Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ (далі -НАК "Нафтогаз України")

на рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2008

зі справи № 8/3

за позовом приватного підприємства "Вуличне телебачення", м.

Київ (далі -ПП "Вуличне телебачення")

до НАК "Нафтогаз України"

про стягнення 1 598 282, 02 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - не з'яв.,

відповідача -Тютюнника В.Я.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 1 598 282, 02 грн. заборгованості за генеральною угодою про інформаційне супроводження та додатковою угодою до неї.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.02.2008 (суддя Катрич В.С.) позов задоволено: з НАК "Нафтогаз України" стягнуто на користь ПП "Вуличне телебачення" 1 598 282, 02 грн. боргу та суму судових витрат у справі. У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням, зокрема, на статті 525, 526 Цивільного кодексу України (435-15) (далі -ЦК України (435-15) ), статтю 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ) виходив з того, що позовні вимоги є правомірними і відповідачем не доведено протилежне.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України НАК "Нафтогаз України" просить скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити і "судові витрати покласти на Відповідача". Скаргу мотивовано прийняттям зазначеного судового рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, в тому числі тим, що суд не застосував статтю 526 ЦК України (435-15) , порушив приписи статті 32 ГПК України (1798-12) та всупереч вимогам статті 38 ГПК України (1798-12) не витребував у позивача додаткові докази, "які підтверджували б виконання взятих на себе зобов'язань".

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 111-4 ГПК України (1798-12) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України, дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

- ПП "Вуличне телебачення" (як виконавцем) і НАК "Нафтогаз України" (як замовником) укладено генеральну угоду про інформаційне супроводження від 02.01.2004 № 7/01 (далі -Генеральна угода), за умовами якої замовник замовив та оплатив, а виконавець зобов'язався відповідно до цієї угоди та на основі медіапланів надати замовникові послуги з: проведення маркетингових досліджень з метою вивчення ставлення громадськості до діяльності замовника; розробки комунікативної стратегії замовника; організації та проведення промо (PR) кампанії замовника; підготовки та здійснення заходів, спрямованих на широке та всебічне інформаційне висвітлення та іміджеву підтримку діяльності замовника; організації та проведення комплексних, з залученням теле-, радіо-, друкованих та електронних засобів масової інформації, рекламних та промо кампаній щодо діяльності замовника; проведення маркетингових досліджень ринку нафти і газу в Україні та надання замовникові на основі цих досліджень консультацій, спрямованих на збільшення займаної замовником частки на зазначеному ринку, а також на збільшення загального обсягу продажу робіт, послуг замовника;

- сторонами підписано також додаткову угоду від 01.03.2004 № 1 до Генеральної угоди, якою внесено зміни до деяких пунктів Генеральної угоди;

- на виконання умов Генеральної угоди та зазначеної додаткової угоди до неї ПП "Вуличне телебачення" надали НАК "Нафтогаз України" послуги в грудні 2004 року на суму 1 032 217, 74 грн. та за період з січня по лютий 2005 року - на суму 987 407, 69 грн.;

- Генеральною угодою передбачено, що послуги вважаються наданими виконавцем та прийнятими замовником після підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг, у яких зазначаються перелік, обсяг та вартість цих послуг;

- з матеріалів справи вбачається, що сторонами були складені й підписані акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 30.12.2004 на суму 1 032 717, 74 грн., від 30.01.2005 на суму 471 508, 32 грн. і від 28.02.2005 на суму 515 899, 37 грн.;

- згідно з пунктом 2.3.1 Генеральної угоди замовник зобов'язаний оплачувати послуги, надані виконавцем за умовами цієї угоди;

- за твердженням ПП "Вуличне телебачення", НАК "Нафтогаз України" не виконало свої зобов'язання за Генеральною угодою належним чином, а саме -розрахувалася за надані їй послуги частково, в сумі 421 843, 41 грн.;

- за станом на день подання позову заборгованість НАК "Нафтогаз України" перед ПП "Вуличне телебачення" становить 1 598 282, 02 грн.;

- матеріалами справи підтверджено і не заперечується НАК "Нафтогаз України", що ПП "Вуличне телебачення" в повному обсязі виконало взяті на себе зобов'язання за Генеральною угодою у грудні 2004 року та в січні -лютому 2005 року;

- докази своєчасної оплати НАК "Нафтогаз України" отриманих нею від ПП "Вуличне телебачення" послуг -відсутні.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) таке рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображено обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не цілком узгоджується з відповідними вимогами з огляду на таке.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми, яку останній вважає заборгованістю за надані ним відповідачеві послуги згідно з Генеральною угодою сторін.

Згідно із статтею 526 ЦК України (435-15) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно, зокрема, до умов договору та вимог цього Кодексу.

Статтею 193 Господарського кодексу України (436-15) також передбачено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на викладене господарський суд у вирішенні даного спору повинен був вичерпно і достеменно з'ясувати усі фактичні обставини, пов'язані з виконанням умов Генеральної угоди не лише відповідачем, а й позивачем, а саме -з підтвердженням належними доказами надання ним відповідачеві саме того обсягу послуг, стягнення оплати за які позивачем вимагалися.

Так, місцевим господарським судом установлено, що, по-перше, згідно з умовами названої угоди послуги вважаються наданими (і прийнятими відповідачем) після підписання сторонами відповідних актів із зазначенням у них переліку, обсягу і вартості наданих послуг і, по-друге -наявність актів приймання-передачі послуг; однак судом не перевірено, чи відображено у відповідних актах відомості стосовно як вартості, так і переліку та обсягу таких послуг.

Крім того, НАК "Нафтогаз України" звертає увагу на положення Генеральної угоди, за якими сторони за результатами роботи по цій угоді щомісяця складають і підписують до 5 числа місяця, наступного за звітним, акти приймання-передачі наданих послуг, причому замовник здійснює розрахунки за послуги, що надаються у поточному місяці, на підставі рахунків-фактур виконавця, а суми, вказані у рахунках-фактурах, мають щомісячно визначатися на підставі кошторисів та медіа-планів, затверджених замовником.

Суд першої інстанції уваги на ці умови Генеральної угоди не звернув, не витребував та не дослідив докази (в тому числі згадані рахунки-фактури, кошториси та медіа-плани), які належним чином підтверджували б факт надання позивачем відповідачеві послуг за згаданою угодою в повному обсязі.

Не встановивши, таким чином, повного кола обставин, що входять до предмету доказування в даній справі, суд першої інстанції припустився неправильного застосування приписів частини першої статті 4-7 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України (1798-12) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У новому розгляді справи суду першої інстанції слід встановити, перевіривши належними доказами, зазначені в цій постанові обставини, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і прийняти законне та обгрунтоване рішення.

Що ж до питання про розподіл судових витрат між сторонами у справі, то воно також має бути вирішено за результатами нового розгляду останньої.

Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2008 зі справи № 8/3 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.