21/464 Про визнання права користування земельною ділянкою; за зустрічним позовом - про визнання недійсним договору та додаткових угод - Текст документа

треті особи без самостійних вимог 1. Міністерство культури і туризму України 2. Фонд державного майна України 3. Київська міська рада 4. Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) 5. ОСОБА_1

визнання права користування земельною ділянкою

за зустрічним позовом Державного підприємства "Національна Кінематика України"

доПриватного підприємства "Кіносервіс "Карточчі -Україна"

провизнання недійсним договору та додаткових угод

ухвалою Вищого господарського суду України від 03.03.2008 року касаційну скаргу Приватного підприємства "Кіносервіс "Карточчі -Україна" було прийнято до провадження та призначено до розгляду у складі колегії суддів Дроботової Т.Б. -головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.I. на 22.04.2008 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.04.2008 року розгляд касаційної скарги було відкладено на 27.05.2008 року.

Розпорядженням від 26.05.2008 року №02-12.2/173 у зв'язку з перебуванням судді Дроботової Т.Б. у відпустці склад колегії змінено та призначено колегію суддів у складі Волковицької Н.О. -головуючого, Кравчука Г.А., Рогач Л.I.

У судовому засіданні 27.05.2008 року було оголошено перерву до 03.06.2008 року.

Приватне підприємство "Кіносервіс "Карточчі -Україна" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна Кінематика України" про визнання права користування земельною ділянкою, яка знаходиться на балансі Державного підприємства "Національна Кінематика України", що розташована за адресою: м. Київ, вул. Кіото, 27 згідно з договором № 1 та договором № 2 для паркування автомобільної техніки спеціального призначення.

Державне підприємство "Національна Кінематика України" звернулося до господарського суду із зустрічною позовною заявою до Приватного підприємства "Кіносервіс "Карточчі -Україна" про визнання недійсним договору від 28.02.2003 року, укладеного між Приватним підприємством "Кіносервіс "Карточчі - Україна" та Державним підприємством "Національна кінематека України" та додаткових угод до нього.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.10.2007 року у задоволенні первісного позову відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір від 28.02.2003 року, додаткову угоду від 01.07.2003 року № 1 до договору від 28.02.2003 року, додаткову угоду № 2 від 30.12.2003 року до договору від 28.02.2003 року, додаткову угоду № 3 від 03.01.2007 року до договору від 28.02.2003 року, укладені між Приватним підприємством "Кіносервіс "Карточчі -Україна" та Державним підприємством "Національна кінематика України" з моменту укладення.

За апеляційною скаргою Приватного підприємства "Кіносервіс "Карточчі -Україна" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2007 року залишене без змін.

Приватне підприємство "Кіносервіс "Карточчі -Україна" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2007 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2007 року, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції з огляду на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю -доповідача та присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судами першої і апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 17.12.2002 року між Приватним підприємством "Кіносервіс "Карточчі - Україна" та Державним підприємством "Національна Кінематика України" укладено договір про партнерство №04.

Пунктом 1 договору № 04 передбачено, що його предметом є партнерська взаємодія сторін з метою досягнення загальних господарських цілей у відповідності до їх статутних завдань та економічних інтересів.

28.02.2003 року між позивачем та відповідачем укладено договір, пунктом 1.1 якого Державне підприємство "Національна кінематека України" (виконавець) зобов'язується надати Приватному підприємству "Кіносервіс "Карточчі Україна" (замовник) послуги з паркування належної замовнику автомобільної техніки спеціального призначення, що використовуються для виробництва кінопродукції, а також дозволити здійснювати їх профілактичний огляд та технічне обслуговування, а замовник зобов'язується прийняти надані послуги та оплатити їх вартість.

Сторонами було укладено три додаткових угоди до вказаного договору № 1 від 01.07.2003 року, № 2 від 28.02.2003 року та № 3 від 03.01.2007 року, які стосуються вартості послуг, порядку розрахунків та строку дії договору.

