1340/3977/18 Про визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України, визнання протиправним та скасування рішення про відмову задовольнити скаргу - 06.11.2023 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року (суддя - Мричко Н.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року (головуючий суддя - Довгопалов О.М., судді - Святецький В.В., Гудим Л.Я.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо відмови у розгляді по суті його скарги від 04 червня 2018 року;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 13 липня 2018 року № 2447/7 "Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 04 червня 2018 року без розгляду її по суті";

- зобов`язати Міністерство юстиції України ініціювати проведення службової перевірки фактів, викладених у зверненнях, розглянути та винести рішення по його скарзі від 04 червня 2018 року; повідомити суд та позивача про здійснені дії з наданням обґрунтування; вийти за межі позовних вимог для захисту права особи.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 04 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України зі скаргою, в якій просив:

1. "Не вважати строк звернення із даною скаргою пропущеним, оскільки станом на сьогодні я не маю правової можливості через вказані незаконні дії нотаріусів оформити право власності на майно в порядку спадкування за заповітом";

2. "Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христини Миколаївни від 03 грудня 2014 року № 17699707, № 17700725, № 17699349, № 17699847, № 17699937, № 17700019, № 17700084, № 17700156, № 17700192, № 17700240, № 17700329, № 17700354, № 17700377, № 17700414, № 7931767, № 7931757, № 79317747, № 7931773, № 7931785, № 7931796, № 7931810, № 7931824, № 7931828, № 7931842, № 7931658, № 7931640, № 7931612, № 7931590 та від 25 грудня 2014 року № 18350660, № 18349564, № 8251824, № 8249870 про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, на підставі яких проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, а також нерухомого майна та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2";

3. "Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Кулиняка Ігоря Ярославовича від 12 березня 2016 року № 28701224, № 28701065, № 28700914, № 28701955, № 28702275, № 28702604, № 28700224, № 28700466, № 28701454 та від 14 березня 2016 року № 28715772, № 28716139, № 28710356, № 28709074, № 28709968 про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, на підставі яких проведено державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Екстейт Кепітал Груп" та Товариством обмеженою відповідальністю "Елліко" на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, а також нерухомого майна та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2".

За результатами розгляду скарги Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України 09 липня 2018 року складений висновок, згідно з яким Комісія вирішила відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 04 червня 2018 року без розгляду її по суті у зв`язку з тим, що закінчився встановлений законом строк подачі скарги.

На підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 09 липня 2018 року Міністерством юстиції України видано наказ від 13 липня 2018 року № 2447/7 "Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 04 червня 2018 року без розгляду її по суті", згідно з яким відповідно до пункту 8 частини восьмої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункту 7 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (1128-2015-п) , відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 04 червня 2018 року без розгляду її по суті у зв`язку з тим, що закінчився передбачений законом строк подачі скарги.

Вважаючи прийняте відповідачем рішення протиправним, позивач звернувся до суду.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем неодноразово подавались скарги до Міністерства юстиції України щодо незаконних дій нотаріусів, за результатами розгляду яких в задоволенні їх було відмовлено, зокрема, у зв`язку з тим, що закінчився встановлений законом строк подання скарги.

Подані позивачем скарги від 30 травня 2017 року, від 30 листопада 2017 року, а також скарга від 04 червня 2018 року, є однаковими за змістом та стосуються одних і тих же обставин, що не заперечується позивачем.

Враховуючи пропуск позивачем встановленого строку оскарження дій державного реєстратора, суди дійшли висновку про правомірність дій відповідача щодо відмови у розгляді по суті скарги ОСОБА_1 від 04 червня 2018 року та прийняття за результатами її розгляду наказу від 13 липня 2018 № 2447/7 "Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 04.06.2018 року без розгляду її по суті".

Щодо позовних вимог про зобов`язання Міністерства юстиції України розглянути та винести рішення за результатами розгляду скарги від 04 червня 2018 року та ініціювати проведення службової перевірки фактів, викладених у зверненнях, суди дійшли висновку, що такі задоволенню не підлягають з огляду на правомірність відмови відповідача у задоволенні скарги позивача.

ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування касаційної скарги позивач покликається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, внаслідок чого суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зокрема, скаржник покликається на те, що вирішуючи питання дотримання строку звернення зі скаргою на рішення та дії державних реєстраторів судами попередніх інстанцій не враховано факти його попередніх звернень з такими ж заявами, а також взаємодоповнюючий характер таких скарг.

Також, позивач покликається на те, що у рішеннях судів попередніх інстанцій відсутній висновок щодо усіх позовних вимог.

Скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і постановити рішення про задоволення позовних вимог. Також, позивач просить постановити в порядку статті 249 КАС України окрему ухвалу.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у її задоволенні, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишити в силі.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин ( Закон № 1952-IV (1952-15) ), рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Відповідно до частини другої статті 37 Закону № 1952-IV Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до частини третьої статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Відповідно до пункту 8 частини восьмої статті 37 Закону № 1952-IV Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо закінчився встановлений законом строк подачі скарги.

Відповідно до частин дев?ятої та десятої цієї статті Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (1128-2015-п) затверджено Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації (Порядок № 1128).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1128 перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення:

1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб`єкта розгляду скарги (належний суб`єкт розгляду скарги);

2) чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги;

3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб`єкта розгляду скарги.

За правилами пункту 7 Порядку № 1128 у разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб`єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у розгляді скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

Вирішуючи питання можливості розгляду скарги на рішення та дії державного реєстратора Верховний Суд у постанові від 19.05.2021 справа №640/17492/20 дійшов наступних висновків:

"Верховний Суд зауважує, що зі змісту статті 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що законодавцем чітко визначено строк в межах якого особа, права якої порушено діями чи бездіяльністю суб`єкта державної реєстрації, може звернутися з відповідною скаргою на них до Міністерства юстиції України, та порядок його обчислення.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що під час подання скарги на рішення не дотримано вимог статті 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки скаргу до Міністерства юстиції України подано з пропущенням встановленого строку, тоді як рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Відповідно до пункту 7 Порядку у разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб`єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

Таким чином, недотримання особою, яка подає скаргу, передбачених законом вимог щодо строків подання такої, виключає можливість розгляду скарги та є безумовною підставою для відмови у її задоволенні.

При цьому Міністерство юстиції України позбавлено дискреційних повноважень щодо вирішення питання щодо правових наслідків пропуску відповідного строку звернення, оскільки це питання врегульоване законодавством та не передбачає альтернатив.".

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач втретє оскаржує рішення державного реєстратора, позивач був обізнаним з рішеннями державного реєстратора, які є предметом оскарження, відтак, скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора подав з пропуском передбаченого частиною третьої статті 37 Закону № 1952-IV строку.

В силу приписів пункту 8 частини восьмої статті 37 Закону № 1952-IV закінчення строку подачі скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора є підставою для відмови у її задоволенні.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку щодо відсутності з боку відповідача бездіяльності та правомірності рішення відповідача про відмову у задоволенні скарги позивача без розгляду її по суті та постановили рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Інші вимоги позивача є похідними від вимоги про скасування рішення про відмову у задоволенні скарги позивача без розгляду її по суті, відтак задоволенню також не підлягали.

Покликання позивача в обґрунтування доводів щодо дотримання строку оскарження рішень державного реєстратора на те, що перша скарга на рішення та дії державного реєстратора була подана ним своєчасно, а наступні скарги були взаємодоповнюючими є безпідставними, оскільки за кожною з попередніх скарг уповноваженим органом приймалось рішення, що виключає можливість розгляду усіх скарг позивача як взаємодоповнюючих.

Доводи касаційної скарги в цілому не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до додаткової оцінки доказів, що в силу приписів статті 341 КАС України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Клопотання про постановлення окремої ухвали задоволенню не підлягає, оскільки передбачені статтею 249 КАС України підстави для її постановлення судом не встановлено.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року у цій справі залишити без змін.