160/4295/21 Про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення особи з посади в органах Державного бюро розслідувань, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 26.10.2023 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження справу за №160/4295/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, третя особа - Державне бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року (головуючий суддя (суддя-доповідач) Бондар М.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року (колегія суддів у складі головуючого судді (судді доповідача) Олефіренко Н.А., суддів - Білак С.В., Шальєвої В.А.),

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі - ТУ ДБР у м. Полтаві) від 24 лютого 2021 року №17 о про звільнення заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису з припиненням державної служби;

- поновити ОСОБА_1 на новоствореній посаді заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду заступника начальника слідчого відділу ТУ ДБР у м. Полтаві, з аналогічними функціональними обов`язками;

- стягнути з ТУ ДБР у м. Полтаві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. Згодом позивач подав заяву про доповнення предмету позову (т.2, а.с.96), в якій доповнив позов такими вимогами:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) від 15 жовтня 2020 року №583;

- визнати протиправним та скасувати наказ ДБР від 20 жовтня 2020 року №197 ДСК.

3. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року (т.2, а.с.219 220), залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року (відокремлені матеріали, а.с.103 105), позивачеві відмовлено у поновлені пропущеного строку звернення до адміністративного суду з уточненою позовною заявою та залишено його заяву від 06 травня 2021 року без розгляду.

4. Отже, судами розглянуто позовну заяву у первісній редакції.

5. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що його звільнення суперечить підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 03 грудня 2019 року №305"Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" (далі - Закон №305). Вважає, що мав переважне право залишатися на роботі у разі вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, оскільки працював в умовах режимних обмежень та мав доступ до інформації зі ступенем секретності "цілком таємно" та "таємно".

Позивач зауважив, що в порушення норм трудового законодавства йому не було запропоновано посаду одного з трьох заступників начальників слідчих відділів або іншу рівнозначну посаду в ТУ ДБР у м. Полтаві (до змін у штатний розпис слідчих відділів було три). На його переконання, сам собою факт внесення змін до штатного розпису державного органу, який не потягнув зміни в організації праці та скорочення штатної чисельності працівників, не може бути підставою для звільнення працівника з роботи. Позивач вважає, що відбулася лише зміна назви посади, яку він обіймав, без зміни правового статусу, обсягу завдань і основних функцій, тобто це не призвело до змін структури та завдань ТУ ДБР у м. Полтаві, а також скорочення цієї посади. Указав, що результати роботи позивача за 2020 рік оцінені на "відмінно".

Крім цього зазначив, що станом на день його звільнення директор ТУ ДБР у м. Полтаві не був керівником державної служби, а отже на мав повноважень звільняти державних службовців. Указав, що оскаржуваний наказ прийнято на підставі, яку не передбачено статтею 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889"Про державну службу" (далі - Закон №889). На думку позивача, відбулась зміна категорії посади, яку він обіймав, а не скорочення цієї посади.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

7. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивував свої висновки тим, що з 27 грудня 2019 року ДБР як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, фактично припинило своє існування внаслідок зміни його статусу на державний правоохоронний орган, що зумовило потребу заміни посад державної служби, які не притаманні правоохоронним органам, іншими категоріями посади - рядового і начальницького складу. Внаслідок реалізації низки наказів ДБР зі складу структурних підрозділів ТУ ДБР у м. Полтаві, було виведено посади державної служби, зокрема і посаду, яку обіймав позивач, та фактично введено нові посади начальницького складу у меншій кількості - середній та старший начальницький склад (капітан, майор ДБР). Отже, мало місце скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок зміни структури та зміни штатного розпису органу, в якому він працював.

8. Суд зауважив, що оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме Закону №889на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в цьому випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню. Із цих підстав судом відхилено доводи позивача про невиконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування позивача. Також суд зазначив, що на момент прийняття наказу про звільнення позивача, редакція статті 87 Закону №889-VIIІ встановлювала, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі. За висновком суду, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

9. Мотиви позивача з приводу того, що спірний наказ суперечить положенням підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №305суд також оцінив критично, указавши на помилковість розуміння позивачем цієї норми як соціально трудової гарантії, оскільки за її змістом слідчі після набрання чинності Законом №305 ІХ не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.

