Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В січні 2006 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з Товариства 10500 грн. вартості акцій та 4095 грн. процентів річних.

Товариство проти задоволення заявлених вимог заперечувало з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.12.2007 р. (суддя Черновський Г.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2008 р. (судді: Євстігнеєв О.С., Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, ОСОБА_1 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. - 111-9- ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ОСОБА_1 з 1967 по 1992 роки працювала на Дніпропетровському виробничому взуттєвому об'єднанні.

У 1989 році згідно наказу № 131 від 21.03.1989 р. Дніпропетровське виробниче взуттєве об'єднання реорганізовано у Дніпропетровське виробничо-торгове взуттєве об'єднання.

Судами встановлено, що в 1991 році позивач вніс до каси підприємства 10000 крб. та отримав 07.08.1991 р. акції трудового колективу Дніпропетровського виробничо-торгового взуттєвого об'єднання НОМЕР_1 НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_10, а також 17.08.1991 р. акції трудового колективу Дніпропетровського виробничо-торгового взуттєвого об'єднання НОМЕР_8 і НОМЕР_9. Всі акції першого випуску вартістю 1000 радянських карбованців за кожну, з періодом обігу у три роки. Всього позивач отримав 10 акцій на загальну суму 10000 радянських карбованців.

Як встановлено судами, в 1993 році, відповідно до наказу № 474 від 27.12.1993 р., Дніпропетровське виробничо-торгове взуттєве об'єднання реорганізовано в АТ "Оріль", а згідно з наказом № 53 від 18.03.2002 р. АТ "Оріль" реорганізовано у ЗАТ "Оріль".

Постановою Верховної Ради УРСР № 1202-ХІІ від 18.06.1991 р (1202-12) . "Про порядок введення в дію (1202-12) Закону Української РСР "Про цінні папери і фондову біржу" (1201-12) , встановлено, що з 01.01.1992 р. припиняється випуск акцій трудових колективів і акцій підприємств (організацій). Усі емітовані до введення в дію цього Закону акції трудових колективів і акції підприємств (організацій) можуть обертатися протягом п'яти років, починаючи з 01.01.1992 р., згідно з умовами їх випуску. До закінчення вказаного строку підприємства (організації), що випустили такі акції, повинні купити їх або замінити іншими цінними паперами, передбаченими цим Законом.

Суди вірно встановили, що відповідач викуп випущених акцій трудового колективу у позивача та їх заміну іншими цінними паперами не здійснив, а тому порушив відповідні права позивача як власника акцій трудового колективу.

Як встановлено судами, у позивача акції трудового колективу знаходилися з моменту їх видачі, тобто з 1991 року. В акціях зазначений строк їх обігу періодом обігу у три роки. Період обігу акцій трудового колективу закінчився 07.08.1994 р., по акціям що були видані 07.08.1991 р., та 17.12.1994 р., по акціям що були видані 17.08.1991 р.

Суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивач міг дізнатися про порушення свого права у строки, які зазначені вище. Тобто, строк позовної давності у позивача закінчився 07.08.1997 р. (по восьми акціям, що були видані 07.08.1991 р.) і 17.12.1997 р. (по двом акціям, що були видані 17.08.1991 р.).

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно положень ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

В силу положень ст. 73 ЦК УРСР зміна строків позовної давності і порядку їх обчислення угодою сторін не допускається.

Відповідно ст. 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується господарським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно із положеннями ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Приймаючи рішення та постанову про відмову в позові з посиланням на ст. 80 ЦК УРСР суди виходили з обставин пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності без поважних причин.

Матеріали справи свідчать про те, що вказаний висновок судів відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. - 111-7- ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11- ГПК України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2008 р. у справі № 2-704/07 залишити без змін.