18/24а Про визнання недійсним рішення про продаж земельної ділянки - Текст документа

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лілія" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Шахтарської міської ради за участю в якості третьої особи Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1. про визнання недійсним рішення №IV/22-760 від 29.12.04 про продаж земельної ділянки площею 0,2022 га.

Позов мотивовано неправомірністю прийняття відповідачем рішення щодо продажу спірної земельної ділянки третій особі, зважаючи на оскарження позивачем у судовому порядку рішень відповідача стосовно вилучення в нього цієї земельної ділянки та стосовно продовження договору оренди з третьою особою.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на правомірність прийняття ним спірного рішення.

Третя особа проти позову заперечила, посилаючись на обставини розташування на спірній земельній ділянці належного їй об'єкту нерухомості -автостоянки.

Рішенням від 26.04.05 господарський суд Донецької області (суддя Овсяннікова О.В.) у задоволенні позову відмовив.

Рішення мотивовано правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення з огляду на відсутність передбачених законом підстав для відмови в продажу відповідної земельної ділянки третій особі.

Ухвалою від 27.02.08 Донецький апеляційний господарський суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой", яке є власником спірної земельної ділянки.

Постановою від 19.03.08 Донецький апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Запорощенка М.Д. -головуючого, Акулової Н.В., Старовойтової Г.Я.) рішення суду першої інстанції залишив без змін з огляду на встановлення обставин розташування на спірній земельній ділянці належного СПД ФО ОСОБА_1. майна.

Ухвалою від 21.05.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна земельна ділянка розташована в межах земельної ділянки, яка належить позивачеві згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії I-ДН №004083, у визнанні якого недійсним відповідачеві відмовлено господарським судом Донецької області при розгляді справи №3/437а. Також касатор посилається на порушення відповідачем порядку вилучення в нього цієї земельної ділянки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 31.07.01 між Шахтарською міською радою та Суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1. укладено договір №52 оренди для функціонування автостоянки земельної ділянки загальною площею 0,2022 га, розташованої у м. Шахтарськ по вул. Леніна з північно-західної частини мікрорайону "Журавлівка". Строк дії договору у п. 2.2 встановлений до 31.12.04.

Рішенням від №4/16-533 від 25.02.04 Шахтарською міською радою продовжено строк дії вказаного договору до 01.01.06. Проте постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.03.05 у справі №43/436, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.03.07, вказане рішення ради №4/16-533 визнано недійсним відносно договору оренди землі №52 від 31.07.01.

Крім того, за заявою орендаря Шахтарською міською радою прийнято рішення №IV/22-760 від 29.12.04 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1.".

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі про визнання недійсним цього рішення № IV/22-760 від 29.12.04, позивач посилався, зокрема, на порушення відповідачем порядку вилучення в нього спірної земельної ділянки, а відтак і неправомірність її продажу.

Проте такі доводи позивача прав омірно неприйняті судами до уваги з огляду на те, що рішення Шахтарської міської ради №564 від 14.09.01 щодо вилучення з користування позивача спірної земельної ділянки було предметом розгляду в справі №43/436 господарського суду Донецької області за позовом ТОВ "Лілія" до Шахтарської міської ради та визнано правомірним згідно з судовим рішенням, яке в цій частині залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Також судом апеляційної інстанції відхилено доводи позивача щодо відсутності у СПД ФО ОСОБА_1. на момент прийняття спірного рішення права оренди спірної земельної ділянки через визнання недійсним в судовому порядку рішення №4/16-533. З таким висновком суду слід погодитись, оскільки позивачем не наведено правову норму, яка передбачає здійснення продажу земельних ділянок залежно від наявності орендних правовідносин між продавцем і покупцем.

Разом з тим, при вирішенні даної справи суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки оскаржуваному рішенню ради щодо відповідності його вимогам закону, які регулюють продаж земельних ділянок.

Так, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив лише з відсутності у відповідача передбачених п. 5 ст. 128 ЗК України підстав для відмови в продажу відповідної земельної ділянки третій особі.

Тобто судом взагалі не досліджувались обставини дотримання відповідачем порядку такого продажу, зокрема ч. 2 ст. 127 ЗК України (в редакції на момент прийняття спірного рішення), згідно з якою продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Суд апеляційної інстанції в своїй постанові послався на вказану норму, але передбачені нею обставини належним чином також не встановив. В постанові з цього приводу зазначено, що на момент звернення третьої особи про продаж земельної ділянки на цій ділянці був розташований об'єкт її власності. Стосовно цього об'єкту вказано, що свідоцтвом про право власності АВА №766448 (реєстраційний №1733) від 11.06.99 посвідчено право власності гр. ОСОБА_1. на майно -автомобільну стоянку (металевий вагон загальною площею 29,4 м-2, в тому числі основною 28 м-2, уборну Б, забор №1, ворота №2, замощення), розташовану по вул. Леніна у північно-західній частині мікрорайону "Журавлівка", що належала померлому чоловіку на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Шахтарською державною нотаріальною конторою 30.09.96 по реєстру №3140 та зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації м. Шахтарська 04.06.99 за №50/53.

З аналізу ч. 2 ст. 127 ЗК України вбачається, що нею передбачено здійснення викупу земельних ділянок поза конкурентними засадами лише в разі розташування на цих ділянках не будь-яких об'єктів власності, а саме нерухомого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 181 ЦК України (435-15) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору встановив розташування на спірній земельній ділянці належного СПД ФО ОСОБА_1. майна, але не надав належної правової оцінки цьому майну щодо відповідності його поняттю нерухомості. Оскільки саме з наявністю таких обставин закон пов'язує можливість здійснення викупу земельної ділянки, їх встановлення є обов'язковим для вирішення даного спору.

Зважаючи ж на невстановлення вказаних обставин, висновок судів про дотримання Шахтарською міською радою норм чинного законодавства при прийнятті спірного рішення щодо здійснення продажу земельної ділянки поза конкурентними засадами не є безспірним.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст.ст. 4-3, 4-7, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо дотримання відповідачем вимог законодавства при прийнятті оспорюваного рішення.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9 - 12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.03.08 та рішення господарського суду Донецької області від 26.04.05 у справі №18/24а скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.