380/4661/21 Про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення особи з посади в органах Державного бюро розслідувань, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 26.10.2023 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження справу за №380/4661/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові Ляшка Руслана Володимировича про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року (головуючий суддя (суддя-доповідач) Сакалош В.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2022 року (колегія суддів у складі головуючого судді (судді доповідача) Кузьмича С.М., суддів - Матковської З.М., Улицького В.З.),

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові (далі - ТУ ДБР у м. Львові) полковника Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) Р. Ляшка від 19 лютого 2021 року №42 о/с "Про звільнення ОСОБА_1";

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Другого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Львові або на іншій рівнозначній посаді;

- стягнути з ТУ ДБР у м. Львові на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. Наведені позивачем на обґрунтування цих вимог доводи зводяться до того, що спірний наказ в частині його звільнення із займаної посади є неправомірним, безпідставним, прийнятим з порушенням норм діючого законодавства України, та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що відсутнє реальне скорочення посади, яку обіймав позивач, позивачу не було запропоновано іншої рівнозначної або нижчої вакантної посади, крім того, спірний наказ підписаний неповноважною особою.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року позов задоволено частково - визнано протиправним і скасовано наказ директора ТУ ДБР у м. Львові від 19 лютого 2021 року №42 о/с "Про звільнення ОСОБА_1". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Місцевий адміністративний суд мотивував свої висновки тим, що на час попередження позивача про звільнення відбулось законодавче звуження обсягу трудових гарантій прав державних службовців в частині обов`язку суб`єкта призначення здійснити пропозиції державному службовцю рівнозначної посади, іншої рівнозначної посади державної служби, нижчої посади державної служби, переведення на інші посади державної служби в цьому або в іншому органі, тобто права на подальшу працю на посадах державної служби у разі скорочення та поклав означені питання на розсуд суб`єкта призначення.

5. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 24 травня 2022 року скасував рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року в частині задоволення позову та ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позову. В решті залишив без змін рішення суду першої інстанції.

6. Апеляційний суд виходив з того, що спірні правовідносини стосовно правомірності звільнення позивача регулюються положеннями статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889"Про державну службу" (далі - Закон №889), натомість норми Кодексу законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП України (322-08) ) щодо переважного права на залишення на роботі та пропозиції іншої посади не поширюються на державних службовців, яким є позивач в межах спірних правовідносин.

7. За висновком суду, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Положення пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87 Закону №889пов`язують припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. При цьому, положеннями частини третьої статті 87 Закону №889ІІІ визначено саме право керівника державної служби (суб`єкта призначення) запропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду у тому самому державному органі (за наявності). У справі встановлено, що внаслідок реалізації низки наказів ДБР посади державної служби територіального управління, а саме перший заступник Директора та заступник Директора - начальник слідчого управління, виведені з штатного розпису. Водночас введено посади старшого начальницького складу (полковник ДБР) - 2 штатні посади заступника Директора. Суд апеляційної інстанції зауважив, що в силу вимог законодавства, яким урегульовано спірні правовідносини, призначення особи на посаду рядового та начальницького складу можливе за результатами відкритого конкурсу, натомість можливість переведення особи, яка займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом, чинним законодавством України не передбачена.

8. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що спірний наказ винесено на підставі та в межах повноважень, встановлених законом, а тому підстави для його скасування відсутні. Оскільки решта позовних вимог є похідними, то вони також задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

9. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2022 року повністю, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року - в частині відмови в задоволенні позову, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

10. Підставою касаційного оскарження, з якої було відкрито касаційне провадження у цій справі, слугував пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України (2747-15) . Обґрунтовуючи свої доводи в цій частині скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду стосовно питання застосування частин першої та третьої статті 87 Закону №889(в редакції після внесення змін Законом України від 19 вересня 2019 року №117"Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", далі - Закон №117); частин четвертої статті 40 та частини шостої статті 49 2 КЗпП України (322-08) (в редакції після внесення змін Законом України від 12 грудня 2019 року №378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" (378-20) ); підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 03 грудня 2019 року №305"Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань"(далі - Закон №305); статей 9, 12, 14, 14 3 Закону України від 12 листопада 2015 року №794"Про Державне бюро розслідувань" (далі - Закон №794 VIII) (у редакції Закону №305); підпункту 8 пункту 3 Закону України від 23 лютого 2021 року №1285-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" (1285-20) (далі - Закон №1285-IX (1285-20) ) стосовно наявності чи відсутності у директорів територіальних управлінь ДБР законних повноважень щодо здійснення процедури звільнення працівників управлінь, посади яких віднесено до категорії державної служби, а не до осіб рядового чи начальницького складу ДБР.

