3/5пд Про визнання частково недійсним договору тимчасового користування місцями розташування рекламних конструкцій - Текст документа

Товариство звернулося до господарського суду Луганської області з позовом (з урахуванням подальших змін та доповнень позовних вимог) про визнання недійсними пунктів 2.1, 2.7 договору тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська від 25.09.2006 № 327 (далі -Договір), а також додатку № 2 до цього Договору.

Рішенням господарського суду Луганської області від 29.05.2008 (колегія суддів у складі: Доманська М.Л. - головуючий суддя, судді Седляр О.О., Яресько Б.В.) позов задоволено частково: визнано недійсними пункти 2.1 і 2.7 Договору; в іншій частині позовних вимог до Відділу реклами відмовлено; у задоволенні позову до Управління відмовлено повністю.

Прийняте місцевим судом рішення в частині задоволення позову мотивовано посиланням на те, що пункти 2.1 і 2.7 Договору, які встановлюють розмір плати за користування місцями розташування рекламних засобів та порядок здійснення розрахунків, грунтувалися на рішенні виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147, яке скасовано постановою господарського суду Луганської області від 23.01.2007 зі справи № 16/637н-ад, що набрала законної сили. Відхилення позовних вимог щодо визнання недійсним додатку № 2 до Договору (розрахунок розміру плати) суд першої інстанції мотивував посиланням на те, що зазначений розрахунок не підписаний представником позивача, а також тим, що цей розрахунок не породжує безпосередньо прав і обов'язків сторін. У задоволенні позову до Управління відмовлено через відступлення ним права вимоги за Договором Відділу реклами.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділ реклами просить рішення місцевого господарського суду зі справи в частині задоволення позовних вимог щодо пункту 2.1 Договору скасувати через неправильне застосування судом норм матеріального права.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило рішення суду першої інстанції зі справи залишити без змін, а скаргу -без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі -ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:

- 25.09.2006 Управлінням і Товариством було укладено Договір, предметом якого є надання позивачеві в тимчасове платне користування місць розташування спеціальних (рекламних) конструкцій;

- відповідно до пункту 2.1 Договору розмір плати за всі надані у користування місця визначається відповідно до Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147, та становить 1 713,60 грн. на місяць (розрахунок плати -додаток № 2 до Договору);

- згідно з пунктом 2.7 Договору усі розрахунки за ним здійснюються відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147;

- рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147 встановлено Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, на підставі якого визначено розмір плати, який відображено у пункті 2.1 Договору;

- постановою господарського суду Луганської області від 23.01.2007 зі справи № 16/637н-ад, яка набрала законної сили, рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147 визнано протиправним та скасовано;

- 09.09.2005 відповідачами укладено договір відступлення права вимоги № 238, відповідно до якого Управління відступило Відділу реклами право вимоги, а Відділ реклами набув право вимоги і став кредитором за усіма договорами тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), укладеними Управлінням з суб'єктами підприємницької діяльності, яким видано дозволи на розміщення реклами.

Причиною даного спору є питання щодо наявності правових підстав для визнання недійсними пунктів 2.1 і 2.7 Договору.

Відповідно до приписів частини першої статті 16 Закону України "Про рекламу" (270/96-ВР) розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (2067-2003-п) , передбачено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування.

Згідно з статтею 203 Цивільного кодексу України (435-15) (далі -ЦК України (435-15) ) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України (435-15) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 628 ЦК України (435-15) встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 632 ЦК України (435-15) ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 638 ЦК України (435-15) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами другою та третьою статті 180 Господарського кодексу України (436-15) передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Iстотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною першою статті 215 ЦК України (435-15) встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Водночас статтею 217 ЦК України (435-15) передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

З огляду на наведене необхідними передумовами задоволення даного позову є: узгодженість сторонами усіх істотних умов Договору; невідповідність спірних положень Договору вимогам чинного на момент його укладення законодавства; можливість вчинення оспорюваного правочину без включення до Договору пунктів 2.1 і 2.7.

Проте, місцевим господарським судом не встановлено: чи відповідали пункти 2.1 і 2.7 Договору приписам законодавства (актів органів місцевого самоврядування), чинним на момент його укладення; чи містять інші пункти Договору (крім пунктів 2.1 і 2.7) положення стосовно плати за користування місцями розташування рекламних засобів; чи було б можливим укладення даного Договору без включення до нього наявних пунктів 2.1 і 2.7.

Крім того, визначивши належним відповідачем Відділ реклами, суд першої інстанції послався на договір відступлення права вимоги від 09.09.2005 № 238 (укладений до підписання сторонами спірного Договору від 25.09.2006 № 327), який відсутній у матеріалах справи, та залишив без дослідження і оцінки договір відступлення права вимоги від 20.02.2007 (т. 1, а.с. 100).

Отже, суд першої інстанції припустився неправильного застосування приписів частини першої статті 4 - 7 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України (1798-12) є підставою для скасування прийнятого ним судового рішення зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України (1798-12) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.