813/2950/16 Про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення особи з посади першого заступника військового прокурора, поновлення на посаді першого заступника військового прокурора, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 21.09.2023 Прийняття

2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 26 серпня 2016 року у зв`язку з погіршенням стану здоров`я його було госпіталізовано у військово-медичний клінічний центр Західного регіону України, де він довгий час перебував на стаціонарному лікуванні. 01 вересня 2016 року начальник відділу кадрів Військової прокуратури Західного регіону України повідомив позивача, що відповідно до спірного наказу його було звільнено з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України на підставі пункту 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" та зараховано в розпорядження Генерального прокурора України. На думку позивача, цей наказ суперечить Конституції та законам України, істотно порушує його права, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

3. Позивач зазначив, що не обіймав посади керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України та інших, зазначених у пункті 8 частини першої, пункті 4 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади", сукупно у період з 25 лютого 2010 року до 22 лютого 2014 року, а отже, до позивача не може бути застосована заборона, передбачена пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади". Водночас звільнення із займаної посади без зазначення підстав та доведеності конкретних вчинених правопорушень, на думку позивача, призвело до порушення конституційних принципів рівності громадян перед законом та індивідуального характеру юридичної відповідальності, а також порушило право позивача на працю і право рівного доступу до державної служби.

4. Крім цього зауважив, що про неможливість застосування Закону України "Про очищення влади" (1682-18) у спосіб, який обрано стосовно позивача Генеральним прокурором України при виданні спірного наказу, застерегла Венеціанська комісія у проміжному висновку щодо Закону України "Про очищення влади" (1682-18) в Україні від 16 грудня 2014 року №788/2014.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

5. Суди розглядали цю справу неодноразово.

6. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправним і скасовано оскаржуваний наказ Генерального прокурора України;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України з 01 вересня 2016 року;

- зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (100-95-п) (далі - Порядок №100), з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті.

7. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та позивача задоволено частково.

- змінено абзац 4 на сторінці 9 мотивувальної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року, замінивши слова "довідці про результати вивчення особової справи позивача" на слова "лист Міністерства юстиції України від 01 серпня 2016 року №456/12/25 16" та викладено абзац 5 на сторінці 9 мотивувальної частини рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року в такій редакції: "Надаючи оцінку аргументам позивача щодо незаконності звільнення в період його тимчасової непрацездатності, суд зазначає, що позивача звільнено не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а з підстав, передбачених Законом України №1682. Відтак, гарантія, передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України не поширюється на такі випадки звільнення особи, а тому доводи позивача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими".

- скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року в частині зобов`язання Офісу Генерального прокурора нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку №100, з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті і в цій частині в задоволенні позову відмовлено.

У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року залишено без змін.

8. Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі №813/2950/16 у частині позовної вимоги про стягнення на користь позивача грошового забезпечення за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України за час вимушеного прогулу скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі №813/2950/16 залишено без змін.

9. За результатами нового судового розгляду справи в зазначеній частині рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року стягнуто зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2 562 224,57 грн з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

10. Місцевий адміністративний суд, обґрунтовуючи свої висновки, виходив з того, що період вимушеного прогулу позивача тривав з 01 вересня 2016 року до 25 лютого 2020 року. Ураховуючи, що протягом цього періоду посадові оклади працівників органів прокуратури зазнавали змін, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача слід розраховувати із застосуванням відповідних коефіцієнтів і за період з 01 вересня 2016 року до 05 вересня 2017 року ця сума становить 34 8736,10 грн (942,53 грн х 370 календарних днів), з 06 вересня 2017 року по 15 січня 2020 року - 1 852 403,52 грн (2 148,96 грн. х 862 календарних дні), з 16 січня до 25 лютого 2020 року - 361 084,95 грн (8 806,95 грн х 41 календарний день). Таким чином, за висновком суду першої інстанції, загальна сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача, складає 2 562 224,57 грн (348736,1 грн + 1852403,52 грн + 361084,95 грн).

11. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою стягнуто зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 серпня 2019 року до 26 лютого 2020 року в розмірі 286 535,55 грн з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти вимог, які стосуються стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено.

