№ 17/945/07 (rs1517200)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Кочерової Н.О., - головуючого,

Самусенко С.С., Черкащенка М.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги

ПП ОСОБА_1

на постанову та на рішення

Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2008 року господарського суду Миколаївської області від 25.01.2008 року

у справі господарського суду

Миколаївської області

за позовом

ПП ОСОБА_1

до

ПП "Остам-Мик"

про

визнання недійсною частини договору,

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:

ОСОБА_2

- відповідача:

не з"явився,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2007 року ПП ОСОБА_1. звернувся до господарського суду з позовом до ПП "Остам-Мик" про визнання недійсним з моменту укладення частини договору на централізовану охорону майна на об"єкті № 84 від 17.04.2006 року, укладеному між ПП ОСОБА_1. та ПП "Остам-Мик", а саме п.7.2 договору, який передбачає, що охорона звільняється від відповідальності за збитки, розмір яких визначено замовником самостійно без участі уповноважених представників охорони, при відсутності письмового повідомлення останнього про час визначення розмірів збитків та зняття залишків товарно-матеріальних цінностей. Позов мотивований тим, що зміст пункту 7.2 договору порушує права та законні інтереси приватного підприємця на відшкодування збитків, що не відповідає приписам ст.203 ЦК України (435-15) та ст.224 ГК України (436-15) .

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.01.2008 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2008 року рішення місцевого господарського суду від 25.01.2008 року залишено без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Доповідач: Черкащенко М.М.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями ПП ОСОБА_1. подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2008 року та рішення господарського суду Миколаївської області віл 25.01.2008 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обгрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 17.04.2006 року між ПП "Остам - Мик" та ПП ОСОБА_1. було укладено договір №84 на централізовану охорону майна на об'єкті - салон кліматичних систем, що розташований поАДРЕСА_1. Додатками №1 та №2 до цього договору сторонами погоджено дислокацію об'єкта охорони та вартість охоронних послуг.

Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що правовідносини, які виникають на підставі договору про охорону об'єктів мають усі ознаки цивільно - правового зобов'язання. За цим договором одна сторона надає другій стороні послуги по охороні майна за плату, внаслідок чого між сторонами виникають майнові відносини, обумовлені використанням товарно - грошової форми. Правові відносини по охороні об'єктів пов'язані з особливим порядком укладення договору, його умовами та відповідальністю сторін, що детально регулюється типовим договором, інструкціями та розпорядженнями МВС України і як правило, охорону об'єктів здійснюють органи держохорони МВС України.

Договір №84 від 17.04.2006р., відповідно до якого охоронні функції прийняло ПП "Остам - Мик", за своїм змістом є Типовим договором. За неналежне виконання договірних зобов'язань "охорона" несе майнову відповідальність, застосування якої має деякі особливості. Основною формою цієї відповідальності є відшкодування збитків, заподіяних власникові крадіжкою, пошкодженням майна тощо сторонніми особами, які проникли на об'єкт як з вини сторонніх осіб так і з вини охорони. Усі дії, якими заподіяно збитки мають бути встановлені органами дізнання, слідства або судом, а розмір збитків визначається шляхом зіставлення викрадених чи знищених товаро - матеріальних цінностей з їх залишками. Відповідальні представники охорони зобов'язані брати участь у визначені розміру збитків та у знятті залишків матеріальних цінностей. Саме договором визначаються умови, за яких настає відповідальність "охорони" та визначаються випадки, коли "охорона" звільняється від відповідальності.

Зазначене відповідає приписам ст.ст. 7, 630, 901 - 906 ЦК України (435-15) . Зокрема, ст.906 ч.1 ЦК України (435-15) є спеціальною нормою, яка прямо передбачає можливість договірного регулювання відповідальності, що не виключає встановлення за згодою сторін в договорі конкретних правил щодо звільнення "виконавця" (охорони) від відповідальності за завдані збитки за інших обставин, у разі якщо порушено установлений договором порядок визначення розміру завданих збитків.

Згідно з ст.627 ЦК України (435-15) , сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому договір має відповідати загальним вимогам, які є необхідними для чинності правочину.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що посилання скаржника на невідповідність п.7.2 договору на централізовану охорону вимогам ст.207, 213, 215, 610, 611 ЦК України (435-15) та ст.216, 217 ГК України (436-15) є безпідставними, оскільки жодним чином ця умова договору не суперечить чинному законодавству, не порушує майнові права та охоронювані інтереси приватного підприємця.

Умова п.7.2 договору спонукає "замовника" у разі заподіяних збитків з вини "охорони" визначати розмір збитків за участю представників "охорони" та письмово повідомляти "охорону" про час визначення розмірів збитків та зняття залишків товаро - матеріальних цінностей. "Замовник" має бути зацікавлений у виконанні вимог щодо встановлення збитків за участю "охорони", оскільки остання відшкодовує лише прямі дійсні збитки відповідно до п.6.1, 6.4, 6.5 договору, які за своєю суттю відповідають загальним принципам правових наслідків порушення зобов'язання та відповідальності за порушення зобов'язання, встановлених цивільним законодавством.

Таким чином, п.7.2 договору визначає лише розмір можливих збитків і не стосується звільнення виконавця від своїх прямих обов'язків по охороні об'єкту.

Щодо посилання скаржника на положення ст. 207 ГК України (436-15) , якою визначено підстави визнання недійсним господарського зобов'язання, то судами попередніх інстанцій не встановлено невідповідність зобов'язання за договором вимогам закону, або що воно є таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідно, суди дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для визначення цієї умови договору як нікчемної.

З урахуванням вищевикладеного оскаржувані судові рішення є повними, законними та обгрунтованими, а тому судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2008 року та рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2008 року у справі № 17/945/07 (rs1517200) залишити без змін.