15.11.2006 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Приватним підприємством "Кіносервіс "Карточчі - Україна" (позивачем за первісним позовом) укладено договір № 3664 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності предметом якого є оренда складських приміщень, фільмосховища, будівлі охорони, що розміщені за адресою: м. Київ, вул. Кіото, 27 та знаходяться на балансі Державного підприємства "Національна кінематека України" строком до 15.11.2007 року.

Листом від 21.06.2007 року відповідач за первісним позовом звернувся до позивача за первісним позовом із попередженням про не надання дозволу на продовження договору оренди нерухомого майна.

При цьому, 13.06.2007 року № 01-138 відповідач за первісним позовом звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву з проханням не продовжувати договори оренди з підприємствами, які орендують нерухомість на території Державного підприємства "Національна "Кінематека України".

Зі змісту цих листів судами встановлено, що такі дії відповідача за первісним позовом продиктовані планами щодо збільшення власного виробництва фільмів, тобто вони випливають із господарських інтересів Державного підприємства "Національна кінематека України" і жодним чином не порушують прав та інтересів позивача за первісним позовом.

Позивач за первісним позовом вважає, що відповідач вищевказаними діями не визнає прав позивача за первісним позовом на користування земельною ділянкою, яке як вважає позивач виникло у нього на підставі договору № 04 від 17.12.2002 року та договору від 28.02.2003 року, в зв'язку з чим позивач за первісним позовом звернувся до суду з вимогами про захист свого права користування земельною ділянкою шляхом визнання такого права.

Апеляційний господарський суд, погоджуючись із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні первісного позову, виходив із того, що частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України (2768-14) визначено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади.

Відповідно до частини 5 статті 122 Земельного кодексу України (2768-14) Київська та Севастопольська міські державні адміністрації надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті., зокрема земельних ділянок, що надаються юридичним особам у постійне користування за рішеннями Кабінету Міністрів України.

Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради, в порядку, передбаченому статтею 151 Земельного кодексу України (2768-14) .

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України (2768-14) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Судами встановлено, що позивач за первісним позовом не звертався до органів відповідного рівня з клопотанням про надання земельної ділянки в оренду, як цього вимагають вищезазначені норми Земельного кодексу України (2768-14) і вказані органи не приймали з цього питання жодних рішень. Крім цього проект відведення земельної ділянки не розроблявся і не погоджувався у встановленому законом порядку.

За змістом статті 125 Земельного кодексу України (2768-14) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України (2768-14) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Судами встановлено, що позивач за первісним позовом використовує для парковки своїх автомобілів частину земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні відповідача за первісним позовом.

При цьому, передбачені законодавством документи, які б посвідчували право власності, право постійного користування або право оренди земельної ділянки на якій він паркує свій транспорт у позивача за первісним позовом відсутні.

За таких обставин суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача за первісним позовом.

Твердження позивача про те, що в нього виникло право землекористування на підставі договору № 04 від 17.12.2002 року про партнерську взаємодію між позивачем та відповідачем за первісним позовом та договором від 28.02.03р. про надання послуг судами не прийняті до уваги, оскільки це суперечить наведеним нормам Земельного кодексу України (2768-14) .

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо задоволення зустрічних позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що дійсною метою позивача за первісним позовом при укладенні спірного договору було отримання земельної ділянки в користування (оренду).

Дана обставина підтверджується листами № 1-02/6, № 1-03/7 адресованими позивачу за зустрічним позовом з проханням надати дозволи на встановлення на зайнятій земельній ділянці підсобних навісів для зберігання обладнання та на встановлення паркану для огородження місця паркування кінознімального автотранспорту.

За змістом статті 901 Цивільного кодексу України (435-15) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 3 Закону України "Про оренду землі визначено" (161-14) (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору), що оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України (435-15) удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що відносини позивача та відповідача за первісним позовом, які випливають з договору, повинні регулюватися правилами про договір оренди земельної ділянки. Відповідно до статті 5 Закону України "Про оренду землі" (161-14) (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

При цьому, судами встановлено, що земельна ділянка, частиною якої користується Позивач за первісним позовом згідно Договору для розміщення автотранспорту, належить Відповідачу за первісним позовом на праві постійного користування.