11. Мотиви скаржника зводяться до того, що відповідачем було порушено гарантії продовження роботи, передбачені підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №305, порушено принцип правової визначеності внаслідок незазначення підстав звільнення у попередженні про наступне звільнення. На його думку у розглядуваному випадку, мало місце скорочення посад державної служби зі скороченням чисельності і штату державних службовців, що не відповідає підставі, зазначеній в оскаржуваному наказі. Скаржник також зазначив, що суд першої інстанції, обґрунтовано визнавши протиправним і скасувавши оспорюваний наказ про звільнення, не застосував положення статті 235 та 240 КЗпП щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім цього, скаржник переконаний, що на момент видання оскаржуваного наказу про звільнення директор ТУ ДБР у м. Львові не був керівником державної служби та не мав повноважень на звільнення державних службовців.

12. Від ТУ ДБР у м. Львові надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому відповідач просив залишити цю скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.

13. Відповідач вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо порушення принципу правової визначеності внаслідок незазначення підстав звільнення, оскільки в оскаржуваному наказі підстава звільнення викладена у точній відповідності з приписами пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889. Стосовно посилань скаржника на недотримання гарантій продовження роботи, передбачених підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №305 ІХ, відповідач вважає, що у цій нормі не йдеться про соціально-трудові гарантії, натомість з її змісту слідує лише, що слідчі та оперуповноважені після набрання чинності цим Законом продовжують здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, у тому числі і у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу. З приводу тверджень скаржника про підписання оскаржуваного наказу неповноважною особою, відповідач зауважив, що оскільки суб`єктом призначення для посади позивача був директор ТУ ДБР у м. Львові, то саме він є уповноваженою особою на прийняття рішень про звільнення державних службовців як в силу положень Закону №794так і Закону №889.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

14. 29 серпня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката позивача на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2022 року у справі №380/4661/21.

15. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Жук А.В., судді Мартинюк Н.М., Мельник Томенко Ж.М.

16. Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року задоволено клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження, визнано причини його пропуску поважними, поновлено цей строк та відкрито провадження за поданою ним касаційною скаргою з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

17. Ухвалою Верховного Суду 25.10.2023 закінчено підготовчі дії у цій справі та призначено її до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

18. Наказом в.о. директора ТУ ДБР у м. Львові від 13 листопада 2018 року №28 о/с "Про призначення ОСОБА_1" позивача призначено на посаду заступника начальника Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) ТУ ДБР у м. Львові з випробувальним строком 6 місяців (т.1, а.с. 58).

19. Наказом в.о. директора ТУ ДБР у м. Львові від 26 листопада 2018 року №35 2о/с "Про переведення ОСОБА_1" позивача переведено на посаду заступника начальника Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м.Львові (т.1, а.с.59).

20. Наказом Директора ДБР від 11 квітня 2019 року № 78 ос "Про присвоєння рангу ОСОБА_1", позивачу присвоєно 5 (п`ятий) ранг державного службовця, як такому, що пройшов випробування (т.1, а.с.60).

21. 22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 вручено попередження від 22 жовтня 2020 року №12 12 26851 вих 20 про наступне вивільнення, яким позивача попереджено про наступне скорочення посади заступника начальника Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889(т.1, а.с.117).

22. Наказом ТУ ДБР у м. Львові від 19 лютого 2021 року №42 о/с "Про звільнення ОСОБА_1" припинено державну службу та звільнено позивача із займаної посади 01 березня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців (т.1, а.с.118 119).

23. Із зазначеним наказом позивача ознайомлено 23 лютого 2021 року.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

24. За правилами частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

25. Надаючи оцінку спірним правовідносинам у межах підстав касаційного оскарження, з яких було відкрито касаційне провадження у цій справі, колегія суддів зазначає таке.

