Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні 06.08.2008 р. оголошувалась перерва

В грудні 2007 р. заступник прокурора міста Києва звернувся в господарський суд міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України до Київської міської ради, за участю Кооперативу –третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 01.10.2007 р. № 347/3181 (ra_347023-07) "Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу "Технолог" для житлової забудови на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва".

В обґрунтування пред‘явлених вимог заступник прокурора посилався на перевищення відповідачем повноважень щодо вилучення земельних ділянок площею понад 1 га, на необхідність продажу переданих Кооперативу земельних ділянок на конкурентних засадах, на знаходження земельних ділянок в межах ландшафтного заказника місцевого значення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.01.2008 р. (суддя Іванова Л.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2008 р. (судді: Андрієнко В.В., Малетич М.М., Буравльов С.І.), в позові відмовлено з підстав неправомірності та необґрунтованості пред‘явлених вимог.

Не погоджуючись з постановою, заступник прокурора м. Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи подання порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заявлені вимоги заступник прокурора обґрунтовує тим, що судами здійснено неналежну юридичну оцінку обставин справи щодо: відсутності у відповідача правових підстав для передачі Кооперативу земельних ділянок в порядку ст. 41 Земельного кодексу України (надалі –ЗК України) і поза процедурою земельних торгів (аукціону, конкурсу); обов‘язкового проведення державної комплексної експертизи при внесенні змін до Генерального плану міста Києва та його приміської зони; перевищення Київською міською радою повноважень щодо вилучення земельних ділянок площею понад 1 га.

Заступник прокурора посилається також на те, що до правових підстав для передачі земельних ділянок Кооперативу відносяться положення ст. 41 ЗК України, відповідно якої житлово-будівельним (житловим) кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

У зв‘язку з цим, також, вказує на невірний висновок судів попередніх інстанцій про необов‘язковість застосування положень ст. 127 ЗК України щодо здійснення продажу земельних ділянок на конкурентних засадах, п. 2.1. рішення Київської міської ради від 19.07.2005 р. № 810/3385 (ra0810023-05) "Про затвердження Тимчасового порядку набуття права на землю на конкурентних засадах в місті Києві".

В касаційному поданні поставлені під сумнів висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності необхідності в обов‘язковій наявності комплексного експертного висновку (проведенні екологічної експертизи) при внесенні змін до Генерального плану розвитку міста Києва та проекту планування його приміської зони, а також щодо правомірності вилучення Київською міською радою земельних ділянок площею понад 1 га.

Також, заступник прокурора не погоджується з висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності передачі Кооперативу земельних ділянок в межах об‘єкта природно-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційного подання, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційне подання не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судами попередніх інстанцій, Кооператив за своєю організаційно-правовою формою та напрямком діяльності є житловим (житлово-будівельним) кооперативом у розумінні ст. 41 Земельного кодексу України.

Вказаний висновок підставно обґрунтовано судами нормами Закону України "Про кооперацію" (1087-15) , в статті 6 якого зазначено, що відповідно до завдань та характерів діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми тощо. З урахуванням роз‘яснень Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, господарськими судами встановлено, що житлово-будівельний кооператив слід відносити до типу обслуговуючого кооперативу. У зв‘язку з цим, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що Київською міською радою правомірно застосовані положення статті 41 Земельного кодексу України щодо безоплатної передачі Кооперативу земельних ділянок у відповідності до затвердженої містобудівної документації, оскільки третя особа є житлово-будівельним (житловим) кооперативом.

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи наявні рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2007 р., які залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2007 р., у справах №№ 3/341, 3/342, 3/344 за позовами Обслуговуючих кооперативів житлових кооперативів "Медтехнік", "Текстильник", "Механізатор" до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про зобов‘язання підготувати на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кооперативам відповідний проект рішення Київської міської ради та передати його на розгляд Київської міської ради. Зазначеними рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що обслуговуючий кооператив житловий кооператив за своєю організаційно-правовою формою та напрямком діяльності є житловим (житлово-будівельним) кооперативом.

Матеріали справи свідчать про те, що врахувавши фактичні обставини справи та зібрані докази суди дійшли мотивованого висновку про те, що положення ст. ст. 127, 134, 136 Земельного кодексу України та рішення Київської міської ради від 19.07.2005 р. № 810/3385 (ra0810023-05) "Про затвердження Тимчасового порядку набуття права на землю на конкурентних засадах в місті Києві" щодо продажу земельної ділянки на земельних торгах не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки оспорюваним рішенням Київської міської ради передбачено безоплатно передати Кооперативу, який є житловим (житлово-будівельним) кооперативом, у власність земельну ділянку в порядку ст. 41 Земельного кодексу України. Вказаною статтею встановлено право житлових (житлово-будівельних) кооперативів на безоплатну передачу земельних ділянок. При цьому, в загаданій статті не міститься застережень щодо обов‘язкового спорудження житловим кооперативом будь-яких житлових будівель. Водночас, підставою для отримання дозволу на проведення будівельних робіт виступає відповідне рішення органу місцевого самоврядування про надання в оренду та/або у власність певної земельної ділянки. За таких обставин, судом правомірно враховано, що застосування правового інституту безоплатної передачі земельних ділянок виключає одночасно з цим застосування правового інституту продажу таких земельних ділянок на конкурентних засадах.

Колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування в даних правовідносинах положень статті 149 Земельного кодексу України, згідно з якою земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для не лісогосподарських потреб.

На підставі матеріалів справи та зібраних у ній доказів господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що земельну ділянку Кооперативу передбачалось передати за рахунок земель, що перебували в оренді у товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Крюківщина" згідно з договорами оренди земельних ділянок від 06.09.2005 р. № 79-6-00345, № 79-6-00346, № 79-6-00348 і за добровільною відмовою ТОВ "Агрофірма Крюківщина" від права користування земельною ділянкою. Згідно ст. 141 ЗК України добровільна відмова від права користування земельною ділянкою є самостійною підставою припинення права користування земельною ділянкою і не потребує застосування процедури вилучення земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відсутність необхідності проведення комплексної експертизи (наявності комплексного експертного висновку) при внесенні змін до Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про екологічну експертизу" екологічна експертиза в Україні –це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки.

Згідно положень зазначеного Закону суб‘єктами екологічної експертизи виступають, зокрема: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії; інші державні органи, місцеві Ради і органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства.

Згідно ст. 13 Закону України "Про екологічну експертизу" здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 р. № 554 (554-95-п) затверджено Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Так, до таких об‘єктів, зокрема, відносять атомну енергетику і атомну промисловість, біохімічне, фармацевтичне виробництво, утилізацію промислових і побутових відходів тощо.

Як вбачається зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 р. № 554 "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку" (554-95-п) житлова забудова не підпадає під визначення переліку видів діяльності та об‘єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.

Також, відповідно до ст. 10 Закону України "Про планування і забудову територій" зміни до містобудівної документації вносяться рішенням ради, яка затвердила містобудівну документацію, після погодження з відповідним спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що містобудівне обґрунтування внесення змін до генерального плану розвитку м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 р. № 370/1804 (ra0370023-02) , схеми планування території частини південного планувального району Голосіївського адміністративного району в м. Києві, затвердженої рішенням Київської міської ради від 27.10.2005 р. № 271/3732 (ra_271023-05) , програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 р. та концепції формування зелених насаджень в м. Києві, затвердженої рішенням Київської міської ради від 19.07.2006 р. № 806/3381 (ra0810023-05) , зміни цільового призначення сільськогосподарських земель під малоповерхову житлову забудову ОКЖК "Технолог" на 21-ому км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, перед її затвердженням Київською міською радою була погоджена, зокрема, Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища.

Господарськими судами попередніх інстанцій правомірно застосовано положення розділу ІV Земельного кодексу України (2768-14) , що регламентують порядок набуття права на землю. Згідно із нормами ст. ст. 118, 123, 124 ЗК України проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронними і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини. Інших вимог щодо обов'язковості будь-яких погоджень або експертиз положення зазначених статей Земельного кодексу України (2768-14) не містять.

Як вірно враховано місцевим господарським судом, Київська міська рада приймаючи оспорюване рішення затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Кооперативу, який в свою чергу було погоджено усіма органами, що згідно з положеннями Земельного кодексу України (2768-14) були зобов‘язані подати свої висновки.

Крім цього, оспорюваним рішенням Київської міської ради для упередження в майбутньому можливих порушень вимог законодавства було зобов'язано Кооператив при використанні переданих земельних ділянок виконувати вимоги Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, Міністерства охорони здоров‘я України, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, Головного управління охорони культурної спадщини, Головного управління земельних ресурсів. Таким чином, суди правомірно дійшли висновку, що оспорюване рішення Київської міської ради було прийнято, зокрема, на підставі позитивних висновків та погоджень тих органів, які за колом своїм повноважень та функціональним призначенням зобов'язані надати відповідні висновки про наявність або відсутність можливості для передачі земельних ділянок.

В матеріалах справи відсутні докази затвердження Київською міською радою проекту землеустрою з організації та встановлення меж території ландшафтного заказника місцевого значення "Острів Жуків", внаслідок чого твердження про розташування земельної ділянки в межах території ландшафтного заказника місцевого значення є необґрунтованими.

Як підставно встановлено судами, згідно зі ст. 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду –це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до ст. 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Згідно ст. 47 Закону України "Про землеустрій" проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення визначаються місце розташування і розміри земельних ділянок, власники земельних ділянок, землекористувачі, у тому числі орендарі, а також встановлюється режим використання та охорони територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення. Порядок розробки проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень пункту 10 Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р. № 1094 (1094-2004-п) , проект землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду розглядається та затверджується сільською, селищною, міською радою, обласною, районною, Київською або Севастопольською міською держадміністрацією чи в установленому порядку подається іншим органам, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Як мотивовано вказано господарськими судами попередніх інстанцій, доказів затвердження Київською міською радою проекту землеустрою з організації та встановлення меж території ландшафтного заказника місцевого значення "Острів Жуків" суду в процесі розгляду справи не було надано, а тому посилання про розташування земельної ділянки в межах території ландшафтного заказника місцевого значення є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційного подання має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а подання без задоволення.

Касаційне подання залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання заступника прокурора на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження заступника прокурора про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд

Касаційне подання заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2008р. у справі № 5/7 залишити без змін.