1/1149-20/246 Про визнання права державної власності та виключення майна зі статутного фонду - Текст документа

Ухвалою від 21.05.08 Вищого господарського суду України касаційне подання Прокуратури № 05-324вих-08 від 15.04.08 на постанову від 24.03.08 Львівського апеляційного господарського суду у даній справі було прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 12.06.08.

У зв'язку з надходженням нових документів по справі, що потребували додаткового вивчення, ухвалою від 10.06.08 Вищого господарського суду України розгляд справи було відкладено на 26.06.08.

Про вказані обставини представників сторін було повідомлено на початку судового засідання 26.06.08. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, до початку та під час розгляду справи заявлено не було.

Після закінчення розгляду справи о 13:00 год. на вимогу представника Підприємства відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у судовому засіданні 26.06.08 була оголошена перерва до 15:00 год. для виготовлення та оголошення повного тексту постанову Вищого господарського суду України. Зазначене підтверджується відповідними відмітками представників сторін на обкладинці III-го тому даної справи.

Проте, о 13 год. 55 хв., тобто вже після закінчення розгляду справи по суті -під час виготовлення повного тексту постанови Вищого господарського суду України для оголошення його тексту на вимогу представника Підприємства, до канцелярії суду поступила заява Підприємства б/н від 26.06.08 про відвід колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого - Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б., Ходаківської I.П. У зв'язку з зазначеним після перерви о 15:00 год. присутніх представників сторін було повідомлено, про те, що оголошена о 13:00 год. перерва триватиме до 27.06.08 до 10:00 год.

Представник Підприємства у засідання о 15:00 год. не з'явився, проте зазначена обставина, на думку колегії суддів не є порушенням його права на участь у судовому процесі, оскільки щодо перерви у засіданні представника Підприємства було повідомлено належним чином, під підпис, розгляд справи по суті закінчено, а тому участь представника у засіданні при оголошенні результатів розгляду справи є його правом, визначеним ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , яким він користується на власний розсуд.

Ухвалою від 26.06.08 заступника голови Вищого господарського суду України заявлений Підприємством відвід колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого -Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б., Ходаківської I.П., відхилено.

З урахуванням наведеного у судовому засіданні 27.06.08 о 10:00 год. представників сторін було повідомлено про результати розгляду заяву Підприємства про відвід колегії суддів Вищого господарського суду України та за згодою представників сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) оголошено вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 26.06.07 господарського суду Львівської області (суддя Манюк П.Т.) провадження у справі в частині участі в ній Товариства припинено.

Визнано незаконною корпоратизацію державного підприємства "Дрогобицький машинобудівний завод" в частині переходу права власності на будівлі спального корпусу, клубу-їдальні та лікувального корпусу (водогрязелікування), які знаходяться в с.Модричі, Дрогобицького району, Львівської області.

Визнано за державою в особі Фонду право державної власності на будівлі спального корпусу, клубу-їдальні та лікувального корпусу (водогрязелікування) Санаторію, які знаходяться в с.Модричі Дрогобицького району Львівської області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В задоволенні зустрічної позовної заяви Підприємства до Фонду про визнання права власності відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено, що спірні об'єкти є такими, що відносяться до соціально-культурного призначення та були збудовані за рахунок державних спеціалізованих коштів на замовлення обласної бази ради профспілок працівників нафтової та газової промисловості, а тому не підлягали корпоратизації та включенню до статутного фонду Заводу, оскільки це суперечить п. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (2163-12) .

Постановою від 24.03.08 Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Р.Марко, суддів - Т.Бонк, С.Бойко) апеляційну скаргу Підприємства задоволено.

Рішення від 26.06.07 господарського суду Львівської області скасовано. Прийнято нове рішення.

У задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено повністю. Визнано за Підприємством право власності на будівлі пансіонату, будівлі водогрязелікування, клубу-їдальні, що знаходяться в с.Мдоричі Дорогобицького району Львівської області по вул.Курортній, 1/4, 1/5, 1/6.

Судові витрат за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій покладено на Фонд та Санаторій.

