826/5470/15 Про визнання протиправним і скасування наказу голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів, яким особу було звільнено з посади заступника начальника Головного управління Міндоходів міста; зобов`язання Державної податкової служби України поновити особу на посаді заступника начальника ГУ ДПС міста ДПС України або на рівнозначній посаді в органах ДПС України; стягнення з рахунків ГУ ДПС міста на користь особи середній заробіток за весь час вимушеного прогулу - 03.10.2023 Прийняття

за касаційними скаргами ОСОБА_1, Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року, ухвалене у складі судді-доповідача Арсірія Р.О., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року, ухвалену у складі: судді-доповідача Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Сорочка Є.О.,

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивачка) звернулася до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України, відповідач-1), Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач-2), Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач-3), Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач-4) з вимогами:

- визнати протиправним і скасувати наказ голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів від 16 березня 2015 року №191-0, яким ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника Головного управління Міндоходів у м. Києві;

- зобов`язати Державну податкову службу України поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ ДПС у м. Києві ДПС України або на рівнозначній посаді в органах ДПС України з 17 березня 2015 року;

- стягнути з рахунків ГУ ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 1 267 685,53 грн;

- зобов`язати ГУ ДПС у м. Києві: нарахувати та сплатити до Пенсійного фонду України страхові внески (єдиний соціальний внесок), пов`язані з виплатою заробітної плати, за період вимушеного прогулу; подати до органу Пенсійного фонду України та відповідного органу ДПС України скореговані відомості про помісячні суми заробітку ОСОБА_1 за весь час вимушеного прогулу та сплачені за нього страхові внески; внести до трудової книжки ОСОБА_1 відповідний запис про поновлення на роботі з моменту неправомірного звільнення; зобов`язати ДПС України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої пунктом 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади".

2. На обґрунтування позову позивачка зазначає, що застосована до неї процедура люстрації суперечить конституційним принципам верховенства права та індивідуальної відповідальності.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 з 04.06.2013 обіймала посаду заступника начальника ГУ Міндоходів у м. Києві.

4. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" (1682-18) .

5. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.03.2015 № 191-о ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Головного управління Міндоходів у м. Києві з підстав, передбачених частиною третьою статті 4 Закону України "Про очищення влади", пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

6. Не погоджуючись з указаним наказом, позивачка звернулася до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

7. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2021, позов задоволено частково:

- визнано протиправним і скасовано наказ голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів від 16.03.2015 № 191-о, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Головного управління Міндоходів у м. Києві;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ ДПС у м. Києві;

- стягнуто з ГУ ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 520 188,52 грн;

- у задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

8. Рішення суду першої інстанції, у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ ДПС у м. Києві та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, звернуто до негайного виконання.

9. Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, звільнивши позивачку з посади лише з підстав зайняття нею у певний період окремо визначеної посади, застосувавши до неї міру колективної відповідальності за формальними ознаками, Міндоходів України порушено норми Конституції України (254к/96-ВР) та діяло не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом України "Про очищення влади" (1682-18) .

10. Вирішуючи питання поновлення позивачки на посаді, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ГУ Міндоходів у м. Києві, звідки було звільнено позивачку, - припинено 10.11.2015, а його правонаступником є ГУ ДПС у м. Києві, де і має бути поновлена позивачка на аналогічній посаді.

11. Суди також вирішили, що на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу. Водночас суди попередніх інстанцій не погодилися з аргументами позивачки про те, що розмір середнього заробітку необхідно обчислювати, застосовуючи механізм, передбачений пунктом 10 Порядку № 100, відповідно до якого середній заробіток збільшується на коефіцієнт підвищення посадового окладу.

12. Суди попередніх інстанцій зазначили, що пункт 10 Порядку № 100 застосовується у випадку, коли за працівником зберігається середній заробіток, а не у випадку обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

13. Від позивачки 13.12.2021 надійшла касаційна скарга, у якій вона просить змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначивши, що на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 374 100,09 грн.

14. За доводами позивачки, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, судами попередніх інстанцій застосовано пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (100-95-п) , без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01.06.2021 (справа №826/17606/14); від 15.04.2020 (справа №826/15725/17); від 15.10.2020 (справа №826/17601/14); 28.10.2020 (справа №826/17807/14); від 04.03.2021 (справа №826/17605/14); від 26.02.2021 (справа №813/7563/14).

