18/671-07 Про стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди нерухомого майна - Текст документа

Оскарженою постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.03.2008р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді Павловського П.П., суддів Швеця В.В., Чус О.В.) залишено без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2007р. (суддя Петрова В.I.), яким позов задоволено частково, постановлено стягнути з Дніпропетровського державного підприємства "Дніпропетровськголовпостач" на користь Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області 47 414, 33 грн. заборгованості по орендній платі, 10 099, 29 грн. заборгованості за надані комунальні послуги, 2 980, 52 грн. пені, 604, 94 грн. витрат на сплату держмита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог постановлено відмовити.

В касаційній скарзі відповідач просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про повну відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.ст.11, 509, 526, 546, 549, 712, 714, 901 Цивільного кодексу України (435-15) , п.10 Положення "Про порядок передачі об'єктів права державної власності", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998р. №1482 (1482-98-п) , ст.ст.1, 4-3, 33, ч.2 ст.34, ст.79 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

В запереченні на касаційну скаргу позивач зазначив, що він є належним позивачем у даній справі; посилання в касаційній скарзі на те, що позивач не є балансоутримувачем будівлі по вул. Челюскіна, 1 в м. Дніпропетровська необгрунтовані; відповідач підписав договір оренди, тому погодився з його умовами; цей договір не визнаний нечинним, отже відповідач повинен його виконувати, а відтак позивач просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а прийняті по справі судові рішення залишити без змін.

В своїх письмових поясненнях третя особа зазначає, що між нею та відповідачем був укладений договір оренди, яким, зокрема, були визначені порядок і розмір орендної плати; додатковими угодами до цього договору було внесено зміни стосовно зменшення орендованої площі; умовами договору встановлено фіксовану крайню дату внесення орендної плати; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, і воно повинно виконуватись належним чином, а відтак третя особа приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги.

Сторони та третя особа не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.01.2005р. між третьою особою (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-1352 ОД, відповідно до умов якого, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 146, 5 м-2 в споруді, розташованій за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Челюскіна, 1 на 1, 4 поверсі 7-поверхового будинку, що знаходиться на балансі Управління державного казначейства України у Дніпропетровської області, для використання під офіс строком з 01.01.2005р. до 01.12.2005р.

Згідно з розділом 3 цього договору відповідач повинен щомісячно перераховувати орендну плату в сумі 2 406, 34 грн. (базова за грудень місяць, без ПДВ) не пізніше 7 числа наступного місяця таким чином: 50 % -до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції -у розмірі 1 203,17 грн.; 50 % балансоутримувачу -у розмірі 1 203,17 грн. Розмір орендної плати кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Відповідно до п.5.14. договору орендар зобов'язаний був укласти із Управлінням державного казначейства України у Дніпропетровській області окремий договір на оплату експлуатаційних витрат на утримання приміщень та комунальних послуг але в порушення своїх зобов'язань за договором оренди відповідач не уклав такий договір, несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував орендну плату та плату за комунальні послуги. Укладання такого договору з позивачем є обов'язком орендаря -відповідача.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість відповідача склала: по орендній платі -в розмірі 47 414, 33 грн., 16 939, 26 грн. пені за несвоєчасну сплату орендної плати та 10 099, 29 грн. заборгованості за наді комунальні послуги. При цьому відповідачем не було надано доказів належного виконання своїх обов'язків згідно договору.

Стягнення з відповідача 47 414, 33 грн. орендної плати, 16 393, 26 грн. пені, 10 099, 29 грн. плати за комунальні послуги послужило причиною звернення з позовом до господарського суду.

Місцевий господарський суд частково задовольняючи позов виходив з того, що факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати орендних та комунальних платежів є доведеним; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі, отже вимоги щодо стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 47 414, 33 грн. та заборгованості за надані комунальні послуги в розмірі 10 099, 29 грн. є законними і обгрунтованими.

Вимоги щодо стягнення пені, як зазначено в рішенні, з врахуванням приписів ст.258 Цивільного кодексу України (435-15) та 232 Господарського кодексу України (436-15) , підлягають задоволенню частково -в розмірі 2 980, 52 грн., а відтак місцевий господарський суд, посилаючись також на приписи п.3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , дійшов до висновків про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за надані комунальні послуги та з орендної плати повністю, а в частині стягнення пені -в сумі 2 980, 52 грн.

Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 111-7 ГПК України (1798-12) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1). Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).

Статтею 111-10 цього кодексу визначено підстави для скасування або зміни рішення або постанови. Згідно цієї норми підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції таких підстав не встановив.

Відповідно до приписів ст. 193 Господарського кодексу України (436-15) та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (435-15) та ст. 174 Господарського кодексу України (436-15) підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань) є договір, який, у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України (435-15) , є обов'язковим для виконання сторонами, яке, з врахуванням приписів ст.ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України (435-15) , може забезпечуватись неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Згідно з п. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Предметом спору по даній справі є стягнення заборгованості та пені, а не визнання права власності на орендоване майно.

Господарський суд касаційної інстанції погоджується з частковим задоволенням вимог стосовно стягнення пені, оскільки господарськими судами попередніх інстанції в даному випадку правильно застосовані приписи ст. 258 Цивільного кодексу України (435-15) та ст. 232 Господарського кодексу України (436-15) .

З врахуванням наведених приписів норм права, а також встановлених господарськими судами обставин справи, Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій стосовно наявності правових підстав для стягнення з відповідача суми основної заборгованості повністю та пені частково, оскільки доказів того, що свої зобов'язання за договором відповідач належним чином виконав останнім надано не було, а спожиті комунальні послуги підлягають оплаті.

Доводи, викладені в касаційній скарзі особою що її подала відносно того, що Головне управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області не є належним позивачем у справі оскільки не є стороною у договорі, а відтак і не має права на позов, не грунтуються на нормах матеріального та процесуального права.

Так, згідно приписів ст.1 ГПК України (1798-12) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною першою ст.11 ЦК України (435-15) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Відповідно до ч.2 цієї норми одними з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною третьою ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Статтею дев'ятнадцятою цього Закону визначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Бюджетна установа (згідно з п. 6 частини першої ст. 2 Бюджетного кодексу України (2542-14) ) - це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України (254к/96-ВР) , а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.

Як встановлено судами частина платежів має спрямовуватись до Державного бюджету.

Таким чином вбачається що позивач у спірних правовідносинах діє не як суб'єкт владних повноважень, його права визначено вищевказаними нормами та умовами договору, порушення прав позивача, і право Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області на пред'явлення позову в даній справі передбачено вказаними нормами права та п.17 Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. №786 (786-95-п) .

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, судові рішення постановлені відповідно до вимог закону і підстав для їх скасування не вбачається.

За вказаних обставин суди попередніх інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, а відтак постанова суду апеляційної інстанції є законною і обгрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дніпропетровського державного підприємства "Дніпропетровськголовпостач" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.03.2008р. у справі №18/671-07 Господарського суду Дніпропетровської області -без змін.