826/19492/15 Про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, згідно з якими платнику податків збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств - 07.09.2023 Прийняття

У серпні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Сатер" (далі - ПрАТ "АК "Сатер"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 травня 2015 року № 0003882203, від 29 травня 2015 року № 0003892203, від 07 серпня 2015 року № 0006222203, від 07 серпня 2015 року № 0006212203.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 14 квітня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 жовтня 2021 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ПрАТ "АК "Сатер" звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на реальному характері оспорюваних поставок та господарському характері понесених за ними витрат.

Верховний Суд ухвалою від 29 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "АК "Сатер".

20 січня 2022 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ "АК "Сатер" з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток під час взаємовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю "Ерідл", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сібол", Товариством з обмеженою відповідальністю "Вербена-Н", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фобос-О", Товариством з обмеженою відповідальністю "Белат", Товариством з обмеженою відповідальністю "Ясон груп", Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім Білецьких", Товариством з обмеженою відповідальністю "Промбуд маркет", Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн М", Товариством з обмеженою відповідальністю "Київкапіталбуд", Товариством з обмеженою відповідальністю "Пайнер" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріторно" за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 13 травня 2015 року № 200/26-59-22-03/19015984.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України (2755-17) ) у зв`язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку за наслідками здійснення господарських операцій з придбання робіт, послуг і товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерідл", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сібол", Товариства з обмеженою відповідальністю "Вербена-Н", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фобос-О", Товариства з обмеженою відповідальністю "Белат", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясон груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім Білецьких", Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбуд маркет", Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн М", Товариства з обмеженою відповідальністю "Київкапіталбуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Пайнер", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріторно" з огляду на фіктивний (удаваний) характер здійснених господарських операцій.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом 29 травня 2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0003882203, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1054391,00 грн за основним платежем та 494635,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0003872203, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1058997,00 грн за основним платежем та 498492,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішенням ГУ ДПС у м. Києві від 03 серпня 2015 року № 11859/10/26-15-10-05 "Про результати розгляду первинної скарги" податкове повідомлення-рішення від 29 травня 2015 року № 0003882203 залишено без змін та збільшено суму штрафних (фінансових) санкцій на 32560,00 грн, податкове повідомлення-рішення від 29 травня 2015 року № 0003872203 скасовано в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 62022,00 грн, а в іншій частині залишено без змін.

На підставі рішення від 03 серпня 2015 року № 11859/10/26-15-10-05 контролюючим органом 07 серпня 2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0006212203, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у 32560,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0006222203, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 996975,00 грн за основним платежем та 498492,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV (996-14) ) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України (2755-17) .

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, за змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що долучені позивачем до матеріалів справи документи не є достатніми доказами реального характеру розглядуваних господарських операцій, адже контрагенти ПрАТ "АК "Сатер" мають спільні ознаки, які характеризують їхню діяльність як фіктивну, а саме: відсутність основних засобів; трудових ресурсів; неподання фінансової та податкової звітності тощо.

Про необґрунтованість податкової вигоди свідчать також доводи контролюючого органу про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна та обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником у документах обліку; відсутність документів обліку.

Більш того, судом першої інстанції з метою з`ясування обставин фінансово-господарської діяльності, щодо яких виник спір, в судове засідання викликалися директори Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерідл", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сібол", Товариства з обмеженою відповідальністю "Вербена-Н", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фобос-О", Товариства з обмеженою відповідальністю "Белат", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясон груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім Білецьких", Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбуд маркет", Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Лайн М", Товариства з обмеженою відповідальністю "Київкапіталбуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Пайнер", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріторно", проте зазначені особи не прибули в судове засідання, відповідних пояснень та їх документального підтвердження не надали.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги платника без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.