Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами справу за позовом закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгівельна фірма "МТН-Полтава" (далі – ЗАТ) до державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі – ДПІ), треті особи – Полтавський державний центр стандартизації, метрології та сертифікації, Регіональне управління департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації у Полтавській області, за участю прокуратури Полтавської області, про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

У вересні 2005 року ЗАТ звернулося до суду із позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ від 15 березня 2005 року № 0000072302/0, від

17 травня 2005 року № 0000072302/1, від 18 липня 2005 року № 0000072302/2, від

23 вересня 2005 року № 0000072302/3, за якими позивачу було визначено податкове зобов’язання з акцизного збору загальною сумою 2 921 232 грн, у тому числі 1 460 616 грн – основний платіж, 1 460 616 грн – штрафні (фінансові) санкції.

На обґрунтування позовних вимог ЗАТ посилалося на те, що виготовлений ним товар не відноситься до підакцизних, а тому і не вбачається порушення законодавства про акцизний збір.

За наслідками апеляційного узгодження податкового зобов’язання податкові повідомлення-рішення ДПІ від 15 березня 2005 року № 0000072302/0, від 17 травня

2005 року № 0000072302/1 податковий орган скасував та прийняв нове – від 18 липня 2005 року № 0000072302/2, яке залишене без змін податковим повідомленням-рішенням від 23 вересня 2005 року № 0000072302/3.

Господарський суд Полтавської області постановою від 22 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16 квітня 2007 року, позов задовольнив частково: визнав недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 18 липня 2005 року № 0000072302/2 та від 23 вересня

2005 року № 0000072302/3 про визначення податкового зобов’язання. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 лютого 2010 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У поданій скарзі заявник, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), просить скасувати постанову касаційного суду й залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

На обґрунтування скарги додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2007 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіскомплект" до Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсним рішення, в якій, на думку ДПІ, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано пункти "а" статей 2, 3 та статтю 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 18-92 "Про акцизний збір" (був чинним на час виникнення спірних відносин; далі – Декрет).

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України ухвалою від 19 травня 2010 року скаргу ДПІ допустила до розгляду за винятковими обставинами.

Перевіривши наведені скаржником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, рішення в якій надано на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм права, суди встановили, що виготовлена позивачем продукція є підакцизною. За таких обставин вони визнали правомірними рішення податкового органу щодо визначення позивачу податкового зобов’язання зі сплати акцизного збору.

Натомість у справі, яка розглядається, суди встановили, що продукція, яку виготовлював і реалізував позивач, не є підакцизною, а тому дійшли висновку про безпідставність нарахування податкових зобов’язань зі сплати акцизного збору.

Таким чином, судове рішення, додане заявником, не підтверджує неоднакового застосування судом касаційної інстанції пунктів "а" статей 2, 3 та статті 6 Декрету, оскільки прийняте за інших обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, абзацом 4 пункту 2 розділу ХІІІ "Перехідні положення"

Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Відмовити у задоволенні скарги державної податкової інспекції у м. Полтаві.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.