26. Правові основи організації та діяльності ДБР визначено Законом №794.

27. З прийняттям Закону України від 19 вересня 2019 року №117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (117-20) (далі - Закон №117-IX (117-20) ) в рамках комплексних заходів щодо реформування існуючої системи державної служби, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР, внесено зміни до Закону №794-VIII (794-19) відповідно до Закону №305 ІХ, який набрав чинності з 27 грудня 2019 року, внаслідок чого ДБР набуло статусу державного правоохоронного органу.

28. Таким чином, відповідно до статті 1 Закону №794-VIII в редакції змін Законом №305 ІХ, ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

29. Приписами частини першої статті 9 Закону №794-VIII встановлено, що організаційна структура ДБР визначається Президентом України.

30. Отже, з 27 грудня 2019 року змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР (до внесення вищевказаних змін організаційна структура ДБР затверджувалася Директором ДБР за погодженням із Кабінетом Міністрів України).

31. Вказані зміни запроваджено з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР шляхом реформування вказаного органу задля цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов`язаних із діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР тощо.

32. На виконання вимог частини першої статті 9 Закону №794-VIII Указом Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 (41/2020) затверджено нову організаційну структуру ДБР.

33. Затвердження нової структури зумовило необхідність прийняття змін до штатного розпису як центрального апарату так і територіальних органів ДБР.

34. За приписами частини п`ятої статті 14 Закону №794-VIII (у редакції Закону № 305), трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників ДБР на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону №889. Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

35. Таким чином законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припинені державної служби згідно із Законом №889та державної служби особливого характеру, згідно із Законом №794-VIII (794-19) , встановив відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців (державних службовців та осіб рядового і начальницького складу), та введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців ДБР.

36. Законом №305 ІХ доповнено Закон №794-VIII (794-19) статтею 14 3, якою врегульовано порядок переведення працівників ДБР.

За правилами цієї норми державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи ДБР, які порушили питання про переведення.

37. З огляду на зміст цієї норми слід дійти висновку, що законодавець не передбачив механізму переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом.

38. Судами встановлено, що Наказом ДБР від 03 січня 2020 року №2 внесено зміни до наказу ДБР від 28 грудня 2019 року №343 "Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" з урахуванням змін, внесених наказом ДБР від 02 січня 2020 року №1.

39. Наказ ДБР №343 доповнено пунктом 3: "Затвердити порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (додаток)".

40. Порядком зміни категорії посад працівників ДБР (додаток до наказу ДБР від 03 січня 2020 року №2) визначено процедуру зміни категорії посад працівників ДБР, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу з урахуванням специфічних умов проходження служби.

41. На підставі пунктів 5, 8 частини першої статті 12, статті 14 2 Закону №794-VIII (794-19) ДБР прийнято наказ "Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами" від 08 липня 2020 року №323.

42. Наказом ДБР від 14 липня 2020 року №89 ДСК "Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління ДБР, розташованого у місті Львові на 2020 рік" затверджено зміни до штатного розпису, що вводяться в дію з 17 серпня 2020 року. Зокрема, за цим наказом посади державної служби територіального управління, а саме Перший заступник Директора та заступник Директора - начальник слідчого управління, виведені зі штатного розпису. Водночас введено посади старшого начальницького складу (полковник ДБР) - 2 штатні посади Заступника Директора.

43. Отже, внаслідок реалізації низки наказів ДБР, зокрема від 14 липня 2020 року №89ДСК, посаду державної служби, яку обіймав позивач, було виведено зі штатного розпису територіального управління.

44. При цьому, скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, відбулося внаслідок зміни структури та зміни штатного розпису органу, в якому він працював.

45. Враховуючи зміну правового статусу ДБР з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган та зважаючи на положення цитованої вище статті 14 3 Закону №794-VIII (794-19) , Верховний Суд зазначає, що переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади рядового і начальницького складу не передбачено. Відповідні працівники ДБР після набрання чинності Законом №305-IX (305-20) не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення відповідної посади, яку вони обіймали, як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.