10. Оцінюючи доводи позивача щодо підписання оскаржуваного наказу неповноважною особою, а саме не керівником державної служби, суди зазначили, що директор ТУ ДБР є найвищою посадовою особою у відповідному територіальному управлінні, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад його працівників, за винятком тих, яких призначає Директор ДБР, та суб`єктом призначення в розумінні пункту 7 частини першої статті 2 Закону №889.

11. Суд критично оцінив твердження позивача щодо проявів дискримінації, що дістали вияв у вибірковому підході при залишенні певних працівників на роботі, зазначивши, що підстави та процедура звільнення державних службовців визначені Законом №889(у редакції, чинній на момент існування спірних відносин), а можливість прийняття особи на роботу після її звільнення за рішенням суб`єкта призначення є його правом, а не обов`язком, і у розглядуваному випадку судом не встановлено обставин, за яких позивач мав менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб.

12. З огляду на викладене суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, констатував відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

13. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

14. Підставами касаційного оскарження скаржник зазначив пункти 1, 2 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

15. Обґрунтовуючи свої доводи за пунктом 1 зазначеної статті, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував положення частини третьої статті 87 Закону №889в редакції 14 січня 2020 року без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цієї правової норми у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 15 липня 2021 року у справі №140/6353/20. У цьому контексті скаржник посилається на хибність висновків судів про те, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються.

16. Стосовно підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник послався на потребу відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, мотивуючи це тим, що правовідносини у названій справі, на його думку, суттєво відрізняються від тих, що складися між сторонами у справі, яка наразі переглядається.

17. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України (2747-15) , скаржник зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норми підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №305 ІХ, яка, на переконання позивача, прямо забороняє звільняти його з посади у разі визначення її посадою рядового і начальницького складу ДБР.

18. Від ТУ ДБР у м. Полтаві та ДБР надійшли відзиви на касаційну скаргу, у яких відповідач та третя особа просять залишити цю скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

19. Наведені у цих відзивах доводи загалом є подібними і зводяться до того, що твердження скаржника про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 87 Закону №889, викладених у постанові від 15 липня 2021 року №140/6353/20, є необґрунтованими з огляду на неподібність спірних правовідносин у згаданій справі порівняно зі справою, яка переглядається.

20. Стосовно тверджень скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №305 ІХ, відповідач і третя особа вважають, що цією нормою передбачено особливості припинення повноважень для певних категорій працівників ДБР з метою забезпечення безперервності та ефективності досудових розслідувань у перехідний період на час заміщення посад державної служби посадами рядового і начальницького складу, водночас у ній не йдеться про гарантії, що зумовлюють обов`язок роботодавця у разі визначення посад слідчих державних службовців посадами рядового і начальницького складу автоматично переводити їх на такі посади. Таким чином, положення розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" №305 ІХ не обмежують право суб`єкта призначення на звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889.

21. Щодо доводів скаржника про необхідність відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, представник ТУ ДБР у м. Полтаві у відзиві зазначив, що, на його переконання, скаржник не навів обґрунтованих мотивів щодо наявності для цього підстав, водночас указані в касаційні скарзі міркування щодо неможливості застосування цих висновків Верховного Суду до справи, яка переглядається, є хибними, оскільки ті відмінності у спірних правовідносинах, про які зазначив скаржник, не здатні вплинути на позицію Верховного Суду щодо застосування відповідних правових норм.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

22. 06 квітня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року.

23. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Жук А.В., судді Мартинюк Н.М., Мельник Томенко Ж.М.

24. Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2022 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження, визнано причини його пропуску поважними, поновлено цей строк та відкрито провадження за поданою ним касаційною скаргою.

25. Ухвалою Верховного Суду від 25.10.2023 закінчено підготовчі дії у цій справі та призначено її до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

26. Наказом ТУ ДБР у м. Полтаві від 29 травня 2019 року №40 о призначено на посаду заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві (т.1, а.с.132).

27. 02 листопада 2020 року позивачеві вручено попередження про наступне вивільнення №16087/15 01 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві, відповідно до наказів ДБР від 15 та 20 жовтня 2020 року №581 та №197 ДСК не раніше 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження (т.1, а.с.119).

