2-7/12700-2007 Про визнання недійсним дозволу на виконання будівельних робіт - 28.05.2008 Прийняття

Оскарженою постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.02.2008р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді Латиніна О.А., суддів Дугаренко О.В., Прокопанич Г.К.) залишено без змін рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.12.2007р. (суддя Дворний І.І.), яким позов задоволено частково, постановлено визнати недійсним дозвіл на виконання будівельних робіт №54 від 10.08.2006р., виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури та містобудування Феодосійської міської ради. Також постановлено припинити провадження у справі в частині визнання нечинним в акті державної комісії з прийняття в експлуатацію АЗС наявність дозволу на виконання будівельних робіт автозаправного комплексу №54 від 10.08.2006р.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "КІНГ 99" просить скасувати вказані рішення і постанову посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. 129 Конституції України, ст. 8 Закону України "Про основи містобудування", ст. 10 Закону України "Про архітектурну діяльність", ст. 15 Закону України "Про оренду землі", п.3.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/111 (v_111800-99) від 12.03.1999р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", ст. 2 Закону України "Про судоустрій України", ст.ст.1, 4-7, 5, 6, 7, 12, 38, п.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 174, ч.2 ст. 180, ч.3 ст. 207, ч.8 ст. 181 Господарського кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Позивач, відповідач, третя особа-1, та третя особа-3 не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на момент видачі відповідачем спірного дозволу №54 від 10.08.2006 року діяв договір оренди землі, укладений 25.01.2002 року між Береговою сільською радою та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2, при цьому, строк дії дозволу № 54 від 10.08.2006 року був встановлений на 1-й квартал 2007 року.

Постановою Господарського суду АР Крим від 20.10.2006р. у справі №2-27/11838-2006А, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.01.2007р., було визнано нечинним рішення №994 від 20.12.2001р. Берегової сільської ради про затвердження проекту землеустрою з відведення і надання в оренду Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2земельної ділянки площею 0,5 га. Також рішенням Господарського суду АР Крим від 13-21.02.2007р. у справі №2-2/1200-2007, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2007р., було визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,5 га, укладений 25.01.2002р. між Береговою сільською радою та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2.

Позивач, посилаючись на відсутність, у зв'язку з викладеним, у Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 правовстановлювальних документів на земельну ділянку, звернувся до господарського суду із позовом про визнання нечинним дозволу на виконання будівельних робіт автозаправного комплексу №54 від 10.08.2006р., а також визнання нечинним посилання на цей дозвіл в акті Державної комісії з прийняття в експлуатацію АЗС.

Місцевий господарський суд визнаючи недійсним дозвіл на виконання будівельних робіт №54 від 10.08.2006р., виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури та містобудування Феодосійської міської ради, виходив з того, що підставою для надання такого дозволу є в тому числі і документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. Дійшовши до висновку про те, що на момент видачі відповідачем спірного дозволу такий документ про право користування земельною ділянкою, а саме договір оренди землі, був у наявності, однак в подальшому цей договір судом було визнано недійсним, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що підстава для видачі третій особі спірного дозволу відпала, і суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку що такий дозвіл підлягає визнанню недійсним.

Також, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення виходив з того, що межі наданих у користування позивачу та Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2земельних ділянок накладаються одна на одну, і тому дійшов до висновків що спірний дозвіл на виконання будівельних робіт порушує, у тому числі, і права позивача, як землекористувача земельної ділянки.

Про те судові рішення в частині задоволення позову підлягають скасуванню як такі, що прийняті при неповному з'ясуванні всіх обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 4- 7 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Згідно приписів частини першої статті 38 ГПК України за недостатності поданих сторонами доказів господарський суд зобов'язаний витребувати документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. З огляду на викладені вимоги ГПК України (1798-12) господарський суд повинен з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду, хоча б сторони та інші учасники судового процесу й не посилалися на відповідні обставини. Відповідно до вимог ст.84 ч.1 п.3 цього кодексу обставини справи, встановлені місцевим господарським судом, вказуються в мотивувальній частині рішення суду, а встановлені судом апеляційної інстанції, згідно ст.105 ч.2 п.7 вказаного кодексу, в постанові.

Згідно ст.1 зазначеного кодексу підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на зміст статей 11, 16 ЦК України вбачається, що має доводитись існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Частиною 3 ст.16 вказаного кодексу також встановлено, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували.

Судами не досліджено чи не закінчився на момент звернення з позовом у даній справі, а також і під час розгляду спору, строк дії договору оренди, яким позивач обґрунтовував свої вимоги посилаючись на порушення свого права, а відтак не з'ясовано чи такий договір є чинним.

Крім того, вважаючи що між сторонами у даній справі існує спір про право судами не досліджено тієї обставини чи було порушено право позивача відповідачем під час видачі спірного дозволу останнім та яке саме право чи права, якщо так, то якими саме діями чи бездіяльністю таке право чи права порушено, чи поновлюються права позивача у разі задоволення даного позову, та не з'ясовано яким саме чином може відбутись поновлення таких прав у разі задоволення позову.

Так, визнаючи недійсним дозвіл на виконання будівельних робіт №54 від 10.08.2006р., виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури та містобудування Феодосійської міської ради суди попередніх інстанцій виходили з того, що підставою для надання такого дозволу є в тому числі і документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. Дійшовши до висновку про те, що на момент видачі відповідачем спірного дозволу такий документ про право користування земельною ділянкою, а саме договір оренди землі, був у наявності, однак в подальшому цей договір судом було визнано недійсним, суди дійшли висновку про те, що підстава для видачі третій особі спірного дозволу відпала, і суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку що такий дозвіл підлягає визнанню недійсним.

Про те судами в порушення вищевказаних норм права не досліджено правову природу такого дозволу з урахуванням тієї обставини, що, як встановлено цими судами, Державною комісією з прийняття в експлуатацію АЗС автозаправний комплекс, на виконання будівельних робіт якого і було видано спірний дозвіл, було прийнято в експлуатацію про що складено акт.

Таким чином судами не дано оцінки всім доказам у справі у їх сукупності.

Крім того, судами не встановлено що автозаправний комплекс розташовано саме на земельній ділянці, яка надана позивачу у користування, а сам факт накладення одна на одну земельних ділянок, наданих у користування позивачу та Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2, може вказувати про наявність порушених прав позивача у спорі щодо користування земельною ділянкою і не може бути підставою для визнання недійсним дозволу на виконання будівельних робіт №54 від 10.08.2006р.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для припинення провадження у справі в частині визнання нечинним в акті державної комісії з прийняття в експлуатацію АЗС наявності дозволу на виконання будівельних робіт автозаправного комплексу №54 від 10.08.2006р. відповідно до п.1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України оскільки такі висновки судів ґрунтуються на встановлених обставинах справи та на вказаній нормі права.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права як такі, що призвели до прийняття неправильних судових рішень у вказаній частині розгляду справи та не можуть бути усунені касаційною інстанцією в силу положень ч.2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України, є підставою для їх скасування в цій частині з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 пп.1, 3, 111-10 ч.1, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "КІНГ 99" задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.02.2008р. та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.12.2007р. у справі №2-7/12700-2007 в частині задоволення позову скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.