При винесенні постанови апеляційний суд прийшов до висновку про те, що згідно матеріалів справи спірне майно у повне господарське відання лікувальної бази "Нафтуся" не передавалось, а належало державному підприємству у зв'язку з чим було передано до статутного фонду ВАТ шляхом оплатної приватизації. У зв'язку з наведеним апеляційний суд прийшов до висновку про те, що подальші договори купівлі-продажу спірних об'єктів (кінцевим покупцем яких є Підприємство) є правомірними.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції Прокуратура звернулась до Вищого господарського суду України з касаційним поданням у якому просить постанову від 24.03.08 Львівського апеляційного господарського суду скасувати, а рішення від 26.06.07 господарського суду Львівської області залишити в силі.

Свої вимоги Прокуратура обгрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 203, 215, 236 Цивільного кодексу України (435-15) , п. 2 ст. 3, п. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , п. 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 717 від 08.09.93 (717-93-п) , п.п. 2.1, 16 Iнструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.98 (z0399-98) (який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.98 за № 399/2839).

У своєму відзиві на касаційну скаргу Санаторій доводи Прокуратури підтримує, вважаючи їх обгрунтованими.

На день розгляду справи у судовому засіданні 26.06.08 письмові відзиви на касаційну скаргу від Фонду, Заводу, Товариства, Підприємства та Міністерства не надійшли. У судовому засіданні 26.06.08 представник Підприємства щодо доводів Прокуратури заперечував, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просив касаційне подання Прокуратури залишити без задоволення, а оскаржену постанову -без змін.

26.06.08 до початку судового засідання до колегії суддів Вищого господарського суду України надійшло клопотання Підприємства про відкладення розгляду справи у зв'язку з неотриманням касаційної скарги Санаторію у даній справі та неможливістю виготовлення відзиву на таку скаргу. Дане клопотання колегією суддів відхилено, оскільки як свідчить аналіз матеріалів справи документ, помилково названий Санаторієм "касаційна скарга" фактично є відзивом на касаційне подання Прокуратури у даній справі. З даного питання колегією суддів додатково винесено ухвалу про прийняття відмови Санаторію від касаційної скарги.

Безпосередньо у судовому засіданні представником Підприємства усно оголошувалось клопотання щодо неотримання касаційного подання Прокуратури. Колегією суддів Вищого господарського суду України таке клопотання відхилено, оскільки матеріалами справи, зокрема, фіскальним (поштовим) чеком № 7199 від 16.04.08, підтверджено факт направлення копії касаційного подання Підприємству. Разом з тим, враховуючи, що розгляд справи вже відкладався, у Підприємства було достатньо часу для належної підготовки до розгляду справи у судовому засіданні, в тому числі з урахуванням вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо ознайомлення з матеріалами справи. Всупереч процесуального обов'язку добросовісно користуватися своїми правами, Підприємством будь-яких клопотань щодо ознайомлення з матеріалами справи чи звернень щодо неотримання касаційного подання Прокуратури у справі до початку судового засідання не заявлялось.

Розглянувши матеріали справи, касаційне подання, відзив на касаційне подання, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, коле гія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, відкрите акціонерне товариство "Дрогобицький машинобудівний завод" (далі Завод) засноване Державним комітетом України по нафті і газу відповідно до Указу Президента України від 15.06.93 № 210/93 (210/93) "Про корпоратизацію підприємств" шляхом перетворення державного підприємства "Дрогобицький машинобудівний завод" у відкрите акціонерне товариство, в порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.07 № 508 "Про затвердження Положення про порядок корпоратизації підприємств".

Так, судовими інстанціями встановлено, що наказом Державного комітету України по нафті і газу від 30.06.94 № 259 "Про створення АТ "Дрогобицький машинобудівний завод" було затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ДП "Дрогобицький машинобудівний завод" та затверджено статут ВАТ "Дрогобицький машинобудівний завод".

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу ДП "Дрогобицький машинобудівний завод" від 28.06.94, складеного на підставі інвентаризації майна Дрогобицького машинобудівного заводу станом на 01.06.94, вартість цілісного майнового комплексу становить 12 829 735 тис. крб., а розмір статутного фонду ВАТ "Дорогобицький машинобудівний завод" становить 11 962 100 тис.крб.

Вирішуючи спір, попередні судові інстанції встановили, що під час створення акціонерного товариства відбулось вилучення державного житлового фонду на суму 8 67 601 тис.крб. та об'єктів, які не підлягають приватизації, на суму 34 тис.крб. Загальна сума вилучення становить 867 635 тис.крб.

