Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у серпні 2007 року, ТОВ "УТН-Восток" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "САТП-2001" про стягнення (з рахуванням уточнення позовних вимог) 11 081 грн. 88 коп. боргу за поставлені нафтопродукти.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він, протягом січня 2005 року –жовтня 2006 року, відпускав на користь відповідача нафтопродукти, вартість яких останнім в повному обсязі не сплачена. За підрахунками позивача заборгованість відповідача за отримане пальне складає 11 081 грн. 88 коп., яку він і просить суд стягнути у примусовому порядку.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.03.2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "САТП-2001" на користь ТОВ "УТН-Восток" 1 846 грн. 98 коп. боргу. В решті позову відмовлено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2008 року рішення господарського суду першої інстанції змінено та постановлено про задоволення позову у повному обсязі.

Постанову апеляційного господарського суду оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 28.10.2008 року, порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача, у якій він посилається на неправильну правову оцінку апеляційним судом обставин справи, помилковість висновків щодо обґрунтованості заявленого позову і просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач в період з травня 2004 по жовтень 2006 років, через мережу своїх автозаправних станцій по електронних картках, виданих відповідачу на підставі договору № 20 "Купівлі-продажу пального та його відпуску за електронною карткою" від 25.04.2005р., відпустив пальне на загальну суму 2 027 396 грн. 04 коп., вартість якого сплачена лише частково і залишок заборгованості складає 11 081 грн. 88 коп..

За таких обставин, враховуючи, що поставка позивачем пального, його вартість та кількість підтверджується залученими до матеріалів справи видатковими накладними, зокрема накладною № Z 17-003989 від 31.07.2005р., яка погоджена з відповідачем, а втрата контролю над використанням електронних карток не виключає його відповідальності, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про правомірність заявлених вимог, обґрунтовано постановивши про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 11 081 грн. 88 коп. і підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду, за наведених у касаційній скарзі мотивів, судова колегія не вбачає.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2008 року –без змін.