36/172 Про визнання недійсним договору про спільну діяльність - Текст документа

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.03.2008 у справі №36/172 (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою від 20.05.2008 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі головуючого судді Смирнової Л.Г., суддів Алданової С.О., Коротун О.М), у задоволені позову ДП "Адміністрація річкових портів" до ТОВ "Компанія "Укрземпроект" про визнання недійсним договору від 20.09.2007 №76/01-09 про спільну діяльність, відмовлено у повному обсязі.

Позивач - ДП "Адміністрація річкових портів", не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неврахування судами попередніх інстанцій приписів норм ст. ст. 16, 92, 203, 215, 220, 628, 793 ЦК України (435-15) , ст. 65 ГК України (436-15) та положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) .

Розпорядженням Заступника голови Вищого господарського суду України від 07.08.2008 № 02-12.2/277 для розгляду касаційної скарги у справі призначено колегію суддів у складі: головуючого судді Грейц К.В., суддів Полянського А.Г., Фролової Г.М.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, колегія суддів знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ДП "Адміністрація річкових портів" та ТОВ "Компанія "Укрземпроект" 20.09.2007 укладено договір про спільну діяльність (договір простого товариства) № 76/01-09, за умовами якого учасники зобов'язались з метою отримання прибутку спільно діяти без створення юридичної особи для експлуатації та обслуговування майна, переліченого в додатку № 1 до договору про спільну діяльність, при цьому, ДП "Адміністрація річкових портів" в якості вкладу у спільну діяльність зобов'язалось внести нерухоме майно, загальна вартість якого відповідно до звіту оцінки майна становить 7769800 грн. (додаток № 1 до договору), а ТОВ "Компанія "Укрземпроект", відповідно, зобов'язалось внести у спільну діяльність грошові кошти в розмірі 7769800 грн., згідно графіку внесення вкладів (додаток № 3 до договору).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом доказування у даній справі є відповідність зазначеного договору про спільну діяльність від 20.09.2007 вимогам чинного законодавства.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Водночас розгляд справи повинен відбуватись з додержанням принципів диспозитивності та змагальності учасників судового процесу, передбачених статтею 129 Конституції України (254к/96-ВР) та статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , відповідно до підстав та предмету позову.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України (435-15) , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має спрямовуватись на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

В обгрунтування підстав позову позивач посилається на укладення спірного договору від імені ДП "Адміністрація річкових портів" не уповноваженою особою - виконуючим обов'язки начальника підприємства - Гондзою Є.О., що, на думку позивача, суперечить Статуту ДП "Адміністрація річкових портів", ст. 65 Господарського кодексу України (436-15) , ст. 92 Цивільного кодексу України (435-15) .

Позивач також вважає, що спірний договір містить елементи договору оренди, а, отже, укладений без дотримання вимог ст. ст. 5, 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) в частині порядку укладення договору оренди та його суб'єктного складу, а також без додержання нотаріальної форми договору, обов'язковість якої встановлена нормою ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України (435-15) .

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій встановили, що спірний договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, укладеним з дотриманням вимог ст. 203 ЦК України (435-15) і у повній відповідності до положень глави 77 ЦК України (435-15) , якою врегульовано правовідносини спільної діяльності, з огляду на що правова позиція позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень глави 58 ЦК України (435-15) , якими регулюються відносини найму (оренди), та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , є безпідставною, не грунтується на вимогах законодавства та фактичних обставинах справи.

Щодо посилань позивача на відсутність у особи, що вчинила правочин, належного обсягу цивільної дієздатності, слід зазначити, що в ході судового розгляду встановлено, що Гондза Є.О., як перший заступник начальника підприємства, призначений виконуючим обов'язки начальника ДП "Адміністрація річкових портів" наказом від 20.09.2007 № 41/а-к керівника підприємства Кондратенко Л.С. на період його відсутності, отже, діяв в межах повноважень, наданих керівникові підприємства.

Крім того, судами попередніх інстанцій достеменно встановлено фактичне виконання спірного договору про спільну діяльність його сторонами, зокрема, видача позивачем на ім'я директора відповідача довіреності на ведення спільної діяльності, реєстрація договору в ДПI Печерського району, перерахування відповідачем своєї частки у спільну діяльність, підписання сторонами актів приймання-передачі тощо, тобто, наступне схвалення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, що згідно ч. 2 ст. 241 ЦК України (435-15) створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку представляють, з моменту укладення договору.

У такому випадку вимога про визнання такого договору недійсним з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення договору задоволенню не підлягає.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за змістом ч. 3 ст. 92 ЦК України (435-15) у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Європейського Союзу від 09.03.1968 (68/151/ЕЕС).

Посилання скаржника на те, що його часткою у спільній діяльності є державне майно віднесене до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України, не впливає на дійсність спірного договору, оскільки, як встановлено судами, державне майно не змінило свого статусу в зв'язку з укладенням договору про спільну діяльність і не вибуло з-під державного регулювання, натомість, на виконання вимог ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) , яким визначені правові основи управління об'єктами державної власності, укладення спірного договору узгоджене з органом, уповноваженим управляти державним майном, Міністерством транспорту та зв'язку України, що засвідчено його листом від 20.09.2007 № 4244/08/14-07.

Таким чином, колегія суддів констатує, що в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України (1798-12) позивач не спромігся довести належними і допустимими доказами наявності правових підстав недійсності спірного договору за приписами ст. ст. 203, 215 ЦК України (435-15) , натомість, суди попередніх інстанцій встановили відповідність спірного договору вимогам чинного законодавства, вчинення його особою, яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності, що тягне за собою відмову в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, судова колегія вважає, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана належна правова оцінка, а, отже, підстав для їх скасування або зміни не вбачається.