Судами встановлено, що згідно з додатком до акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу ДП "Дрогобицький машинобудівний завод" (переліку об'єктів, вартість яких не включена до статутного фонду) під час корпоратизації вилучено незавершене будівництво наступних об'єктів: 34-х квартирний житловий будинок по вул.Самбірській вартістю 681 374 тис.крб., 30-ти квартирний житловий будинок (ППР) вартістю 1 273 тис.крб., 108-ми квартирний житловий будинок по вул.Самбірській вартістю 173 604 тис.крб., тимчасові споруди до житлових будівель вартістю 1 350 тис.крб. (разом 867 601 тис.крб.) та основні засоби: каналізаційний колектор у житловому мікрорайоні по вул.Самбірській вартістю 28 тис.крб. та позаплощадочні мережі зв'язку вартістю 6 тис.крб.(разом 34 тис.крб.).

При вирішенні спору по суті попередніми судовими інстанціями встановлено, що згідно з п. 5.1 статуту Заводу, його статутний фонд становить 11 962 100 тис.крб.

Разом з тим, встановлено, що відповідно до розшифровки балансової вартості основних засобів Заводу станом на 01.06.94, яка є додатком до наказу Державного комітету України по нафті і газу від 30.06.94 № 259, балансова вартість будівель становить 5 515 170 629 тис. крб. Вказане підтверджується також переліком будівель Заводу, затвердженим заступником директора Держнафтогазпрому М.Євдощуком. Даним переліком підтверджується перебування на балансі Заводу будівлі пансіонату (інвентарний номер 101001, рік введення в експлуатацію 1977), клубу їдальні вартістю 119 146 692 (інвентарний номер 101002, рік введення в експлуатацію 1982), будівлі водогрязелікування вартістю 108 120 153 (інвентарний номер 101005, рік введення в експлуатацію 1986). Водночас, судами встановлено, що докази про їх передачу у власність відсутні.

Місцевим та апеляційним судами встановлено, що наказом Фонду від 01.12.99 № 1042 "Про завершення приватизації ВАТ "Дрогобицький машинобудівний завод" затверджено протокол № 9 від 29.11.99 засідання комісії з продажу акцій Заводу про підсумки результатів продажу акцій цього товариства та визнано завершеним процес приватизації Заводу.

Також, встановлено, що метою діяльності Заводу відповідно до п. 2.1 його статуту є виготовлення та поставка для Державного Комітету України по нафті і газу і інших галузей народного господарства якісного високоефективного обладнання на підставі одержання максимальних прибутків, соціальних та економічних інтересів акціонерів товариства. Предметом діяльності, згідно з п. 2.2 статуту Заводу, є виготовлення та поставка споживачам нафтопромислового, газоочисного, газорегулюючого, пиловловлюючого та іншого устаткування та обладнання.

Крім того, встановлено, що як випливає з Положення "Про лікувальну базу "Нафтуся", затвердженого головою Ради голів профкомів "Нафтогазпрому"

03.02.93 та зареєстрованого розпорядженням № 74 представника Президента України у Дрогобицькому районі 09.03.93, лікувальна база "Нафтуся" заснована Львівською обласною радою голів профкомів "Нафтогазпрому" сумісно з профкомами державних підприємств-пайовиків -НГВУ "Бориславнафтогаз", Дрогобицького машинобудівного заводу, Дрогобицького дослідного заводу, та УМН "Дружба", на балансі яких знаходяться основні фонди.

Водночас судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що лікувальна база "Нафтуся" є оздоровчим закладом санаторного типу для відпочинку працівників на протязі року, безпосередньо підпорядкована Раді голів профкомів підприємств "Нафтогазпрому" Львівської області і Раді пайовиків.

На підставі наданих сторонами доказів у справі попередніми судовими інстанціями встановлено, що лікувальна база "Нафтуся" обслуговує працівників Дрогобицького машинобудівного заводу, Дрогобицького дослідного заводу, НГВУ "Бориславнафтогаз", Стрийського КХП, Дрогобицького державного підприємства по транспортуванню нафти "Дружба", а також робітників інших галузей народного господарства. Утримання, поточний та капітальний ремонти будівель і споруд, які знаходяться на території бази, здійснюються тими підприємствами, на балансі яких вони знаходяться.