28. Наказом директора ТУ ДБР у м. Полтаві від 24 лютого 2021 року №17 о "Про звільнення ОСОБА_1", відповідно пункту 2 частини третьої статті 13 Закону №794, пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87, статті 89 Закону №889, позивача звільнено з посади заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві, з 01 березня 2021 року, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису. Підставою видання наказу зазначено: накази ДБР від 15 та 20 жовтня 2020 року №581 та №197 ДСК, наказ ТУ ДБР у м. Полтаві від 29 жовтня 2020 року №167 о, попередження про наступне вивільнення від 02 листопада 2020 року №16087/15 01 (т.1, а.с.133).

ІІІ. Позиція Верховного Суду

29. За правилами частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

31. Надаючи оцінку спірним правовідносинам у межах наведених скаржником підстав касаційного оскарження судових рішень, колегія суддів зазначає таке.

32. Правові основи організації та діяльності ДБР визначено Законом №794.

33. З прийняттям Закону України від 19 вересня 2019 року №117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (117-20) (далі - Закон №117-IX (117-20) ) в рамках комплексних заходів щодо реформування існуючої системи державної служби, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, внесено зміни до Закону №794-VIII (794-19) відповідно до Закону №305 ІХ, який набрав чинності з 27 грудня 2019 року, внаслідок чого ДБР набуло статусу державного правоохоронного органу.

34. Таким чином, відповідно до статті 1 Закону №794-VIII в редакції змін Законом №305 ІХ, ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

35. Приписами частини першої статті 9 Закону №794-VIII встановлено, що організаційна структура ДБР визначається Президентом України.

36. Отже, з 27 грудня 2019 року змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР (до внесення вищевказаних змін організаційна структура ДБР затверджувалася Директором ДБР за погодженням із Кабінетом Міністрів України).

37. Вказані зміни запроваджено з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР шляхом реформування вказаного органу задля цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов`язаних із діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР тощо.

38. На виконання вимог частини першої статті 9 Закону №794-VIII Указом Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 (41/2020) затверджено нову організаційну структуру ДБР.

39. Затвердження нової структури зумовило необхідність прийняття змін до штатного розпису як центрального апарату так і територіальних органів ДБР.

40. За приписами частини п`ятої статті 14 Закону №794-VIII (у редакції Закону № 305), трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників ДБР на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону №889. Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

41. Таким чином законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припинені державної служби згідно із Законом №889та державної служби особливого характеру, згідно із Законом №794-VIII (794-19) , встановив відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців (державних службовців та осіб рядового і начальницького складу), та введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців ДБР.

42. Законом №305 ІХ доповнено Закон №794-VIII (794-19) статтею 14 3, якою врегульовано порядок переведення працівників ДБР.

За правилами цієї норми державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи ДБР, які порушили питання про переведення.

43. З огляду на зміст цієї норми слід дійти висновку, що законодавець не передбачив механізму переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом.

44. Судами встановлено, що 15 жовтня 2020 року ДБР видано наказ №581 "Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань", яким затверджено структуру та штатну чисельність ТУ ДБР у м. Полтаві.

45. Згодом наказом ДБР від 20 жовтня 2020 року №197дск "Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві" відповідно до пунктів 4, 8 частини першої та частини другої статті 12 Закону №794-VIII, пункту 1 частини першої Закону №889та Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затвердженого наказом ДБР від 08 липня 2020 року №323 (зі змінами), затверджено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві, на 2020 рік №3 (вводиться в дію з 01 грудня 2020 року), №4 (вводяться в дію з 23 грудня 2020 року), №5 (вводяться в дію з 04 січня 2021 року), №6 (вводяться в дію з 01 лютого 2021 року).

46. Згідно з наказом ДБР від 30 грудня 2020 року №303 ДСК "Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань" затверджено зміни до наказів ДБР, зокрема, пунктом 2 внесено зміни у пункті 4 наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року №197 ДСК в частині дати введення в дію змін до штатного розпису, - замість 01 лютого 2021 року визначено дату 01 березня 2021 року.

47. Згідно з додатками до наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року № 197ДСК (зміни до штатного розпису на 2020 рік №6), посади державної служби ТУ ДБР у м. Полтаві, в тому числі посаду, яку обіймав позивач, виведено із штатного розпису, водночас введено нові посади (іншої категорії) - рядового та начальницького складу у новостворених відділах згідно з новою структурою територіального управління.