15. Як зазначає позивачка, у цих судових рішеннях Верховний Суд зазначив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає збільшенню на коефіцієнт підвищення посадових окладів.

16. 09 лютого 2022 року та 02 червня 2022 року до Суду надійшли касаційні скарги ДПС та ГУ ДПС у Київській області, у яких скаржники просять скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

17. За доводами відповідачів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, судами попередніх інстанцій застосовано статтю 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) та постанову Кабінету Міністрів України № 1200 щодо визначення належного відповідача у справі, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11.02.2021 у справі № 826/9815/18 та від 13.10.2021 в справі №803/130/16.

18. Скаржники також зазначають про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, зокрема, від 29.01.2020 в справі № 825/1017/17 та від 03.06.2020 у справі №817/3431/14.

19. Відповідачі наполягають на тому, що у вказаних судових рішеннях викладено правову позицію, відповідно до якої ДПС та її територіальні органи не є правонаступниками Міндоходів та його територіальних органів, у зв`язку з чим позивачка, за наслідками розгляду справи, не могла бути поновлена в ГУ ДПС у м. Києві, куди вона у встановленому законом порядку не переводилося.

20. За наслідками автоматизованого розподілу касаційні скарги передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Радишевської О.Р., суддів Кашпур О.В., Уханенка С.А.

21. Ухвалами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року, від 28 квітня 2022 року та 25 липня 2022 року відкрито провадження за вказаними касаційними скаргами.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

22. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 № 67 "Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів" (67-2014-п) ліквідовано Міндоходів і відновлено діяльність Державної податкової служби України та Державної митної служби України.

23. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 160 "Про утворення Державної фіскальної служби України" (160-2014-п) визнано такою, що втратила чинність, постанову від 01 березня 2014 року № 67 "Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів" і вирішено реорганізувати Міндоходів у ДФС України шляхом перетворення.

24. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 "Про Державну фіскальну службу України" (236-2014-п) затверджено Положення про ДФС України, відповідно до якого ДФС є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

25. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.07.2014 № 651-р "Питання Державної фіскальної служби України" (651-2014-р) підтримано пропозицію голови ДФС України про завершення здійснення заходів з утворення зазначеної служби та можливість виконання нею функцій і повноважень Міндоходів, що припиняється.

26. Наказом ДФС України від 18.07.2014 № 2 розпочато виконання ДФС України покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236 "Про Державну фіскальну службу України" (236-2014-п) функцій і повноважень Міндоходів.

27. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 (1200-2018-п) (далі - Постанова КМУ № 1200) утворено ДПС України та Державну митну службу України, реорганізувавши ДФС України шляхом поділу.

28. Цією ж постановою встановлено, що: 1) ДПС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску; 2) Державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується КМУ через Міністра фінансів і який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства; 3) ДПС України та Державна митна служба є правонаступниками прав та обов`язків реорганізованої ДФС України у відповідних сферах діяльності; 4) забезпечення діяльності ДПС України та Державної митної служби у 2018 та 2019 роках здійснюватиметься в межах видатків, передбачених ДФС України; 5) ДФС України продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення ДПС України та Державної митної служби.

29. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.09.2019 №682-р (далі - Розпорядження КМУ №682-р) вирішено погодитися з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення ДПС України покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" (227-2019-п) функцій і повноважень ДФС України, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на ДПС України.

30. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України, при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

31. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (100-95-п) затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

32. Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

33. Згідно з абзацом 1 пункту 8 Порядку 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

34. Пунктом 10 Порядку № 100 передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати й інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

35. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

VI. Позиція Верховного Суду

36. Спір у цій справі виник з відносин публічної служби, а касаційна скарга стосується питання застосування частини першої статті 235 КЗпП України до правовідносин з поновлення на роботі публічних службовців у випадку, коли орган, у якому проходив службу публічний службовець, на момент вирішення справи припинено або ж перебуває в стані припинення.

37. Застосовуючи статтю 235 КЗпП України у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачка, яку було незаконно звільнено з посади заступника начальника ГУ Міндоходів у м. Києві, має бути поновлена у ГУ ДПС у м. Києві, яке є правонаступником ГУ Міндоходів у м. Києві, на рівнозначній посаді заступника начальника.

38. Такий висновок суди попередніх інстанцій мотивували тим, що ГУ Міндоходів у м. Києві було припинено у листопаді 2015 року, водночас станом на момент розгляду справи аналогічні функції і повноваження у сфері реалізації державної податкової політики здійснюються ГУ ДПС у м. Києві.