Згідно з п. 3.1 положення "Про лікувальну базу "Нафтуся", майно лікувальної бази, що належить підприємствам-засновникам, знаходиться в повному господарському віданні лікувальної бази. Здійснюючи право повного господарського відання лікувальна база володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству України.

Матеріалами справи підтверджується, що з моменту введення спірних об'єктів в експлуатацію, а саме: спального корпусу -з 1977 року, клубу-їдальні - 1982 року та будівлі водогрязелікування - з 1986 року, дане майно передане замовником будівництва -профспілкою працівників нафтової та газової промисловості, в повне господарське відання лікувальної бази "Нафтуся", яка безперервно ним володіла і користувалась, оскільки вказані об'єкти є безпосередньо задіяні в процесі надання санаторно-курортних послуг і становлять єдиний замкнутий цілісний майновий комплекс з якісного надання послуг оздоровчого характеру, що і є основним завданням лікувальної бази "Нафтуся", правонаступником якої на даний час виступає санаторій "Нафтуся Прикарпаття" (Санаторій), перереєстрований Дрогобицькою райдержадміністрацією 04.02.97 за реєстраційним № 56. При цьому, встановлено, що вказані об'єкти розміщені, на земельній ділянці, що перебуває у постійному користування Санаторію.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 13 Конституції України (254к/96-ВР) та ст. 386 Цивільного кодексу України (435-15) держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності.

Статтею 41 Конституції України (254к/96-ВР) регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що правові підстави набуття права власності визначено у гл. 24 Цивільного кодексу України (435-15) .

Згідно положень ст. 328 Цивільного кодексу України (435-15) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України (435-15) лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд.

Статтею 392 Цивільного кодексу України (435-15) встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що правові, економічні та організаційні основи приватизації державних підприємств регулюються Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 04.03.92 № 2163-XII (2163-12) (далі Закон).

Пункт 1 статті 5 вказаного Закону встановлює, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами; незавершене будівництво; частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

З урахуванням наведеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що включення Державним комітетом України по нафті і газу спірних об'єктів, які були збудовані за рахунок державних централізованих коштів на замовлення обласної ради профспілок працівників нафтової та газової промисловості, до статутного фонду ВАТ "Дрогобицький машинобудівний завод" відбулось неправомірно, оскільки порушило цілісність майнового комплексу об'єкта соціально-культурного призначення, яким була лікувальна база "Нафтуся", з урахуванням того, що спірні об'єкти ніколи не були об'єктами соціально-культурного призначення В АТ "Дрогобицький машинобудівний завод", акціонерне товариство не несло ніяких витрат на його утримання, а отже такі об'єкти не підлягали приватизації відповідно до п. 2 ст. 3 Закону, а повинні були бути передані під час корпоратизації на баланс лікувальної бази "Нафтуся", як державне майно.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що як встановлено місцевим судом, в п. 10 плану розміщення акцій ВАТ "Дрогобицький машинобудівний завод", який створений шляхом корпоратизації, затвердженому начальником регіонального відділення Фонду від 27.01.05, вказано про місцерозташування належних Заводу земельних ділянок, земельна ділянка в с.Модричах не значиться.

Таким чином підтверджується, що спірні будівлі ніколи не використовувались у виробничій діяльності як ДП "Дрогобицький машинобудівний завод" так і ВАТ "Дрогобицький машинобудівний завод", не входили до складу його цілісного майнового комплексу, а були призначені для лікувально-санаторного обслуговування працівників державних підприємств, задля якого і була створена лікувальна база "Нафтуся" і спірні об'єкти становили єдиний цілісний майновий комплекс об'єкта соціально-культурного призначення.

З урахуванням наведеного колегія суддів Вищого господарського суду вважає, що будь-яке відчуження спірних об'єктів Заводом чи іншими особами (крім уповноважених державних органів) є неправомірним.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Прокуратурою в касаційному поданні, є обгрунтованими, оскільки вони підтверджуються зібраними по справі доказами і відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було помилково застосовано норми матеріального права, в той час, як судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційне подання прокуратури Львівської області № 05-324вих-08 від 15.04.08 задовольнити.

Постанову від 24.03.08 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 1/1149-20/246 господарського суду Львівської області скасувати, а рішення від 26.06.07 господарського суду Львівської області у даній справі залишити в силі.