48. Так, на підставі вказаних змін до штатного розпису на 2020 рік №6 ТУ ДБР у м. Полтаві, посади державної служби у слідчому управлінні ТУ ДБР у м. Полтаві виведені зі штатного розпису та водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу, а саме:

перший слідчий відділ (з дислокацією у м. Полтаві) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 5 штатних посад (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 5 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 12 посад начальницького та середнього складу;

другий слідчий відділ (з дислокацією у м. Харкові) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 8 штатних посад (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 9 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 19 посад начальницького та середнього складу;

третій слідчий відділ (з дислокацією у м. Дніпрі) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 9 штатних посад (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 9 штатних посад (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 20 посад начальницького та середнього складу;

четвертий слідчий відділ (з дислокацією у м. Сумах) зі штатом: начальник відділу 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 3 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 3 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 7 посад начальницького та середнього складу.

49. Отже, внаслідок реалізації наказів ДБР від 20 жовтня 2020 року №197ДСК та від 30 грудня 2020 року №303ДСК посади державної служби у слідчому управлінні ТУ ДБР у м. Полтаві були повністю виведені зі штатного розпису територіального управління, в тому числі і посада, яку займав позивач - заступник начальника першого слідчого відділу.

50. Водночас введено посаду старшого начальницького складу (підполковник ДБР).

51. Отже, скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, відбулося внаслідок зміни структури та зміни штатного розпису органу, в якому він працював.

52. Враховуючи зміну правового статусу ДБР та положення цитованої вище статті 14 3 Закону №794-VIII (794-19) , Верховний Суд зазначає, що переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади рядового і начальницького складу не передбачено. Слідчі ДБР після набрання чинності Законом № 305-IX (305-20) не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.

53. Аналогічний висновок щодо тлумачення частини п`ятої статті 14 та статті 14 3 Закону №794неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема у постановах від 01 вересня, 03 листопада, 29 грудня 2022 року у справах №160/4335/21, №240/20237/20, №380/9230/21, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

54. Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені у статті 87 цього Закону.

55. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

56. Згідно із частиною третьою статті 87 Закону №889(в редакції до набрання чинності Законом №117-IX (117-20) ), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

57. Законом №117-IX (117-20) були внесені зміни та доповнення до Закону №889, зокрема, відповідно до положень статті 83 названого Закону (у редакції, що діє з 25 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87 1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади" (1682-18) ; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88 1 цього Закону).

58. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

59. Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14 січня 2020 року (440-20) №440, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: " 3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1 1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

60. При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону №889слово "може", означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

61. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року №86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

62. За ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до частини першої статті 87 Закону №889, однією з підстав для припинення державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

63. Наведене свідчить про можливість у суб`єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу з будь яким державним службовцем.

64. Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону №889зі змінами, внесеними згідно із Законом №117, які набули чинності з 25 вересня 2019 року, була чинною як на момент попередження позивача про наступне звільнення, так і на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню.

65. Разом із цим Верховний Суд зауважує, що аналіз положень Закону №889, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачеві іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

66. Аналогічна правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 02 червня, 16 вересня, 01 грудня 2022 року у справах №420/3541/20, №640/15938/20, №380/4735/21.

67. У цьому контексті позивач у своїй касаційній скарзі посилається одночасно на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 87 Закону №889, наведеній у постанові від 15 липня 2021 року у справі №140/6353/20, а також необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20.

68. Надаючи оцінку цим доводам, колегія суддів зауважує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та установлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

69. За обставинами справи №140/6353/20 державного службовця було звільнено з посади внаслідок реорганізації Львівської митниці ДФС, де працював позивач, шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, частково задовольнив вимоги позивача, визнавши протиправним та скасувавши наказ про його звільнення і поновивши його на посаді. Верховний Суд, скасовуючи постановою від 15 липня 2021 року рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення Закону України "Про державну службу" у редакції з 13 лютого 2020 року, натомість суди помилково застосували цей Закон у редакції на момент початку реорганізації Львівської митниці ДФС - 28 листопада 2019 року. Крім цього, Верховний Суд зауважив, що матеріали справи не містили доказів отримання позивачем попередження про наступне звільнення із займаної посади 11 березня 2020 року. Також, Верховний Суд, у контексті того, що суди попередніх інстанцій поновили позивача на посаді, акцентував на невстановленні ними обставин, які у цьому контексті мали бути з`ясовані, а саме щодо наявності у відповідача станом на момент початку процедури звільнення позивача, тобто на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне звільнення, будь-яких вакантних посад державної служби.

