42/254 Про стягнення коштів за послуги з відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву - Текст документа

Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Хмельницької філії звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення 271845,01грн., з яких: 229324,36грн. заборгованості з вартості послуг з відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2004-2007 роки, 33785,92грн. інфляційних втрат та 8734,73грн. відсотків річних.

Позовні вимоги обгрунтовані статтями 526, 527, 530 Цивільного кодексу України (435-15) , статтями 193, 198 Господарського кодексу України (436-15) , статтею 11 Закону "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) ; невиконанням відповідачем зобов'язань за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву щодо відшкодування позивачу понесених витрат по їх зберіганню.

Відповідач відхилив позовні вимоги, посилаючись на необгрунтованість розрахунків понесених витрат та здійснення розрахунків з відповідальними зберігачами через головне управління Державного казначейства України в міру надходження коштів з державного бюджету.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2007 року (суддя Паламар П.I) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 228885,47грн. боргу, 7313,43грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 2948,52грн. три проценти річних з простроченої суми, 2391,47грн. витрат по оплаті державного мита, 103,81грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 5953,94грн. витрат за проведення судової експертизи.

У позові в іншій частині відмовлено.

Судове рішення в частині задоволення позову вмотивовано встановленими обставинами справи щодо виникнення між сторонами правовідносин по зберіганню цінностей державного матеріального резерву, до яких підлягають застосуванню глава 36 Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) , глава 66 Цивільного кодексу України (435-15) , Закон України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) ; доведеністю та обгрунтованістю позовних вимог належними та допустимими доказами (кошторисами, актами приймання-передачі, нарядами, накладними, авансовими звітами, висновком судово-бухгалтерської експертизи); невиконанням відповідачем зобов'язань по оплаті послуг зі зберігання, джерелами фінансування яких відповідно до Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, є не тільки державний бюджет, але й інші джерела.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2008р. (судді: Кондес Л.О. -головуючий, Куровський С.В., Михальська Ю.Б.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на відсутність порушень норм матеріального чи процесуального права, що вплинули б на законність судового рішення.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову, а позов залишити без розгляду.

Касаційну скаргу обгрунтовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, оскільки рішення прийняті за недоведеності належними та допустимими доказами факту закладення матеріальних цінностей до матеріального резерву, а розмір витрат, що підлягають відшкодуванню, розраховано без врахування Порядку відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002р. № 532 (532-2002-п) ; нема детального та обгрунтованого розрахунку позовних вимог.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу та усно в судовому засіданні доводи касаційної скарги відхилив, посилаючись на обгрунтованість та законність рішень господарських судів.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторонами було укладено договір № 219 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 22.09.2002р., відповідно до умов якого позивач зобов'язався зберігати матеріальні цінності державного резерву, а відповідач -відшкодовувати витрати по їх зберіганню; при цьому вартість зберігання визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам, організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відшкодування витрат із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом та зберігачем; оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання комітентом акту встановленої форми.

Також суди попередніх інстанцій визнали встановленими обставинами справи те, що позивач відповідно до умов договору протягом 1 вересня 2004 року -1 січня 1007 року зберігав у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву, витрати на зберігання яких склали 228885,47грн.

Належними та допустимими доказами, що підтверджують ці обставини, суди визнали пояснення позивача та поданий ним розрахунок, кошториси, акти приймання-передачі виконаних робіт, наряди, накладні, платіжні доручення, авансові звіти, накази про службові відрядження, зведені відомості нарахувань та утримань по працівникам, висновок судово-бухгалтерської експертизи № 6740 від 24.10.2007р., наявні в матеріалах справи, зазначивши про відсутність доказів у спростування понесених витрат.

Статтями 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) на сторони покладено обов'язок доведення обставин, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги та заперечення сторін, а також інші обставини які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Судами правомірно визначено природу даних правовідносин, як пов'язаних зі зберіганням цінностей державного матеріального резерву, до яких підлягають застосуванню глава 36 Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) , глава 66 Цивільного кодексу України (435-15) , Закон України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам, організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002р. № 532 (532-2002-п) , визначено, що даний механізм відшкодування поширюється саме на витрати, пов'язані з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі мобілізаційного, а визначення суми витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається на кожен рік за встановленою формулою.

Таким чином, істотними обставинами, які підлягають встановленню належними та допустимими доказами для правильного вирішення даного спору, є реальне знаходження у позивача матеріальних цінностей на відповідальному зберіганні, період, протягом якого здійснювалось таке зберігання, а відтак -сума витрат зберігача, що підлягає відшкодуванню

Судова колегія погоджується з доводами касаційної скарги, що матеріали справи не містять, а судові рішення не посилаються на жоден належний та допустимий доказ, що підтверджував би знаходження на відповідальному зберіганні позивача протягом періоду, вказаного у позовній заяві, конкретної кількості певних видів матеріальних цінностей, що передавались на зберігання відповідачем (актів про закладення до мобілізаційного резерву матеріальних цінностей, номенклатури, мобілізаційного завдання, річних звітів встановленої форми, актів перевірок збереження матеріальних цінностей за період 2004 - 2007 років).

До позовної заяви позивач додав документи в підтвердження фактичних обставин справи, що полягають у розмірах понесених витрат, а не у підтвердження кількості та періоду знаходження на зберіганні матеріальних цінностей; інших доказів під час розгляду справи не подано; висновок судово-бухгалтерської експертизи є належним та допустимим доказом саме щодо питань, поставлених на його вирішення та не спростовує обов'язку суду самостійно дослідити істотні обставини справи та відобразити це у судових рішеннях.

Таким чином в порушення статей 38, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами попередніх інстанцій не вжито всіх необхідних заходів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду обставин справи в їх сукупності.

Водночас судова колегія зазначає про порушення відповідачем обов'язків сторони у справі, покладених на нього статтею 22 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , - добросовісно користуватися належними процесуальними правами та вживати заходів до повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Так, у касаційній скарзі скаржник посилається на недоведеність істотних обставин справи; однак під час розгляду справи відповідач не вживав заходів для їх встановлення: не заперечував існування договірних відносин з позивачем; заперечення відповідача на позов не містять ні спростування факту передачі позивачу будь-яких матеріальних цінностей на відповідальне зберігання на виконання умов договору взагалі, ні частково визнаних ним об'ємів (кількості) переданих матеріальних цінностей.

Вказане може бути підставою для вжиття до відповідача в подальшому господарськими судами наданих їм заходів процесуального впливу.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що спір був розглянутий судами не в повному обсязі, відтак висновки судів у даній справі є передчасними.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях господарського суду першої та апеляційної інстанцій, рішення у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву задовольнити частково.

Постанову Київського господарського апеляційного суду від 27.02.2008р. у справі № 42/254 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2007 року у даній справі скасувати.