38/286 Про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу державного майна з аукціону - Текст документа

У липні 2007р. позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідачів про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу державного майна з аукціону, укладеного 16.02.2001р. між Державним підприємством будівельно-монтажного управління "Більшовик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбас", скасування реєстраційного посвідчення Київського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, яким посвідчено реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбас" права власності на нежилі приміщення №3 (гаражні бокси), які знаходяться адресою: м. Київ, вул. Виборзька, 42-А літера В, приміщення №3, №4.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.10.2007р. у справі №38/286 (суддя Власов Ю.Л.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2008р. у справі №38/286 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.) зазначене рішення Господарського суду м.Києва скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Продагросервіс" задоволено. Визнано недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу державного майна з аукціону, укладений 16.02.2001 р. між Державним будівельно-монтажним управлінням "Більшовик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбас". Скасовано Реєстраційне посвідчення Київського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, яким посвідчено реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбас" права власності на нежилі приміщення № 3 (гаражні бокси), які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Виборзька, 42-А літера В, приміщення № 3, № 4. Стягнуто з Державного будівельно-монтажного управління "Більшовик" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продагросервіс" 42,5грн. витрат по сплаті державного мита за подану апеляційну скаргу.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Донбас" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2008р. у даній справі та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2007р.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників судового процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 16.02.2001р. між Державним підприємством будівельно-монтажного управління "Більшовик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбас" був укладений договір купівлі-продажу державного майна з аукціону, відповідно до якого Державне підприємство будівельно-монтажного управління "Більшовик" зобов'язалося передати у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Донбас" нежилі приміщення №3 (гаражні бокси), які знаходяться адресою: м. Київ, вул. Виборзька, 42-А, літера В, приміщення №3, №4, належні державі на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням з питань майна Київської міської державної адміністрації 17.01.2001р. на підставі наказу "Про оформлення власності на об'єкт нерухомого майна" від 17.01.01р. №8-В, та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації за №3597-Па, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбас" зобов'язалося прийняти це майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що зазначені в цьому договорі.

21.02.2001р. між відповідачами у відповідності до п.3.2 даного договору був підписаний акт передачі-приймання майна, за яким Державне підприємство будівельно-монтажного управління "Більшовик" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Донбас" прийняло нежилі приміщення №3 (гаражні бокси) загальною площею 308,4кв.м., нежилі приміщення №4, загальна площа приміщень 383,2кв.м., загальною вартістю 130287,6грн.

Місцевим господарським судом встановлено, що 31.10.06р. між TOB "Фокус Україна" (продавець) та позивачем був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого продавець продав, а позивач купив нерухоме майно: нежилі приміщення в будівлі експериментально-лабораторного корпусу "А" (цех №2), загальна площа якої 11550,8кв.м., що знаходиться за адресою: м. вул. Вадима Гетьмана, будинок 6. літери А, A1.

Як зазначено місцевим господарським судом, договір купівлі-продажу державного майна з аукціону від 16.02.2001р. був укладений та виконаний задовго до придбання позивачем будівель, що розміщені поряд з нерухомим майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас", та виникнення у позивача будь-яких прав власності на нежилі приміщення в м. Києві по вул. Вадима Гетьмана, будинок 6 А та A1, і нежилі приміщення знаходяться за різними адресами, а відтак спірний договір жодним чином не порушує прав інтересів Позивача. За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову позивачу в позові.

Натомість суд апеляційної інстанції, переглядаючи дане рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, встановив, що 21.03.1998 р. в газеті "Урядовий кур'єр" (№ 54-55), було надруковане оголошення про порушення Арбітражним судом м. Києва за заявою ДПА у Жовтневому районі м. Києва справи про банкрутство Державного будівельно-монтажного управління "Більшовик", вул. Виборзька, 42-А, р/р 000260409, Жовтневе відділення ПIБ, справа № 15/11.

На підставі зазначеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що на момент укладання договору купівлі-продажу Державне підприємство будівельно-монтажного управління "Більшовик" перебувало в стадії банкрутства.

Поряд з цим, судом апеляційної інстанції зазначено, що суд першої інстанції не звернув увагу й на те, що на момент продажу нежилих приміщень (гаражні бокси) порядок відчуження державного майна визначався Наказом Фонду державного майна України №1477 від 30.07.1999р. "Про затвердження Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю" (z0573-99) і Наказом Фонду державного майна України №1976 від 22.09.2000р. "Про затвердження Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю" (z0692-00) , положення яких обов'язковими для виконання всіма суб'єктами господарювання.