70. Отже, обставини у справі №140/6353/20 суттєво відрізняються від обставин справи, яка наразі переглядається, при цьому постановою, на яку послався позивач (від 15 липня 2021 року), Верховний Суд скасував судові рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції з мотивів неповного з`ясування обставин у справі, тобто його висновки стосувалися не стільки застосування правових норм, скільки потреби належного встановлення фактичних обставин.

71. З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що зроблені Верховним Судом у постанові від 15 липня 2021 року в справі №140/6353/20 висновки у світлі вирішуваних у цій справі питань не є релевантними.

72. Обґрунтовуючи доводи щодо необхідності відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, скаржник указав на те, що вони стосуються інших правовідносин, ніж у цій справі, а тому не можуть бути застосовані у справі, яка переглядається, зокрема, у справі № 640/11024/20 позивачем є працівник центрального апарату ДБР, а відповідачем - ДБР, при цьому позивача було прийнято на роботу в порядку переведення з органів прокуратури, а не призначення на посаду за результатами конкурсу і, насамкінець, спірним у згаданій справі було питання правомірності звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889в період випробувального терміну.

73. Із цього приводу колегія суддів зауважує, що наведені позивачем мотиви жодним чином не заперечують висновків Верховного Суду щодо застосування правових норм у справі №640/11024/20, а покликані продемонструвати відмінність між обставинами справ, тобто не стосуються питання відступлення від позиції Верховного Суду як підстави касаційного оскарження судових рішень у розумінні пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Разом із цим, на переконання колегії суддів, висновки, зроблені Верховним Судом у справі №640/11024/20 є застосовними до справи, яка переглядається, а ті відмінності у правовідносинах, на яких акцентував увагу позивач, не є вагомими настільки, щоб безумовно стверджувати про неможливість їх застосування.

74. Крім цього, у касаційній скарзі позивач стверджує про порушення спірним наказом про звільнення гарантій, передбачених підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №305-ІХ (305-20) .

75. Згідно з підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону працівники ДБР, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (794-19) з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу ДБР.

76. Аналіз наведеної правової норми у зіставленні з викладеними у цій постанові висновками Верховного Суду щодо особливостей переведення працівників ДБР на посади, які підлягають заміщенню рядовим та начальницьким складом, а також особливостей звільнення державних службовців у цій категорії спорів на підставі частини першої статті 87 Закону №889дозволяє дійти висновку, що вона не передбачає соціально-трудових гарантій у сфері праці працівників ДБР, натомість визначає особливості виконання працівниками ДБР обов`язків за посадами слідчих, оперуповноважених ДБР, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу, у перехідний період - до настання обставин, з яким законодавець пов`язує звільнення таких осіб відповідно до вимог Закону №794-VIII (794-19) , з урахуванням внесених Законом №305 ІХ змін.

77. Визначення слідчого міститься у пункті 17 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою слідчий є службовою особою органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

78. Водночас чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада слідчого.

79. Таким чином, слідчі ДБР після набрання чинності Законом №305 ІХ не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.

80. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01 вересня 2022 року у справі №160/4335/21.

81. У справі, яка переглядається, встановлено, що після набрання чинності Законом №305позивач мав статус державного службовця та виконував обов`язки за посадою заступника начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності) слідчого управління ТУ ДБР у м. Полтаві до часу його звільнення, що не суперечить приписам підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №305 ІХ.

82. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі 380/10822/21.

83. Інші доводи та міркування скаржника були перевірені й проаналізовані судами попередніх інстанцій під час розгляду та ухвалення рішень, які оскаржуються, і їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами норм матеріального права, у касаційній скарзі не наведено.

84. Також Верховний Суд зазначає, що позивач без будь-яких перешкод мав можливість взяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад рядового і начальницького складу у системі ДБР на загальних засадах, в порядку визначеному статтею 14 Закону №794-VIII.

85. Відтак, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо дотримання відповідачами встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача.

86. Отже, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

87. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.