39. Суд зазначає, що у Верховним Судом сформовано сталу судову практику щодо застосування частини першої статті 235 КЗпП України до правовідносин, пов`язаних з поновленням на роботі колишніх службовців Міндоходів після припинення останнього.

40. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №П/9901/101/18, постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №826/12916/15, від 06.03.2019 у справі №824/424/16-а, від 13.03.2019 у справі №826/751/16, від 27.06.2019 у справі №826/5732/16, від 26.07.2019 у справі №826/8797/15, від 09.10.2019 у справі №П/811/1672/15, від 12.09.2019 у справі №821/3736/15-а, від 22.10.2019 у справі №816/584/17, від 07.07.2020 у справі №811/952/15 викладено правову позицію, відповідно до якої у разі незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, тобто на посаді, з якої його було незаконно звільнено, крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації.

41. У постановах Верховного Суду від 27.04.2021 в справі № 826/8332/17, від 31.05.2021 справа № 0840/3202/18 та від 27.04.2021 у справі №826/8332/17 суд зазначив, що, ураховуючи приписи частини 1 статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулося незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Отже, звільненого без законної підстави працівника має бути поновлено на попередній роботі, а не на іншій рівнозначній посаді, як того бажає позивач.

42. У постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 819/691/17, від 20.01.2021 справа № 640/18679/18 зазначено, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

43. Суд також зазначає, що Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду розглядав справу № 817/3431/14, у якій посадова особа Міндоходів оскаржувала звільнення з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" (1682-18) .

44. У пунктах 145-146 постанови Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 817/3431/14 зазначено, що "Скасування наказу про звільнення позивача у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на посаді заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ оперативного управління Головного управління Міндоходів у Рівненській області з 30 жовтня 2014 року. Поновлення на посаді, яку позивач обіймав до звільнення, є достатнім ефективним засобом захисту порушеного права позивача, оскільки охоплює його поновлення на службі у податковій міліції".

45. Суд не знаходить підстав для відступу від вказаних правових висновків у справі, що розглядається, у зв`язку з чим уважає, що публічного службовця не може бути поновлено на посаді, на яку його не було переведено в установленому законом порядку.

46. Як установили суди попередніх інстанцій, позивачка до звільнення обіймала посаду заступника начальника Головного управління Міндоходів у м. Києві.

47. Отже, установивши, що звільнення позивачки відбулося з порушенням закону, суди попередніх інстанцій мали поновити її на вказаній посаді.

48. Таким чином, суд погоджується з аргументами касаційних скарг відповідачів про те, що, поновивши позивачку на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у м. Києві, суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину першу статті 235 КЗпП України.

49. З урахуванням викладеного рішення судів попередніх інстанцій у частині поновлення позивачки на посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів у м. Києві підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів у м. Києві з 17 березня 2015 року.

50. Щодо доводів касаційних скарг у частині правонаступництва Міністерства доходів і зборів, ДФС України та Державної податкової служби, Суд зазначає таке.

51. У постанові від 11.02.2021 в справі № 826/9815/18, на неврахування висновків якої посилаються ДПС і ГУ ДПС у м. Києві, та у постановах від 13.10.2021 у справі № 803/130/16, від 02.11.2021 у справі № 816/1231/15, від 26.05.2022 у справі № 807/3591/14, від 28.07.2022 у справі № 807/3656/14, від 03.05.2023 у справі № 260/4620/21, від 01.06.2023 у справі № 803/746/15-а та інших Верховний Суд констатував, що положення КАС України (2747-15) , на відміну від чинного цивільного чи господарського процесуального законодавства, не пов`язують процесуальне правонаступництво з обов`язковою наявністю факту припинення юридичної особи. Ключовим, за правилам КАС України (2747-15) , є доведення обставин вибуття сторони - суб`єкта владних повноважень з відносин, щодо яких виник спір. Такі правила КАС України (2747-15) встановлені, ураховуючи специфіку публічно-правових відносин, а саме: повноваження відповідних державних органів не є статичними і можуть передаватися від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Водночас такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.

Отже, якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі розпорядчим актом Кабінету Міністрів України його адміністративної компетенції іншому/іншим суб`єктам владних повноважень. Якщо ж спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень.