12. Суд апеляційної інстанції мотивував свої висновки тим, що період вимушеного прогулу позивача тривав з 10 серпня 2019 року до 26 лютого 2020 року, а не з 01 вересня 2016 року до 25 лютого 2020 року, як вважав суд першої інстанції, та загалом становить 201 календарний день. Ураховуючи, що середньоденне грошове забезпечення позивача, яке обчислено, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, які передували звільненню зі списків особового складу Військової прокуратури Західного регіону України, та числа календарних днів, відповідно до Порядку №100, складало 1425,55 грн, апеляційний суд дійшов висновку, що сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону становить 286 535,55 грн (201х1 425,55 грн).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів на неї

13. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, скаржник посилається на пункти 1 та 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

14. Обґрунтовуючи наявність підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 21 вересня 2017 року у справі №6 2597цс16, щодо застосування статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) щодо визначення часу вимушеного прогулу при обчисленні середньої заробітної плати на час вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника в разі його працевлаштування під час такого прогулу і отримання в цей період доходу або можливість/неможливість зменшення розміру компенсації за час вимушеного прогулу на суму отриманого позивачем доходу під час перебування у вимушеному прогулі.

15. Щодо підстави, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник посилається на потребу відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01 липня 2021 року у справі №826/17798/14, стосовно можливості застосування чергового підвищення заробітної плати прокурорів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 "Про умови оплати праці прокурорів" (1155-2019-п) (далі - Постанова №1155) для коригування розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та наголошує на відмінності обставин у цій справі та у справі №826/17798/14, помилкове застосування у зв`язку із цим вимог статті 27 Закону України "Про оплату праці" в поєднанні із чинним на момент виникнення спірних правовідносин пунктом 10 Порядку №100.

16. Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону подала відзив на касаційну скаргу позивача, у якому просить цю скаргу залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року - без змін. Відповідач акцентував увагу на тому, що у період з вересня 2016 до 08 серпня 2019 року позивач продовжував проходити військову службу у Збройних Силах України, отримував грошове забезпечення за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України з урахуванням змін у нормах грошового забезпечення та зміни щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також користувався усіма встановленими соціальними гарантіями для військовослужбовців. Отже, його доводи про те, що упродовж цього періоду він був позбавлений права на працю, є необґрунтованими.

17. З приводу мотивів позивача щодо необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01 липня 2021 року у справі №826/17798/14, відповідач зауважив, що судова практика стосовно можливості застосування підвищення норм посадових окладів прокурорів, передбачених Постановою №1155, лише до прокурорів, які успішно пройшли атестацію та переведені на відповідні посади до Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур, є сталою та послідовною, а зазначені висновки, окрім наведеної позивачем постанови, містяться також у постановах Верховного Суду від 01 липня, 21 жовтня, 04 листопада, 01 грудня 2021 року у справах №826/17798/14, №640/154/20, №640/537/20, №640/26041/19, а також у постанові від 20 січня 2022 року у справі №826/17709/14.

18. Від Офісу Генерального прокурора відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

19. 30 червня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року.

20. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Жук А.В., судді Загороднюк А.Г., Радишевська О.Р.

21. Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження, визнано причини пропуску цього строку поважними та відкрито касаційне провадження за поданою позивачем касаційною скаргою (№К/990/16502/22).

22. Ухвалою Верховного Суду від 20.09.2023 закінчено підготовчі дії у цій справі та призначено її до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

23. ОСОБА_1 з липня 2009 року до січня 2011 року працював на посаді військового прокурора Дніпропетровського гарнізону, з січня 2011 року до вересня 2011 року - заступника військового прокурора Південного регіону України, з жовтня 2011 року до серпня 2012 року - першого заступника військового прокурора Західного регіону України.

24. Наказом Генерального прокурора України від 08 серпня 2012 року №951к позивача призначено першим заступником військового прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері з 15 серпня 2012 року.

25. Наказом Генерального прокурора України від 28 серпня 2014 року №1194к позивача призначено першим заступником військового прокурора Західного регіону України.

26. Наказом Генерального прокурора України від 03 вересня 2014 року №1246к позивача звільнено з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України з 02 вересня 2014 року у зв`язку із вступом на військову службу.

27. Наказом Генерального прокурора України від 03 вересня 2014 року №8-вк позивача призначено першим заступником військового прокурора Західного регіону України з 03 вересня 2014 року.