У відповідності до п.4 Наказу Фонду державного майна України "Про затвердження Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю", відчуження майна державного підприємства проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном (орган управління майном), за погодженням з Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями, Фондом майна Автономної Республіки Крим.

Враховуючи зазначені приписи, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Державне підприємство будівельно-монтажного управління "Більшовик" всупереч зазначеному здійснив відчуження без попереднього отримання на те згоди центрального органу виконавчої влади, яким є Міністерство промислової політики України, та без погодження регіонального відділення Фонду державного майна України.

Разом з цим, судом апеляційної інстанції також встановлено, що відповідачами при укладені спірного договору були порушили приписи ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , п.п.4, 9 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, ч.2 п.16 Положення "Про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю".

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір купівлі-продажу державного майна з аукціону є таким, що суперечить законодавству, а тому, відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) 1963р., підлягає визнанню недійсним.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій неможна погодитись з огляду на наступне.

Висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності згоди Міністерства промислової політики України та погодження регіонального відділення Фонду державного майна України при відчуженні Державним підприємством будівельно-монтажного управління "Більшовик" майна є передчасним без надання належної правової оцінки умовам п.1.2, 1.3 спірного договору купівлі-продажу, витребуванням та залученням до матеріалів справи документів зазначених в них, з наданням їх відповідної правової оцінки.

Поряд з цим, відповідно до положень ч.2 ст.48 ЦК УРСР (1540-06) по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Застосування способу реституції при визнанні недійсності угоди є визначальним для відновлення порушеного права.

Однак апеляційний господарський суд, визнавши недійним спірний договір купівлі-продажу в порядку ст. 48 ЦК УРСР (1540-06) , по якому передавалося майно, вищенаведених приписів ч.2 зазначеної норми ЦК УРСР (1540-06) не врахував, та не застосував наслідок визнання угоди недійною, яким є двостороння реституція, тобто повернення сторін в попередній стан.

Поза увагою судів попередніх інстанцій залишився і той факт, що договір купівлі-продажу майна з аукціону державного будівельно-монтажного управління "Більшовик" укладався в особі голови ліквідаційної комісії Солом'янюка Павла Григоровича, який діяв на підставі рішення арбітражного суду м. Києва №15/11 від 05.07.1998р. та протоколу зборів ліквідаційної комісії від 18.02.2000р. А отже майно по спірній угоді відчужувалося на стадії ліквідаційної процедури банкрута (відповідача-1). Позивач не був учасником зазначеного договору. Представник відповідача 1 не приймав участі в судовому засіданні по розгляду даного спору, тому враховуючи відомості щодо ліквідації державного будівельно-монтажного управління "Більшовик" судам попередніх інстанцій слід було врахувати, що відповідно до частини 5 статті 111 Цивільного кодексу України (435-15) юридична особа є ліквідованою з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відтак, судам слід з'ясувати на підставі даних витребуваних у державного реєстратора довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, чи було включене Державне підприємство будівельно-монтажного управління "Більшовик" до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на час порушення провадження у даній справі і в залежності від цього визначити коло учасників судового процесу.

Крім того, ухвалою апеляційного суду від 21.11.2007р. було помилково залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог Фонд державного майна України, як і передчасно прийнято за доказ його довідку (арк. спр. 149) про відсутність згоди на відчуження майна, оскільки відповідно до пункту 1.2 договору купівлі-продажу майна від 16.02.2001р. звіт про експертну оцінку майна погоджувався Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву. А отже, третьою особою без самостійних вимог на предмет спору слід було залучати Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву.

Разом з цим, апеляційний суд без витребування належних доказів щодо продажу майна підприємства-банкрута на стадії банкрутства передчасно дійшов висновку про порушення відповідачами приписів ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (в редакції 18.01.2001р.), оскільки на час порушення справи про банкрутство відповідача 1 діяв Закон України "Про банкрутство" (2343-12) в редакції 1992 року.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір розглянуто судами першої та апеляційної інстанцій без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення апеляційним судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 №11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, визначити склад учасників сторін та з'ясувати наявність підстав для проведення реституції у випадку визнання спірного договору недійсним і в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2008р. та рішення господарського суду м. Києва від 02.10.2007р. у справі №38/286 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.