Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

при секретареві судового засідання Ключник А.Ю., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом державної податкової інспекції у м. Чернівцях (далі - ДПІ) до відділу державної реєстрації Чернівецької міської ради (далі - відділ реєстрації), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Західенерго ЛТД» (далі - Товариство), державний реєстратор Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області (далі - державний реєстратор), про визнання протиправним запису про місцезнаходження Товариства та зобов'язання вчинити дії,

У грудні 2010 року ДПІ звернулася до суду з позовом про визнання протиправним запису від 19 листопада 2010 року № 22 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - Реєстр) щодо місцезнаходження Товариства за адресою: м. Чернівці, бульвар Героїв Сталінграду, 11а/1, скасування зазначеного запису, зобов'язання внести до Реєстру запис про попереднє місцезнаходження юридичної особи.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що відповідач на порушення вимог Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV (755-15) «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (далі - Закон № 755-IV (755-15) ) вніс до Реєстру реєстраційний запис про місцезнаходження Товариства без наявності заповненої реєстраційної картки на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. У ході перевірки встановлено, що з 2006 року за вказаною в Реєстрі адресою Товариство не знаходиться. Позивач позбавлений можливості виконувати покладені на нього Законом України від 4 грудня 1990 року № 509-XII (509-12) «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон № 509-XII (509-12) ) функції щодо обліку платників податків та контролю за правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю перерахування податків та зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів. У зв'язку з наведеним просив позов задовольнити.

Суди розглядали справу неодноразово.

Чернівецький окружний адміністративний суд постановою від 25 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року, в задоволенні позовних вимог відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивував рішення тим, що відповідно до Закону № 509-XII (509-12) органи державної податкової служби (далі - ДПС) не наділені правом звертатися до суду із заявою про визнання неправомірним запису в Реєстрі про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, оскільки такий запис в Реєстрі є підставою для ініціювання процедури ліквідації підприємства за рішенням суду. Вимога позивача про зобов'язання відповідача внести до Реєстру запис про місцезнаходження Товариства за попередньою адресою та повернення реєстраційної справи до державного реєстратора виходить за межі повноважень позивача. ДПС має право на звернення до суду із заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Вищий адміністративний суд України постановою від 16 лютого 2012 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нове - про часткове задоволення позовних вимог.

Задовольняючи позов частково, касаційний суд дійшов висновку, що державний реєстратор всупереч вимогам чинного законодавства без відповідної реєстраційної картки та рішення органу управління Товариства вніс зміни до установчих документів цієї юридичної особи. Крім того, повноваження податкового органу на звернення до суду із позовом про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності необхідно розуміти як право на звернення про визнання неправомірним запису у Реєстрі. Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що податковий орган має право звертатися до суду з позовом про визнання неправомірним запису стосовно суб'єкта господарювання у Реєстрі.

Не погоджуючись із постановою касаційного суду, відділ реєстрації звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статті 14 Закону № 755-IV та статті 11 Закону № 509-XII. На обґрунтування заяви він додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2011 року (справа № К-29879/10) та 16 лютого 2012 року (справа № 9991/30605/11), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У рішенні від 19 травня 2011 року (справа № К-29879/10) касаційний суд зазначив, що «згідно з пунктом 17 ст. 11 вказаного Закону органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Це повноваження з врахуванням норм Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV (755-15) (далі - Закон № 755-IV (755-15) ), який є спеціальним законом з питань державної реєстрації, припинення суб'єктів підприємницької діяльності, слід розуміти як повноваження на звернення до адміністративного суду з позовом про припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця».

Із наведених судових рішень убачається, що касаційний суд у подібних правовідносинах неоднаково застосував пункт 17 частини першої статті 11 Закону № 509-XII, внаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом наведеної норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Пунктом 17 частини першої статті 11 Закону № 509-XII передбачено, що органи ДПС у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право звертатись до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що органи ДПС мають право звертатися до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності виключно у випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звернутися з позовом про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.

Послідовний аналіз переліку підстав для звернення суб'єкта владних повноважень до суду дає можливість дійти висновку, що він повинен мати достатні адміністративні можливості для здійснення визначених йому законом завдань та функцій, і лише у випадках, коли Конституцією чи законами України встановлені судові обмеження його діяльності, він звертається до суду з позовом по суті для отримання судового дозволу.

Такі звернення мають бути обумовлені необхідністю виконання покладених на них завдань та функцій, а використовувати свої повноваження вони можуть лише з метою, з якою це повноваження надане.

Відповідь на питання, з якою метою податковим органам надано повноваження звертатися до суду із заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, дає аналіз завдань і функцій податкових органів.

Завданнями органів ДПС є, зокрема, здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Функції державних податкових органів визначені статтями 8- 10 Закону № 509-XII. Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції, зокрема, забезпечують облік платників податків.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності є одним із заходів, спрямованих на запобігання порушенню податкового законодавства або його припиненню, а не засобом забезпечення обліку платників податків.

Суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається. У зв'язку з цим визначений законом предмет позову, з яким суб'єкт владних повноважень може звернутися до суду при здійсненні ним владних управлінських функцій, не підлягає розширеному тлумаченню.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що органи ДПС відповідно до пункту 17 частини першої статті 11 Закону № 509-XII мають право звертатися до суду з позовною заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (предмет позову розширеному тлумаченню не підлягає) виключно у випадках, прямо передбачених законом, з метою виконання покладених на них завдань і функцій.

Оскільки суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, його постанова підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до цього ж суду.

Керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Заяву відділу державної реєстрації Чернівецької міської ради задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.