46. Аналогічний висновок щодо тлумачення частини п`ятої статті 14 та статті 14 3 Закону №794неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема у постановах від 01 вересня, 03 листопада, 29 грудня 2022 року у справах №160/4335/21, №240/20237/20, №380/9230/21, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

47. Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені у статті 87 цього Закону.

48. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

49. Згідно із частиною третьою статті 87 Закону №889(в редакції до набрання чинності Законом №117-IX (117-20) ), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

50. Із набранням 25 вересня 2019 року чинності Законом №117-IX (117-20) у частині першій статті 87 Закону №889-VIII (у редакції підпункту 53 пункту 6 розділуЗакону №117-ІХ) виокремлені дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889);

- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону №889).

51. Також Законом № 117-ІХ (117-20) були виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

52. Відповідно до положень статті 83 Закону №889(згідно зі змінами, внесеними Законом №117-IX (117-20) ) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87 1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади" (1682-18) ; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88 1 цього Закону).

53. Окрім того, цим же Законом № 117-ІХ (117-20) стаття 40 КЗпП України доповнена частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42 1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".

54. Відповідно до частини першої статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

55. 02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року № 378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" (378-20) (далі - Закон №378-IX (378-20) ), пунктом 2 розділу І якого стаття 49 2 КЗпП України (322-08) після частини п`ятої доповнена новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону №889-VIII (889-19) , здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень".

У зв`язку з цим частину шосту вважати частиною сьомою.

56. 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 14 січня 2020 року № 440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (440-20) (далі - № 440-IX), підпунктом "в" пункту 106 розділу І якого частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення". У зв`язку з цим абзаци перший - третій вважати відповідно абзацами другим - четвертим.

57. Вищенаведені норми були чинними на момент їх застосування до спірних правовідносин.

58. Внесення таких послідовних змін до Закону № 889-VIII (889-19) та КЗпП України (322-08) , якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, свідчить про намір законодавця обмежити дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростити порядок звільнення державних службовців з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні задля вирішення питання відновлення суспільної довіри до державної влади.

59. Аналогічний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2022 року у справі №440/8004/20.

60. У справі №640/11024/20 Верховний Суд, розтлумачивши частину третю статті 87 Закону №889-VIIІ (зі змінами, внесеними Законом № 440-IX (440-20) ), дійшов висновку, що вжите у цій нормі слово "може", означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення

61. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року №86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

62. Тож, підсумовуючи викладене, за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до частини першої статті 87 Закону №889, однією з підстав для припинення державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

63. Наведене свідчить про можливість у суб`єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу з будь яким державним службовцем.

64. На момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення діяла редакція Закону №889ІI, якою чітко врегульована процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

65. За змістом частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

66. Отже, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

67. Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону №889зі змінами, внесеними згідно із Законом №117, які набули чинності з 25 вересня 2019 року, була чинною як на момент попередження позивача про наступне звільнення (22 жовтня 2020 року), так і на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення (19 лютого 2021 року) та підлягала застосуванню.

68. Посилання скаржника на невідповідність підстави звільнення зазначеної у попередженні тій, яку зазначено в оспорюваному наказі, не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на суто формальних міркуваннях та спростовуються наявними у справі доказами.

69. Разом із цим Верховний Суд зауважує, що аналіз положень Закону №889, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачеві іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

70. Аналогічна правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 02 червня, 16 вересня, 01 грудня 2022 року у справах №420/3541/20, №640/15938/20, №380/4735/21.

71. Крім цього, у касаційній скарзі позивач стверджує про порушення спірним наказом гарантій, передбачених підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №305-ІХ (305-20) .

72. Згідно з підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону працівники ДБР, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (794-19) з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу ДБР.

73. Аналіз наведеної правової норми у зіставленні з викладеними у цій постанові висновками Верховного Суду щодо особливостей переведення працівників ДБР на посади, які підлягають заміщенню рядовим та начальницьким складом, а також особливостей звільнення державних службовців у цій категорії спорів на підставі частини першої статті 87 Закону №889дозволяє дійти висновку, що вона не передбачає соціально-трудових гарантій у сфері праці працівників ДБР, натомість визначає особливості виконання працівниками ДБР обов`язків за посадами слідчих, оперуповноважених ДБР, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу, у перехідний період - до настання обставин, з яким законодавець пов`язує звільнення таких осіб відповідно до вимог Закону №794-VIII (794-19) , з урахуванням внесених Законом №305 ІХ змін.

