Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Плюшка І. А., Разводової С. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ "Інвес"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 березня 2008 року у справі господарського суду м. Києва за позовом ТОВ "Інвес"до ТОВ "Інвестиційна компанія "Укркапітал"про припинення зобов’язань за договором,

У жовтні 2007 року ТОВ "Інвес"звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ "Інвестиційна компанія "Укркапітал"про припинення зобов’язань за договором.

У позовній заяві зазначив, що уклав з відповідачем договір купівлі-продажу майнових прав на квартири №№ 54, 56, 86, 88 по вул. Грушевського, 9-А, в м.Києві, орієнтовною площею 311 кв. метрів кожна квартира.

Договір містив відкладальну умову –набуття майнових прав на квартири мало відбутись з моменту введення житлового будинку в експлуатацію та отримання свідоцтва про право власності на об’єкт будівництва, оскільки на момент укладення вказаного договору будинок не був збудований.

Позивач стверджує, що внаслідок корегування проектної документації такі квартири будуватись не будуть, тому просить припинити його зобов’язання перед відповідачем з передачі зазначених квартир у зв’язку з неможливістю виконання договору через обставини, за які позивач не відповідає.

Рішенням господарського суду м. Києва від 17 грудня 2007 року в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 березня 2008 року рішення господарського суду скасовано і припинено провадження у справі.

У касаційній скарзі ТОВ "Інвес"просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст.ст. 16, 607 ЦК України та порушення ст.ст. 15, 34 і 80 п.1 ГПК України.

Вважає, що даний спір суду підвідомчий, а його зобов’язання перед відповідачем підлягає припиненню на підставі ст. 607 ЦК України за неможливістю виконання з незалежних від позивача обставин.

У судовому засіданні представник заявника касаційної скарги заявив клопотання про зупинення касаційного провадження і повернення справи до суду апеляційної інстанції у зв’язку з тим, що він звернувся з заявою про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду за новивиявленими обставинами.

Представник відповідача у вирішенні даного клопотання покладається на розсуд суду.

Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що клопотання про зупинення касаційного провадження задоволенню не підлягає, а касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 20 серпня 2004 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу № 54, за яким позивач продав, а відповідач купив майнові права на квартири №№ 54, 56, 86 і 88, які розташовані в будинку № 9-а по вул. Грушевського в м. Києві з подальшим отриманням цих квартир у власність.

При цьому майнові права на квартири позивач набуває з моменту отримання свідоцтва про право власності на об’єкт будівництва, після чого передає їх позивачу.

Припиняючи провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що даний спір не підлягаю вирішенню у господарських судах України.

Проте, з таким висновком Київського апеляційного господарського суду погодитись не можна.

Так, як встановлено судами попередніх інстанцій і підтверджено матеріалами справи, між сторонами виник спір з приводу припинення зобов’язання через неможливість його виконання.

Вказана підстава припинення зобов’язання передбачена ст. 607 ЦК України, згідно з якою зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Пунктом 7 частини другої ст. 16 ЦК України передбачено право кожної особи на судовий захист майнового права шляхом припинення правовідношення.

Враховуючи, що внаслідок укладення двосторонньої угоди купівлі –продажу майнового права між сторонами виникли правовідношення з приводу створення майна, його юридичної реєстрації і передачі відповідачу, то у випадку наявності спору між сторонами про припинення зобов’язання за договором неможливістю його виконання, такий спір може бути передано на вирішення суду.

Під час розгляду такого спору доведенню підлягає саме наявність об’єктивних обставин, з якими позивач пов’язує свою неможливість виконати зобов’язання.

Суд апеляційної інстанції в даному випадку помилково ототожнив вимогу про захист права з питанням встановлення фактів, на підставі яких можливо зробити висновок про наявність чи відсутність підстав для припинення зобов’язання і внаслідок цього прийшов до помилкового висновку про непідвідомчість даного спору суду.

Господарським судом встановлено, що відповідно до п.2.2 договору кожна з квартир має орієнтовну площу 311 кв. метрів.

За пунктом 2.3 цього ж договору сторони визначили, що на момент його укладення всі необхідні роботи по будинку № 9-а не закінчені, а сам будинок не зданий в експлуатацію. Орієнтовна дата здачі будинку в експлуатацію –листопад 2004 року.

Також суд встановив, що позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу того, що на момент укладення вказаного договору квартири, які є предметом цього договору, дійсно були запроектовані на 21 та 22 поверхах будинку.

Разом з тим, проект будинку передбачає будівництво 157 квартир, тобто, квартири за №№ 54, 56, 86 і 88 повинні бути в межах запроектованих 20 поверхів названого будинку.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд перевірив всі доводи сторін, повно встановив всі істотні для справи обставини, правильно застосував ст. 607 ЦК України та ст.ст. 33, 34 ГПК України, прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності об’єктивних обставин, незалежних від волі і дій сторін, за які жодна із сторін не відповідає і які б зумовили неможливість виконання даного зобов’язання, та підставно відмовив у позові.

Також правильним є висновок місцевого господарського суду про невизнання такою обставиною рішення органу містобудування та архітектури за умови укладення спірного договору до одержання всіх необхідних дозволів, погоджень і затвердження в установленому порядку проекту будівництва.

За таких обставин постанова Київського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду законне і обґрунтоване, а тому зміні не підлягає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 березня 2008 року.

Рішення господарського суду м. Києва від 17 грудня 2007 року залишити без зміни.