28. Наказом Генерального прокурора України від 13 грудня 2014 року №35 вк позивача увільнено від тимчасового виконання службових обов`язків за посадою заступника начальника управління за додержанням законів об`єднаними силами антитерористичної операції Військової прокуратури Південного регіону України.

29. Згідно з наказом тимчасового виконувача обов`язків військового прокурора Західного регіону України від 29 грудня 2014 року №990к позивач приступив до виконання обов`язків першого заступника військового прокурора Західного регіону України.

30. Наказом Генерального прокурора України від 14 січня 2015 року №04 вк на позивача тимчасово покладено виконання обов`язків військового прокурора Західного регіону України.

31. 31 березня 2015 року Генеральною прокуратурою України затверджено висновок службового розслідування за запитом народного депутата України ОСОБА_2, згідно з яким встановлено, що підстав для застосування до першого заступника військового прокурора Західного регіону України полковника юстиції ОСОБА_1 обмежень, встановлених Законом України "Про очищення влади" (1682-18) , не встановлено.

32. Наказом Генерального прокурора України від 31 серпня 2016 року №359 вк відповідно до статті 9 Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про очищення влади" (1682-18) , звільнено полковника юстиції ОСОБА_1 з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України на підставі пункту 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" та зараховано у розпорядження Генерального прокурора України.

33. Позивач оскаржив цей наказ до суду.

34. Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 04 жовтня 2016 року №412 вк позивача направлено в розпорядження військового прокурора Західного регіону України до вирішення питання щодо проходження військової служби.

35. На підставі наказу Міністра оборони України від 24 липня 2019 року №408 наказом військового прокурора Західного регіону від 08 серпня 2019 року №577к позивача виключено з 09 серпня 2019 року зі списків особового складу Військової прокуратури Західного регіону України.

36. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у частині, залишеній без змін постановами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року та Верховного Суду від 09 червня 2021 року:

визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 31 серпня 2016 року №359 вк про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України на підставі пункту 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" та зарахування у розпорядження Генерального прокурора України;

поновлено позивача на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України з 01 вересня 2016 року.

37. Водночас у частині вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу Верховний Суд постановою від 09 червня 2021 року скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду. Рішення апеляційного суду, ухвалене за результатами розгляду цього питання, є наразі предметом касаційного перегляду.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

38. За правилами частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

39. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права щодо обрахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, незаконно звільненого працівника без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2017 року у справі №6-2597цс16, за відсутності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

40. Скаржник переконаний, що подією, з якою пов`язана відповідна виплата, є незаконне звільнення позивача 31 серпня 2016 року з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України, а не звільнення з військової служби 09 серпня 2019 року, як помилково вважав апеляційний суд, тому середній заробіток має розраховуватись виходячи з його розмірів за червень і липень 2016 року та підлягає виплаті за весь час вимушеного прогулу з урахуванням висновку Верховного Суду України у справі № 6-2597цс16 щодо відсутності у законі будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

41. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника, колегія суддів виходить з таких міркувань.

42. За змістом частини четвертої статті 27 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.

Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (2232-12) та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

43. Відповідно до частин першої, другої, десятої статті 6 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти.

Перелік посад, що підлягають заміщенню вищим офіцерським складом, затверджується Президентом України, а посад інших військовослужбовців - Міністерством оборони України.

Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних закладів освіти, затверджується Президентом України.

44. За змістом положень статті 24 цього ж Закону початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

45. Пунктом 10 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (1153/2008) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення №1153/2008), передбачено, що військовослужбовці можуть бути направлені для проходження військової служби до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі інші військові формування) з виключенням їх зі списків особового складу Збройних Сил України, а військовослужбовці інших військових формувань можуть бути прийняті до Збройних Сил України із зарахуванням їх до списків особового складу Збройних Сил України.

46. У справі встановлено, що відповідно до наказу від 31 серпня 2016 року №359-вк ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України та зараховано у розпорядження Генерального прокурора України, наказом якого від 04 жовтня 2016 року №412-вк позивача направлено в розпорядження військового прокурора Західного регіону України до вирішення питання щодо проходження військової служби.

Із того часу позивач продовжував проходити та виконувати обов`язки військової служби допоки 09 серпня 2019 року його не було виключено зі списків особового складу Військової прокуратури Західного регіону України на підставі наказу військового прокурора Західного регіону від 08 серпня 2019 року №577к.

