Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Стратієнко Л.В. (головуючого),

Вовка I.В.,

Гончарука П.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 жовтня 2005 року у справі № 2-22/13839-2005 за позовом Приватного підприємства "Судостроение" до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, Євпаторійського МБТI про визнання права власності, спонукання до реєстрації права власності, -

Встановив:

У вересні 2005р. ПП "Судостроение" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, з урахуванням уточнених позовних вимог, про визнання договору застави від 1 червня 2005р. дійсним, визнання права власності на 55/100 часток торгового комплексу, за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1389,3 кв.м., зобов'язання бюро технічної інвентаризації провести державну реєстрацію даного майна.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 жовтня 2005р. позов задоволено частково. Визнано договір застави укладений між сторонами дійсним. Визнано за позивачем в рахунок розрахунку за договором позики, укладеним 1 червня 2005р. з відповідачем, право власності на 55/100 часток торгового комплексу, за адресою: АДРЕСА_1 складається з літ."А" -I пов., 2,2а- службові; I,II -сходовий майданчик; VI,VII тамбур, V, VIII -вітальня, 46- ванна; 47- вбиральня, 48 -рукомийник, II пов. -повністю, загальною площею 1389,3 кв.м. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Розгляд справи відкладався на 11 червня 2008р.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Доповідач: Гончарук П.А.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанцій, 1 червня 2005 р. між сторонами укладено договір позики № 1, відповідно до якого позивач зобов'язався протягом трьох днів з дня підписання договору передати відповідачу грошові кошти в сумі 250 000,00 грн. готівкою або шляхом перерахування коштів на його рахунок.

Відповідно до умов договору позивачем передано відповідачу кошти.

Пунктом 2.2 договору визначено строк повернення коштів 1 вересня 2005р.

Даний договір позики вступав в дію з моменту надання позики і діє до повного виконання умов договору позики.

1 червня 2005р. сторонами укладено договір застави. Відповідно до п.1.1. договору застави договір застави укладається на забезпечення зобов'язань за договором позики № 1. Предметом даного договору застави є 55/100 часток торгового комплексу, за адресою АДРЕСА_1, складається з літ."А" -I пов., 2,2а- службові; I,II -сходовий майданчик; VI,VII тамбур, V, VIII -вітальня, 46- ванна; 47- вбиральня, 48 -рукомийник, II пов. -повністю, загальною площею 1389,3 кв.м.

Згідно п.2.1. договору предмет застави було передано позивачу. Пунктом 3.2.3 передбачено обов'язок позивача протягом одного дня після виконання відповідачем або третьою особою забезпеченого заставою зобов'язання повернути предмет застави.

Договір застави нотаріально не посвідчений.

Відповідачем кошти отримані за договором позики не повернуто.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання дійсним договору застави від 1 червня 2005р., визнання права власності на 55/100 часток торгового комплексу, за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1389,3 кв.м., зобов'язання бюро технічної інвентаризації провести державну реєстрацію даного майна.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про задоволення позову в частині визнання дійсним договору застави від 1 червня 2005р. дійшов висновку, що сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, відбулося повне виконання договору, а відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення, що в силу ч. 2 ст. 220 ЦК України (435-15) , є підставою для задоволення даної частини позову.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки вони в порушення вимог ст. 43 ГПК України (1798-12) , прийняті при неповному встановлені обставин справи.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом

обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.

Оскаржуване судове рішення даним вимогам не відповідає.

Приймаючи рішення про задоволення позову в частині визнання дійсним договору застави від 1 червня 2005р. та визнання права власності на 55/100 часток торгового комплексу за позивачем, суд першої інстанції посилався на ч.2 ст. 220 ЦК України (435-15) , та визнав договір застави дійсним, не досліджуючи підстави та причини ухилення відповідача від посвідчення договору застави. При цьому, судом першої інстанції не наведено доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору та не перевірено наявність обтяжень щодо предмету застави.

Крім того, судом першої інстанції належним чином не досліджено правовстановлюючих документів про право власності відповідачки на предмет застави та не перевірено, чи не порушує даний договір застави права інших власників торговельного комплексу. Не з'ясувавши даних обставин, суд дійшов передчасного висновку про набуття позивачем права власності на майно та необхідність захисту прав власника шляхом задоволення позову.

З доданих до касаційної скарги матеріалів вбачається, що оскаржуване судове рішення стосується прав та обов'язків скаржників, яких не було залучено до участі у справі.

З огляду на викладене, прийняте у справі судове рішення не можна визнати законним, обгрунтованим, таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а тому воно підлягає скасуванню, з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, і в залежності від вставленого та вимог закону, прийняти законне та обгрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11,- 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 жовтня 2005р. у справі № 2-22/13839-2005 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.