74. Визначення слідчого міститься у пункті 17 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою слідчий є службовою особою органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

75. Водночас чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада слідчого.

76. Таким чином, слідчі ДБР після набрання чинності Законом №305 ІХ не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.

77. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01 вересня 2022 року у справі №160/4335/21, від 23 лютого 2023 року у справі № 280/2412/21, від 18 травня 2023 року у справі № 380/6488/21.

78. У справі, яка переглядається, встановлено, що після набрання чинності Законом №305позивач мав статус державного службовця та виконував обов`язки за посадою заступника начальника Другого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Львові до часу його звільнення, що не суперечить приписам підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №305 ІХ.

79. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі 380/10822/21.

80. Також колегія суддів враховує, що після ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови від 24 травня 2022 року, Верховний Суд у постановах від 16 вересня та 08 листопада 2022 року у справах №640/15938/20 та №640/10527/20 навів висновки щодо застосування у подібних правовідносинах норм відсутність висновку Верховного Суду щодо яких, стала підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, а саме: частин першої та третьої статті 87 Закону №889(у редакції після внесення змін Законом № 117-ІХ (117-20) ); частини четвертої статті 40 та частини шостої статті 49 2 КЗпП України (322-08) (у редакції після внесення змін Законом № 378-ІХ (378-20) ); підпункту 4 пункту 3 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 305-ІХ (305-20) ; статей 9, 12, 14, 14-3 Закону № 794-VIII (у редакції після внесення змін Законом № 305-ІХ (305-20) ), і колегія суддів не вбачає підстав не застосовувати цих висновків.

81. З приводу посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень Закону України від 23 лютого 2021 року (1285-20) №1285"Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби", який набув чинності 06 березня 2021 року, колегія суддів зазначає, що у разі скорочення посади державної служби правовідносини щодо звільнення між роботодавцем і працівником виникають з часу попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. До таких правовідносин застосовується закон, чинний на момент їхнього виникнення. Припиняються ці правовідносини з часу звільнення працівника. Таким чином, до спірних правовідносин не може бути застосовано Закон №889у редакції Закону №1285, який набрав чинності після звільнення працівника зі служби. Інакший підхід протирічив би засадам правозастосування.

82. Стосовно посилань скаржника на те, що на момент видання оскаржуваного наказу про звільнення позивача директор ТУ ДБР у м. Львові не був керівником державної служби та не мав повноважень на звільнення державних службовців, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо необґрунтованості цих доводів, оскільки за змістом цитованих вище положень статей 83 та 87 Закону №889реалізацію відповідних повноважень закріплено як за керівником державного органу, так і суб`єктом призначення, водночас за частиною третьою статті 13 Закону №794до повноважень Директора ТУ ДБР належить, зокрема, призначення на посади та звільнення з посад працівників відповідного територіального управління.

83. В іншому випадку, за логікою позивача, мала би ставитися під сумнів законність його призначення на посаду.

84. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на порушення відповідачем щодо нього як випускника Української Академії державного управління при Президентові України гарантій при звільненні, оскільки питання виконання чи невиконання передбаченого пунктом 4 Положення про працевлаштування випускників Української Академії державного управління при Президентові України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 року №1269 (1269-96-п) , обов`язку щодо працевлаштування випускників Академії у разі ліквідації, реорганізації чи зміни структури органу державної влади, органу місцевого самоврядування, не охоплюється предметом спору у цій справі.

85. Інші доводи та міркування скаржника були перевірені й проаналізовані судами попередніх інстанцій під час розгляду та ухвалення рішень, які оскаржуються, і їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами норм матеріального права, у касаційній скарзі не наведено.

86. Також Верховний Суд зазначає, що позивач без будь-яких перешкод мав можливість взяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад рядового і начальницького складу у системі ДБР на загальних засадах, в порядку визначеному статтею 14 Закону №794-VIII.

87. Відтак, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

88. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.