47. Відповідно до пункту 116 Положення №1153/2008 військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.

Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 12 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.

Час перебування військовослужбовців на лікуванні, в основній або додатковій відпустці виключається із загального періоду перебування у розпорядженні відповідних командирів (начальників).

Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов`язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).

Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

48. Суд апеляційної інстанції установив, що у період перебування позивача у розпорядженні з 01 вересня 2016 року до 09 серпня 2019 року йому нараховувалось грошове забезпечення за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України з відповідним збереженням матеріального і грошового забезпечення у період його тимчасової непрацездатності та перебування у щорічних оплачуваних відпустках.

49. Також у справі встановлено, що позивач неодноразово ініціював судовий перегляд їх розміру, в результаті чого судовими рішеннями у справах №380/404/20 та №380/404/20, які набрали законної сили, було відновлено порушене право ОСОБА_1 на отримання грошового забезпечення у належному розмірі у період його перебування в розпорядженні Генерального прокурора України та згодом у розпорядженні військового прокурора Західного регіону України.

50. Зокрема, за результатами розгляду справи №380/5581/21 рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року, яке набрало законної сили, було зобов`язано Офіс Генерального прокурора здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1, з урахуванням вже виплачених сум, за період з 01 вересня 2016 року до 03 жовтня 2016 року, враховуючи надбавку за доступ до державної таємниці та надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи в розмірі 100% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, які йому були нараховані у серпні 2016 року.

51. В іншій справі №380/404/20 судовим рішенням, яке набрало законної сили, зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за відповідний період, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке він отримував за займаною посадою до зарахування в розпорядження, з урахуванням збільшення розмірів окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, а також змін у нормах грошового забезпечення.

52. Таким чином, у період з дня звільнення позивача з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України і зарахування у розпорядження до виключення зі списків особового складу Військової прокуратури Західного регіону України позивач продовжував проходити військову службу у Збройних Силах України, отримував грошове забезпечення за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України з урахуванням змін у нормах грошового забезпечення та зміни щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також користувався усіма встановленими соціальними гарантіями для військовослужбовців.

53. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у частині, залишеній без змін постановами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року та Верховного Суду від 09 червня 2021 року, визнано протиправним та скасовано наказ від 31 серпня 2016 року №359 вк про звільнення позивача з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України та зарахування у розпорядження Генерального прокурора України, поновлено ОСОБА_1 з 01 вересня 2016 року на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України.

54. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

55. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), з`ясовуючи правову природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зробила висновок про те, що за своїм змістом він є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

56. Характерною особливістю правовідносин у межах розглядуваного трудового спору є те, що військовослужбовець, якого було направлено до державного органу установи чи організації, продовжує проходити військову службу, виконуючи обов`язки за посадою, на яку його призначено, а після звільнення із цієї посади - зараховується в розпорядження відповідної посадової особи та продовжує проходити військову службу, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених цією посадовою особою. Отже, змінюється лише характер покладених на військовослужбовця обов`язків, водночас проходження військової служби, як основний вид оплачуваної трудової функції, залишається незмінним.

57. За встановлених у цій справі обставин позивачеві після звільнення з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України та зарахування у розпорядження Генерального прокурора України на підставі наказу від 31 серпня 2016 року №359 вк (визнаного в подальшому протиправним та скасованого судом з поновленням позивача з 01 вересня 2016 року на цій же посаді) за весь час перебування в розпорядженні з 01 вересня 2016 року до 09 серпня 2019 року та виконання обов`язків військової служби у межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої перебував позивач, нараховувалось грошове забезпечення за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України зі збереженням матеріального і грошового забезпечення у період його тимчасової непрацездатності та перебування у щорічних оплачуваних відпустках. Водночас розмір цього грошового забезпечення та його складових за ініціативою позивача був предметом судової перевірки, внаслідок чого на підставі судових рішень, які набрали законної сили, відновлено порушене право ОСОБА_1 на отримання зазначеного грошового забезпечення у належному розмірі.

58. На думку колегії суддів, за встановлених обставин, у позивача не могло виникнути легітимних очікувань на повторне отримання суми грошового забезпечення, виплаченого йому за період перебування в розпорядженні з 01 вересня 2016 року до 09 серпня 2019 року як середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

59. Посилання скаржника на те, що ці виплати мали компенсаційний характер і не були оплатою за працю не заслуговують на увагу, оскільки протягом цього періоду позивач після звільнення з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України та зарахування у розпорядження, відповідно до пункту 116 Положення №1153/2008, продовжував виконувати обов`язки військової служби, у межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої він перебував.

