420/3406/20 Про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи внаслідок травми, контузії, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби по захисту Батьківщини, оформленої протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, зобов'язання вирішити питання щодо виплати зазначеної одноразової грошової допомоги - 07.11.2023 Прийняття

- визнати протиправним та скасувати п.10 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю II групи з 23 грудня 2019 року внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням інвалідності II групи у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги.

2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.06.2020 у задоволенні позову відмовлено.

3. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.06.2020 скасовано та прийнято нову постанову, якою:

- визнано протиправним та скасовано п.10 рішення Міністерства оборони України про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю II групи з 23 грудня 2019 року внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини;

- зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням інвалідності II групи у розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги.

4. Не погодившись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 28.01.2015 по 18.02.2015, позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 16.04.2015 року №116/206.

6. 18.02.2015 внаслідок перекидання автомобіля УРАЛ-4320 МШ отримав травму (діагноз: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій правого колінного суглобу, посттравматичний гемартроз), що підтверджується витягом з наказу Керівника сектору "С" МОУ від 28.02.2015 №18.

7. За результатами проведеного медичного огляду центральною військово-лікарською комісією по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв за протоколом від 19.05.2015 №1795 травма: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, застарілий розрив (18.02.2015 задньої хрестоподібної зв`язки, синовій правого колінного суглобу, нестійка комбінована згинально-розгинальна контрактура правого колінного суглобу визнана пов`язаною з захистом Батьківщини.

8. Згідно з довідкою МОЗ України Серії 10 ААА №013851 від 08.06.2015 позивачу встановлено 15% втрати працездатності без встановлення інвалідності.

9. 10.09.2015 наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України №399 позивачу призначено та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 12 789,00 грн.

10. 21.12.2019 позивач проходив огляд обласною медико-соціальною експертною комісією в м. Одесі та за результатами первинного огляду позивачу встановлено ІІ групу інвалідності із зазначенням, що травма пов`язана із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААБ від 21.12.2019 №718509.

11. 09.01.2020 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, в якій просив виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми пов`язаної із захистом Батьківщини.

12. Як вбачається з витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.02.2020 №28, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що заявнику групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.

13. Приймаючи зазначене рішення, відповідач посилався на п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (975-2013-п) (далі - Порядок №975), зі змісту яких вбачається, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Водночас, зміна групи інвалідності у позивача відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

14. Не погодившись з цим рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що аналіз норм Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) та Порядку №975 у редакції, чинній на час первинного встановлення позивачу ступеню втрати працездатності, свідчить про те, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності, проте при зміні групи інвалідності протягом двох років з моменту її первинного встановлення. При цьому причина інвалідності (ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має, а тому відповідачем правомірно відмовлено ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду II групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, оскільки з дня первинного встановлення ступеню втрати працездатності (08.06.2015) до дня встановлення групи інвалідності (21.12.2019) минуло 4 роки 6 місяців і 13 днів, тобто понад два роки.

16. Задовольняючи позов, апеляційний суд зазначив, що до спірних правовідносин не застосовується абзац 2 пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги поширюється винятково на випадки, коли під час повторного огляду у понад дворічний строк змінилася група інвалідності після первинного встановлення інвалідності, або змінився відсоток ступеня втрати працездатності без встановлення групи інвалідності. Вказані випадки є самостійними та не можуть поєднуватися (інакше кажучи, вони поширюються лише на випадки або зміни групи інвалідності, або зміни відсотка ступеня втрати працездатності). Суд першої інстанції помилково не звернув уваги на те, що у даній справі мова йдеться не про виплату допомоги у зв`язку із зміною групи інвалідності, а про її призначення вперше і виплату саме у зв`язку із встановленням позивачу групи інвалідності, що є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги без обмеження будь-якими строками, навіть після встановлення відсотку втрати працездатності.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

17. У касаційній скарзі відповідач зазначає про помилковість висновків суду апеляційної інстанцій. На думку скаржника чинне законодавство дійсно допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, але при цьому право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Позивачу встановлено інвалідність у понад дворічний термін після встановлення йому відсотку втрати працездатності, а тому він не має права на доплату грошової допомоги, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

18. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги з мотивів, покладених апеляційним судом в основу власного рішення.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

20. В цій справі ключовим правовим питання є те, чи розповсюджується на спірні правовідносини дія пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII (2011-12) ).

21. У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 (справа №240/10153/19), прийнятої у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, суд дійшов таких правових висновків щодо зазначеної норми права:

" Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (2011-12) було доповнено статтями 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 № 5040-VI. Цей Закон набрав чинності 01.01.2014 і застосовується до правовідносин, що виникли після 01.01.2014.

Відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII у редакції, що діяла з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Згодом, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII (1774-19) (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".

Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.

Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.

Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців.

З огляду на вищевикладене, судова палата вважає за необхідне відступити від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), 21.06.2018 (справа № 760/11440/17), 30.09.2019 (справа № 825/1380/18) та інших, де його застосовано, та дійшла такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII:

(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;

(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014;

(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після)."

22. Також подібні правовідносини були предметом розгляду у справі №1.380.2019.006957. У постанові Верховного Суду від 02.12.2020, прийнятої у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, Суд на підставі аналізу норм статті 16-3 Закону № 2011-XII дійшов такого правового висновку:

"дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання".

23. Постановляючи зазначені рішення, Верховний Суд в межах повноважень відступив від усіх інших позицій Верховного Суду, в який зміст зазначеної норми витлумачено в інакший спосіб.

24. Застосовуючи зазначені правові висновки до обставин цієї справи, Суд звертає увагу на те, що повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності, відбувся в 2019 році, а первинно втрату працездатності без встановлення інвалідності позивачу встановлено в 2015 році. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

25. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 положення пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.

26. Після ухвалення зазначеного рішення Конституційного Суду України Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду розглянув справу №240/7411/21 з подібними до цієї справи правовідносинами і у постанові від 21.03.2023 сформував, зокрема, такий правовий висновок:

(2) правовий висновок Верховного Суду, наведений у постановах від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 та від 02.12.2022 у справі №1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", що діяла до ухвалення рішення Конституційного суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06 квітня 2022 року.

До правовідносин, що виникли після 06 квітня 2022 року, стаття 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, що його визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022.

27. Таким чином, оскільки правовідносини у цій справі виникли до 06.04.2020, колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

28. Верховний Суд зазначає, що висновки суду першої інстанції у цій справі зроблені на підставі повного та всебічного дослідження матеріалів справи, правильного застосування норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тоді як судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи невірно надано оцінку доказам у справі, що призвело до прийняття необґрунтованого судового рішення.

29. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановив, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.