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Отже, позивач за зустрічним позовом не відноситься до кола суб'єктів, які мають право передавати земельну ділянку в оренду, оскільки він не має права нею розпоряджатися.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України (2768-14) (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Судами встановлено, що Київською міською радою не приймалось рішень щодо передачі земельної ділянки на якій розташоване місце для парковки чи її частини.

За змістом статті 18 Закону України "Про оренду землі" (161-14) (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Спірний договір не містить даних про державну реєстрацію.

Статтею 14 Закону України "Про оренду землі" (161-14) (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено істотні умови договору оренди землі, зокрема, це:

об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

термін договору оренди;

орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду);

цільове призначення, умови використання і збереження якості землі;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки;

сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін.

При цьому, у частині 3 цієї ж статті зазначено, що відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13.15 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди згідно зі статтею 18 цього Закону, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України.

Судами також встановлено, що спірний договір не містить усіх істотних умов, визначених статтею 14 Закону України "Про оренду землі" (161-14) (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору).

За змістом статті 203 Цивільного кодексу України (435-15) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (435-15) підставою недійсності правочину с недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. За таких обставин, спірний договір є недійсним оскільки він суперечить положенням статті 203 Цивільного кодексу України (435-15) , статті 124 Земельного кодексу України (2768-14) (у редакції чинній на момент укладення спірного договору), ст.ст. 5, 14, 18 Закону України "Про оренду землі" (161-14) (у редакції чинній на момент укладення спірного договору).

Посилання відповідача за зустрічним позовом на сплив строку позовної давності судом не прийняті до уваги, оскільки відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України (435-15) перебіг позовної давності починається від дня; коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Про порушення своїх прав Відповідач за первісним позовом дізнався з листів Позивача за первісним позовом № 1-02/6 від 20.06.2006 року та № 1-03/7 від 20.06.2006 року у яких йдеться про надання дозволу на встановлення паркану, покриття території щебенем та бетонування території та про наміри щодо подальшого її використання, а отже саме з цього часу позивач за зустрічним позовом зміг встановити дійсне сприйняття відповідачем за зустрічним позовом умов договору від 28.02.2003 року та його дійсні наміри встановити своє право землекористування ділянкою.

За таких обставин, договір від 28.02.2003 року обгрунтовано визнаний судами недійсним як такий, що суперечить вказаним нормам Земельного кодексу України (2768-14) та Закону України "Про оренду землі" (161-14) . Враховуючи недійсність основної угоди, додаткові угоди до неї, якими змінено умови основної угоди, також підлягають визнанню недійсними.

Таким чином, враховуючи, що судами повно і всебічно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності та надано належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, правильно застосовано норми діючого законодавства, касаційна інстанція не вбачає підстав для зміни або скасування рішення та постанови.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального права касаційна інстанція не приймає до уваги, оскільки касаційна скарга зводиться до переоцінки обставин справи, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не входить до компетенції касаційного суду.

Що стосується порушення вимог Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо обов'язкового повідомлення всіх сторін про час і місце слухання справи касаційна інстанція зазначає наступне.

Відповідно до статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо, зокрема, справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Як вбачається із матеріалів справи ухвала про призначення апеляційної скарги до розгляду направлена Приватному підприємству "Кіносервіс "Карточчі - Україна" рекомендованим листом з повідомленням про вручення (т.2, а.с.8), який вручено останньому. Отже, заявник був повідомлений належним чином про час і місце слухання справи.

Будь -яких відомостей про неможливість явки заявник ні суду апеляційної ні касаційної інстанції не надавав.

За таких обставин, касаційна інстанція не приймає до уваги заперечення касатора в цій частині.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2007 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2007 року у справі № 21/464 господарського суду міста Києва залишити без змін.