договорі термін, то вона включається до складу доходів платника та оподатковується на загальних підставах.

Водночас, як установлено судами попередніх інстанцій, поворотна фінансова допомога була повернута позивачем.

Ураховуючи наведені правові норми і встановлені фактичні обставини судами попередніх інстанцій у даній справі, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що суми, отримані позивачем як поворотна фінансова допомога, не можуть бути враховані до складу доходів.

Колегія суддів враховує встановлені судовими інстанції обставини, зокрема, що контролюючий орган, стверджуючи про заниження позивачем загального оподаткованого доходу за 2015 рік на 7747,06 грн допустив арифметичну помилку, встановивши, що сума виручки за 2015 рік становила всього 557842,82 грн, а сума позареалізаційних доходів, які надійшли на розрахунковий рахунок за 2015 рік становила 22350,04 грн, оскільки судами встановлено, що загальна сума доходу становить 580192,86 грн (22 350,04 + 55 7842,82), що підтверджується виписками по розрахунковому рахунку.

Як установлено судами, саме така сума задекларована позивачем у Декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік та зазначено, що сума 580192,86 грн складається із сум доходів (виручки) від реалізації товарів, що відображені у звітах РРО, а також доходів від позареалізаційних операцій.

Щодо тверджень скаржника про завищення платником витрат за 2015 рік на суму 11952,88 грн у зв`язку з включенням до їх складу суми сплаченої орендної плати за землю, яка є обов`язковим платежем та сплачується за використання в господарській діяльності землі державної (комунальної власності), колегія суддів зазначає про таке.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (підпункт 14.1.34 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Як зазначалось раніше, порядок оподаткування доходів фізичних осіб - підприємців визначений статтею 177 ПК України.

Перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування визначений пунктом 177.4 ПК України (2755-17) .

Так, за правилами підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Таким чином, у разі, якщо фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування орендує земельну ділянку, яка використовується ним для підприємницької діяльності або використовується майно, розташоване на такій орендованій земельній ділянці, платник має право включити до складу своїх витрат суму сплаченої оренди за вказану земельну ділянку.

Окрім зазначеного, колегія суддів враховує встановлення судовими інстанціями існування суперечностей в акті перевірки щодо сплати орендної плати за землю.

З огляду на зазначене, Верховний Суд не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності у позивача права включати до складу витрат витрати на оплату орендної плати за землю, водночас погоджується з висновками судів, що платником не завищено витрати за 2015 рік на суму 11952,88 грн у зв`язку з включенням до їх складу суми сплаченої орендної плати за землю.

Зазначене не вплинуло на вирішення спору по суті заявлених позовних вимог у визначеній судом апеляційної інстанції частині.

Щодо висновків податкового органу про порушення платником вимог пункту 187.1 статті 187 ПК України, внаслідок чого платником занижено податок на додану вартість за 2014-2015 роки на суму 62818,40 грн, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з податку на додану вартість з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Порядок визначення бази оподаткування з податку на додану вартість регулюється статтею 188 ПК України.

Так, за правилами пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів).

Водночас, як установлено судовими інстанціями, відповідачем податок на додану вартість донарахований на суму заниженого, на думку податкового органу, валового доходу.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів не погоджується з твердженнями скаржника про порушення платником вимог пункту 187.1 статті 187 ПК України, в наслідок чого платником занижено податок на додану вартість за 2014-2015 роки на суму 62818,40 грн, оскільки у даному випадку не підтверджується факт заниження доходу платником.

Щодо застосування до позивача штрафної санкції за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску колегія судді зазначає про таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (2464-17) (далі - Закон №2464-VI (2464-17) ).

Відповідно до статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 статті 5 Закону №2464-VI передбачено, що обов`язки платників єдиного внеску виникають у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною 2 статті 9 Закону №2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Ураховуючи, що платником правомірно визначено дохід, включено до складу витрат понесені ним витрати, пов`язані з його господарською діяльністю, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що платником не занижено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відтак, застосування штрафних (фінансових) санкцій за ненарахування та несплату єдиного внеску є необґрунтованими

Щодо висновків контролюючого органу про заниження платником військового збору, колегія суддів виходить із наступного.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" ПК України (2755-17) встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Єдиною підставою для донарахування позивачеві зобов`язання за платежем військовий збір є висновок контролюючого органу про заниження платником оподатковуваного доходу, відтак контролюючим органом безпідставно донарахований військовий збір.

Таким чином, висновки контролюючого органу про заниження позивачем зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, з податку на додану вартість, військового збору є похідними від висновків контролюючого органу про заниження позивачем доходу і завищення витрат, яким вище надано правову оцінку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність оскаржуваних рішень у визначеній судом апеляційної інстанції частині.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Новокаховської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2018 залишити без змін.