52. У цьому контексті Суд зазначає, що спір у цій справі виник у відносинах публічної служби, зокрема поновлення на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

53. Після звільнення позивачки з державної служби Міндоходів та його територіальні органи були припинені, натомість було створено Державну фіскальну службу України, на яку покладено виконання функцій ліквідованого Міндоходів.

54. У подальшому Постановою КМУ №1200 ДФС було реорганізовано шляхом поділу з утворенням ДПС України та Державної митної служби України.

55. Аналізуючи зміст Постанови №1200 та Розпорядження № 682-р, Верховний Суд у вже згаданій постанові від 11.02.2021 в справі № 826/9815/18 зазначив, що вони свідчать про компетенційне адміністративне (публічне) правонаступництво ДПС України, тобто про перехід до ДПС України функцій ДФС України у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску. У такому випадку ДПС України (її територіальні органи) може бути відповідачем у спорі, що виник у відносинах публічної служби, виключно у випадку фактичного вибуття ДФС України (її територіальних органів) унаслідок припинення.

56. Аналогічний висновок викладено у постанові від 18.04.2022 у справі № 826/18481/14, у якій Верховний Суд зазначив, що правонаступником Міністерства доходів і зборів є Державна фіскальна служба України і в цьому випадку Міністерство доходів і зборів не може бути замінено на Державну податкову службу України до фактичного вибуття ДФС України внаслідок припинення.

57. У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що в Єдиному державному реєстрі запис про припинення Державної фіскальної служби України (ГУ ДФС у м. Києві) відсутній.

58. Беручи до уваги, що ДФС України не вибула із спірних правовідносин належним відповідачем за вимогами позивачки про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є ДФС України.

59. Щодо доводів касаційної скарги позивачки, то Суд погоджується з її аргументами про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 10 Порядку № 100.

60. Верховний Суд у постановах неодноразово висловив позицію щодо необхідності застосування пунктів 7, 8 та пункту 10 розділу IV Порядку № 100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів, згідно з актами чинного законодавства.

61. Правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку № 100 для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу викладено у постановах від 06.08.2019 у справі № 640/4691/18, від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17, від 15.10.2020 у справі № 826/17601/14, від 12.08.2020 у справі № 2-а-3279/10/1970, від 11.02.2021 справі № 814/197/15, від 01.06.2021 у справі № 826/17606/14, від 28.10.2020 у справі № 826/17807/14, від 04.03.2021 у справі № 826/17605/14 та багатьох інших.

62. Під час вирішення вимог позивачки про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди попередніх інстанцій не перевіряли її доводів про збільшення посадових окладів державним службовцям на аналогічній посаді та не обчислювали коефіцієнт їх підвищення відповідно до правил, установлених у пункті 10 Порядку №100.

63. Суд також звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 (1213-2020-п) (далі - Постанова № 1213), яка набрала чинності 12.12.2020, пункт 10 Порядку № 100 виключено.

64. У постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 826/17614/14 викладено правову позицію, відповідно до якої у зв`язку з виключенням пункту 10 Порядку №100 з 12.12.2020 відсутні правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

65. Подібну правову позицію Верховний Суд неодноразово висловлював і в інших справах, зокрема, у постановах від 04.11.2021 у справі №826/6301/15, від 09.12.2021 у справі №340/588/20, від 20.01.2022 у справі №826/17709/14, від 04.10.2022 №826/18033/14, від 08.11.2022 № 460/15639/21, від 29.11.2022 № 826/17616/1, від 27.12.2022 №826/18270/14, від 28.12.2022 № 826/4854/15.

66. Частиною першою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

67. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

68. Частиною першою статті 351 КАС України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

69. Відповідно до підпункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

70. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням вимог процесуального права, що є підставою для їх скасування з ухваленням нового рішення в частині вимог про поновлення на роботі та направленням справи на новий судовий розгляд в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

71. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з меж касаційного оскарження, не переглядалися.

72. Під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови та установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування, а саме: чи було у періоді, за який позивачці належить виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, підвищення посадових окладів державних службовців на аналогічній посаді і в контексті цього з`ясувати коефіцієнт підвищення для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

73. Керуючись статтями 3, 238, 341, 344, 349, 351, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ

74. Касаційні скарги ОСОБА_1, Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у місті Києві задовольнити частково.

75. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у місті Києві та стягнення з Головного управління ДПС у місті Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 520 188,52 грн скасувати.