11/200 Про визнання недійсними договорів відступлення часток у статутному фонді - Текст документа

Рішенням господарського суду Львівської області від 04.10.07 (суддя Сало I.А.), задоволені позовні вимоги ОСОБА_1. та визнано недійсними договори купівлі-продажу частки у статутному фонді ТОВ "Будгаз", укладені між відповідачами, а також договір дарування частки у статутному фонді ТОВ "Будгаз", укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9. 09.01.04.

Рішення мотивоване тим, що вказані договори купівлі-продажу із ОСОБА_9. укладені всупереч вимогам ст.147 ЦК України (435-15) , ст.53 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) та п.4.4. Статуту ТОВ "Будгаз", оскільки ОСОБА_9. не входить до кола учасників товариства та не є близьким родичем продавців, а тому не має права на купівлю частки у статутному фонді товариства без повідомлення його учасників, які мають переважне право на придбання частки.

За результатом апеляційного перегляду справи Львівський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Бойко С.М., суддів: Бонк Т.Б., Марко Р.I.) 16.01.08 прийняв постанову, якою рішення місцевого господарського суду скасував, в позові відмовив. Постанова мотивована відповідністю договорів приписам закону.

Не погоджуючись із постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом невірно застосовано ст. 147 Цивільного кодексу України (435-15) .

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, в квітні 2004 відповідачі ОСОБА_2.. ОСОБА_3.,

ОСОБА_4. та ОСОБА_5 відступили належні їм частки в статутному фонді товариства, продавши їх учаснику товариства ОСОБА_9 у. Договори укладалися між сторонами особисто. В квітні 2003 р. ОСОБА_5. га ОСОБА_7 відступили належні їм частки в статутному фонді товариства, продавши їх ОСОБА_10, яка не була учасником товариства. Від імені продавців діяв повірений ОСОБА_9. Відповідач ОСОБА_8 в січні 2004 року відступила свою частку, подарувавши її ОСОБА_10. Від імені дарувальника діяв ОСОБА_9.

Визнаючи недійсним договір дарування, суд першої інстанції вказав на те, що він укладений на підставі довіреності на розпорядження майном, в якій не вказано, якій особі довіритель доручає довіреному подарувати таке майно, що дає підстави для висновку про те, що договір укладався на підставі недійсної довіреності. Договори купівлі-продажу суд визнав недійсними, оскільки при їх укладенні порушене привілейоване право позивача, як учасника товариства на придбання такої частки. Втім, з цією позицією не погодився апеляційний суд, який вказав, що питання про відступлення часток учасника було предметом розгляду на загальних зборах 28.04.04.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за потрібне зазначити, що як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в пункті 1 Постанови від 29.12.76 №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду цим вимогам не відповідають з огляду на наступне.

Згідно ст. 215 ЦК України (435-15) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України (435-15) , зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Порядок відступу часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю передбачений ст. 147 ЦК України (435-15) , ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) та п. 4.2, 4.4 - 4.7 Статуту ТОВ "Будгаз". Ці норми встановлюють обов'язкове повідомлення інших учасників товариства про наміри відступити частку.

Місцевий суд вказав на неналежне повідомлення учасниками ТОВ "Будгаз" ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_5., ОСОБА_7 іншого учасника товариства ОСОБА_1. про наміри продати частки ОСОБА_10(не учаснику товариства) та ОСОБА_9 Та зазначив, що укладенням цих угод порушено порядок відчудження часток (зокрема, щодо того, що відчуженню частки має передувати повідомлення не менше, ніж за два місяці всіх учасників товариства про намір продати частку) та переважне право ОСОБА_1., як учасника товариства, на придбання частки в статутному фонді ТОВ "Будгаз".

Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за потрібне зазначити, що роблячи висновок про неналежне повідомлення учасників товариства про бажання частини учасників відчужити свої частки, місцевий суд не вказав, на підставі яких доказів та обставин справи ним зроблений такий висновок. Враховуючи роз'яснення Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення", викладені у постанові від 29.12.76 № 11 (v0011700-76) (з наступними змінами), висновки суду повинні обгрунтовуватися посиланням на фактичні обставини справи та докази, на підставі яких такі висновки були зроблені. Рішення суду таким вимогам не відповідає.

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.78 №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) , угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. При задоволенні позову суд в одному рішенні постановляє про визнання угоди недійсною і про застосування передбачених законом наслідків. В рішенні питання щодо реституції не вирішене. Ця помилка не була виправлена господарським судом апеляційної інстанції. Натомість, апеляційний суд припустився також інших процесуальних помилок.

Так, щодо договору дарування частки в користь ОСОБА_9. від ОСОБА_7., який уклав ОСОБА_9., то з цього приводу судами встановлено, що на вчинення дій розпоряджатись часткою відповідач ОСОБА_8 видала ОСОБА_9 доручення, але при цьому у дорученні не зазначено імені обдарованого, як це передбачено в ч.4 ст. 720 ЦК України (435-15) , а отже дарування здійснено протиправно на підставі нікчемного доручення.

Апеляційний суд, втім, на це уваги не звернув, що стало причиною неправильного застосування ним ч.4 ст. 720 ЦК України (435-15) та ст. 215 Цивільного кодексу України (435-15) . Вищий господарський суд України зазначає, що оскільки ч. 4 ст. 720 Цивільного кодексу України (435-15) передбачає, що доручення, в якому не вказано імені обдарованого є нікчемним, то зі змісту вищенаведених статей вбачається, що договір дарування, укладений на підставі нікчемного доручення (в якому не вказується імені обдарованого), є недійсним, оскільки ОСОБА_9. не мав права розпоряджатися часткою ОСОБА_7.

Правова позиція позицією апеляційного суду, який вказав, що питання про відступлення часток учасника було предметом розгляду на загальних зборах 28.04.04, є невірною, оскільки спірні договори були укладені значно раніше, ніж проводилися загальні збори, тому висновок, що учасники товариства на загальних зборах погодили таке відступлення, є неспроможним.

Захист переважного права учасників на купівлю частки нерозривно пов'язаний із встановленням факту дотримання процедури відчудження цієї частки, зокрема щодо повідомлення, або неповідомлення інших учасників товариства про намір одного із учасників продати належну йому частку, її вартість, та інші умови. Тому всі обставини, пов'язані із повідомленням учасників мають бути належним чином встановлені, оскільки з ними пов'язується наявність в особи, яка звернулася з позовом, порушеного суб'єктивного матеріального права. Втім, цьому питанню в судових актах належної уваги не приділено, що унеможливлює правильність та адекватність застосування відповідних норм Цивільного кодексу України (435-15) .

За таких обставин, рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Львівської області. При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обгрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення господарського суду Львівської області від 04.10.07 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.08 у справі № 11/200 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.