60. З огляду на викладене, колегія суддів уважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що період вимушеного прогулу позивача починає свій перебіг з наступного дня, який слідує за днем видачі наказу про виключення позивача зі списків особового складу Військової прокуратури Західного регіону України, тобто з 10 серпня 2019 року, водночас за період з 01 вересня 2016 року до 09 серпня 2019року правових підстав для стягнення відповідних сум на користь позивача немає.

61. Отже, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу має розраховуватись з 01 вересня 2016 року, виходячи з його розмірів за червень і липень 2016 року.

62. Стосовно наведених у касаційній скарзі доводів про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2017 року у справі №6-2597цс16, колегія суддів зауважує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16, пункт 40 постанови цього ж суду від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16).

63. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та установлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №922/2383/16, пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19).

64. За обставинами справи, встановленими у постанові від 21 вересня 2017 року у справі №6 2597цс16, позивач після звільнення перебував на обліку в центрі зайнятості як безробітний та отримав допомогу по безробіттю. Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди у своїх рішеннях зменшили суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача на суму одержаної ним допомоги по безробіттю. Верховний Суд України за результатом перегляду справи констатував неправильне застосування судами норми частини третьої статті 117 та статті 235 КЗпП України, зазначивши, що законодавством не передбачено жодних підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин, при цьому частину третю статті 117 КЗпП України виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року №3248-15 "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (322-08) ".

65. У справі ж, яка наразі переглядається, позивач проходив військову службу у Військовій прокуратурі Західного регіону України і після звільнення з посади першого заступника військового прокурора цієї прокуратури та направлення у розпорядження відповідної посадової особи продовжив проходити військову службу (тобто ці правовідносини не припинялися) у розпорядженні до виключення зі списків особового складу Військової прокуратури Західного регіону України, отримуючи грошове забезпечення за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України з урахуванням змін у нормах грошового забезпечення та зміни щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зі збереженням матеріального і грошового забезпечення у період його тимчасової непрацездатності та перебування у щорічних оплачуваних відпустках, а також користувався усіма встановленими соціальними гарантіями для військовослужбовців. До того ж, суд апеляційної інстанції у рішенні не посилався на норму частини третьої статті 117 КЗпП України, виключену на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року №3248-15 "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (322-08) ".

66. З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє посилання позивача на неврахування судом апеляційної інстанції зазначеної постанови Верховного Суду України, оскільки правовідносини у справі №6-2597цс16 не є подібними зі спірними правовідносинами, що склались у цій справі.

67. Із цих же підстав не заслуговують на увагу посилання позивача на потребу застосування до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16 та постановах Верховного Суду від 18 березня 2021року у справі №825/3399/14, від 13 травня 2021 року у справі №810/115/18.

68. Суд апеляційної інстанції із цього приводу обґрунтовано зазначив, що місцевий адміністративний суд, пославшись у своєму рішенні на висновки у зазначених постановах, залишив поза увагою суттєві відмінності у фактичних обставинах цих справ порівняно зі справою, яка переглядається, а саме, що в них незаконне звільнення мало наслідком позбавлення працівника не лише права на працю, а й права на отримання сум заробітку за вказаним місцем роботи/служби, з якого працівника було фактично звільнено. Натомість у справі №813/2950/16 звільнення позивача з посади першого заступника військового прокурора Західного регіону України загалом не призвело до звільнення позивача з військової служби, позбавлення його права на виконання обов`язків військової служби та до матеріальних втрат, оскільки у вказаний період грошове забезпечення позивача здійснювалося за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України, з якої його було звільнено з урахуванням всіх гарантій.

69. У касаційній скарзі позивач зазначив про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі №826/17798/14 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України).

70. Обґрунтовуючи свої доводи у цій частині, скаржник указав на те, що з урахуванням статті 27 Закону України "Про оплату праці", у поєднанні із чинним на момент виникнення спірних відносин пунктом 10 Порядку №100, під час визначення належної до стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу мають застосовуватися положення Постанови №1155, не зважаючи на непроходження ним атестації під час реформування органів прокуратури. Зокрема, зауважив, що на відміну від обставин, встановлених у справі №826/17798/14, де судове рішення про визнання незаконним звільнення ухвалено 29 вересня 2020 року, тобто після закінчення реформування Генеральної прокуратури України в Офіс Генерального прокурора, у розглядуваній справі рішення про визнання незаконним звільнення позивача було ухвалено судом 26 лютого 2020 року, тобто до початку реформування регіональних прокуратур і проходження атестації прокурорами регіональних прокуратур, що унеможливлювало проходження ОСОБА_1 атестації в порядку проведення реформи. Крім цього, позивач вважає, що можливість застосування Постанови №1155 випливає зі змісту її пункту 1, яким передбачено затвердження схем посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур, тобто прокуратур, що становили систему органів прокуратури до набрання чинності Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) (далі - Закон №113-ІХ (113-20) ), у тому числі і військові прокуратури регіонів. Також скаржник зауважив, що рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 та 27 січня 2021 року у справах №640/1290/20, №640/969/20 визнано протиправними і нечинними положення пункту 7 постанови №1155 з тих мотивів, що непроходження служби пенсіонерами, яким призначені пенсії за Законом України "Про прокуратуру", в Офісі Генерального прокурора, обласних і окружних прокуратурах не може впливати на питання застосування його положень щодо підвищення посадових окладів прокурорів на перерахунок розмірів їх пенсій. На думку позивача, наведені висновки застосовні до цієї справи.

71. Надаючи оцінку зазначеним аргументам, колегія суддів зазначає таке.

72. Станом на час ухвалення Львівським окружним адміністративним судом рішення від 26 лютого 2020 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України був чинним пункт 10 Порядку №100, яким передбачалося, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV Порядку №100 визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

73. З конструкції цієї норми слідує, що коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

74. Частиною першою статті 81 України "Про прокуратуру" закріплено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

75. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №113-ІХ (113-20) , пунктом 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" якого передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

76. Відповідно до пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

77. 16 січня 2020 року набрала чинність Постанова №1155, якою, з-поміж іншого, затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур.

78. При цьому пунктом 6 Постанови №1155 установлено, що для прокурорів, умови оплати праці яких затверджені цією постановою, не застосовуються умови оплати праці працівників органів прокуратури, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (505-2012-п) .

79. Отже, внаслідок реформування органів прокуратури в їхній системі відбувалися зміни, що супроводжувались, зокрема (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. У зв`язку із цим відбулось розмежування оплати праці тих прокурорів, які успішно пройшли атестацію і можуть бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, і прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.

80. У постанові від 30 червня 2021 року у справі №826/17798/14 Верховний Суд дійшов висновку, що виплата заробітної плати, згідно з Постановою №1155 і статтею 81 Закону України "Про прокуратуру", пов`язувалася якраз із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в "новоутворені"/"оновлені" прокуратури (відповідно до Закону №113-ІХ (113-20) ). Судова колегія зазначила, що, зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП), тобто компенсувати втрачений заробіток, його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили. Крім цього, Верховний Суд в названій постанові зауважив, що з набранням чинності Постанови №1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ (113-20) ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови №505 і Постанови №1155).

81. Такого ж висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 20 січня 2022 року у справі №826/17709/14.

82. На думку колегії суддів, зазначений висновок є застосовним до правовідносин у справі, яка переглядається, водночас наведені в касаційній скарзі мотиви щодо необхідності відступлення від цього висновку Верховного Суду колегія суддів відхиляє.

83. Зокрема, стосовно аргументів скаржника з приводу того, що на відміну від справи №826/17798/14, у розглядуваному випадку рішення про визнання незаконним звільнення позивача було ухвалено судом 26 лютого 2020 року, тобто до початку реформування регіональних прокуратур і проходження атестації прокурорами регіональних прокуратур, а не після як у згаданій справі, колегія суддів зауважує, що наведені позивачем мотиви жодним чином не заперечують висновків Верховного Суду у справі №826/17798/14, тобто не стосуються відступлення від позиції суду як підстави касаційного оскарження, натомість покликані продемонструвати відмінність між обставинами справ. У будь-якому разі, зазначені твердження скаржника не заслуговують на увагу, оскільки незалежно від моменту ухвалення судом рішення, не доводять існування законних підстав прирівнювання позивача до прокурорів, які успішно пройшли атестацію та набули право на отримання виплат у відповідному розмірі.

84. Стосовно доводів позивача про можливість застосування положень Постанови №1155 до спірних правовідносин, оскільки нею затверджено схеми посадових окладів прокурорів не лише Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур, а й прирівняних до них прокуратур, до яких, як вважає ОСОБА_1, слід віднести, зокрема, військові прокуратури регіонів, колегія суддів зазначає, що запропоноване тлумачення правових норм не враховує запровадженого пунктом 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX (113-20) диференційованого підходу до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації, що обґрунтовано вище. У цьому контексті прирівняння посадового окладу прокурора до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечитиме вимогам Закону №113-ІХ (113-20) .

85. Посилання скаржника на визнання нечинним і скасування судовими рішеннями у справах №640/1290/20, №640/969/20 положення пункту 7 Постанови №1155, не заслуговують на увагу, оскільки висновки суду у справі №826/17709/14, про необхідність відступлення від яких зазначає скаржник, не ґрунтуються на застосуванні цієї правової норми. Зазначеним пунктом Постанови №1155 передбачалося, що зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури, передбачених цією постановою, не є підставою для перерахунку пенсій, що призначені згідно із Законом України "Про прокуратуру", тобто ця норма не врегульовує спірних правовідносин і її скасування судом не має значення для вирішення цієї справи.

86. Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи щодо необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01 липня 2021 року у справі №826/17798/14, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю.

87. Підсумовуючи наведене, в аспекті заявлених скаржником підстав для касаційного оскарження судового рішення, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови.

88. Обраховуючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд встановив, що період вимушеного прогулу позивача тривав з 10 серпня 2019 року до 26 лютого 2020 року і склав 201 календарний день.

89. При цьому, судом враховано висновок Верховного Суду у постанові від 26 квітня 2019 року у справі №815/1829/17 в частині порядку розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, щодо розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи з календарних, а не робочих днів, через те, що грошове забезпечення військовослужбовців обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

90. Відповідно до довідки Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону України від 20 травня 2022 року №164, складеної з урахуванням рішення суду у справі №380/404/20, на день виключення позивача зі списків особового складу Військової прокуратури Західного регіону України його середньоденне грошове забезпечення, яке обчислено, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передували звільненню та числа календарних днів, відповідно до Порядку №100, складало 1425,55 грн.

91. Таким чином, розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить: 201 х 1425,55грн = 286535,55 грн.

92. Здійснюючи розрахунок, апеляційний суд взяв до уваги позицію Верховного Суду, викладену у постановах: від 22 травня та 06 серпня 2019 року у справах №572/2429/15-ц, №0640/4691/18, від 15 квітня, 12 серпня, 15 жовтня 2020 року у справах №826/15725/17, №2-а-3279/10/1970, №826/17601/14, від 11 лютого 2021 року в справі №814/197/15, від 20 січня 2022 року у справі №826/17709/14, щодо необхідності застосування пунктів 7, 8 та пункту 10 розділу IV Порядку №100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства.

93. У цьому контексті колегією суддів суду апеляційної інстанції ураховано обставини щодо підвищення посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 27 липня 2016 року №488 (488-2016-п) "Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 р. №1013 (1013-2015-п) " та від 30 серпня 2017 року №657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури".

94. Як установлено апеляційним судом з розрахункових листів щодо видів та розміру грошового забезпечення позивача за 2016 - 2019 роки, а також згаданої вище довідки Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону України від 20 травня 2022 року №164, розрахунок грошового забезпечення позивача у вказаний період здійснювався з урахуванням підвищення, запровадженого названими постановами Кабінету Міністрів України №488 та №657.

95. Крім цього, вирішуючи питання про застосування пункту 10 Порядку №100, апеляційний суд правильно зазначив, що обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту підвищення підлягає застосуванню включно до 11 грудня 2020 року, оскільки 12 грудня 2020 року набрала чинності постанова Уряду від 09 грудня 2020 року №1213, якою пункт 10 Порядку №100 виключено, при цьому суд урахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04 листопада та 09 грудня 2021 року у справах №826/6301/15, №340/588/20 та від 20 січня 2022 року у справі №826/17709/14.