ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2007 р.
№ 10/1-2
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кривди Д.С.,
суддів:
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу
Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1
на постанову
від 24.09.07 Львівського апеляційного господарського суду
та на рішення
від 08.05.07
у справі
№10/1-2
господарського суду
Тернопільської області
за позовом
Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Госптовари"
про
стягнення 36120 грн. заборгованості за договором про надання
юридичних послуг
за участю представників сторін
від позивача:
ОСОБА_1
від відповідача:
Гонта М.С., дов.
ВСТАНОВИВ:
Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1
звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Госптовари" про
стягнення 36120 грн., у тому числі 35346 грн. заборгованості за
укладеним між сторонами договором від 01.07.03 про надання
юридичних послуг з урахуванням індексу інфляції та 774 грн.
річних.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що ним
не підписувались договір від 01.07.03 про надання юридичних послуг
та акт здавання-приймання виконаних робіт від 30.09.03, на які
посилається позивач, і ці документи є підробленими.
Рішенням від 08.05.07 господарський суд Тернопільської
області (суддя Півторак М.Є.) позов задовольнив у повному обсязі.
Рішення мотивовано доведеністю позовних вимог та відхиленням
доводів відповідача щодо непідписання ним спірного у справі
договору та акту здавання-приймання виконаних робіт.
Постановою від 24.09.07 Львівський апеляційний господарський
суд (колегія суддів у складі: Краєвської М.В. -головуючого, Кузя
В.Л., Юркевича М.В.) рішення суду першої інстанції скасував, а в
задоволенні позову відмовив.
Постанова мотивована недоведеністю позивачем обставин
фактичного надання ним певних послуг за спірним договором, а також
невизнанням акту від 30.09.07 належним і допустимим доказом через
відсутність у ньому обов'язкових реквізитів, передбачених для
первинних документах.
Ухвалою від 14.11.07 Вищий господарський суд України порушив
касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій
заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної
інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована безпідставністю залучення судом
апеляційної інстанції наданих відповідачем додаткових доказів та
неправильною їх оцінкою, хибністю висновку про відсутність в акті
обов'язкових реквізитів. Також касатор посилається на невірне
застосування норм матеріального права та неврахування положень п.
4.2 договору.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 01.07.03
муж відповідачем (замовник) і позивачем (виконавець) укладено
договір про надання юридичних послуг з терміном дії до 30.09.03.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 договору вартість послуг, наданих
виконавцем замовнику за даним договором, становить 25800 грн. без
ПДВ; оплата за виконану роботу проводиться замовником протягом
трьох місяців з моменту закінчення терміну дії договору за умови
відсутності письмових претензій сторін щодо якості наданих послуг.
Звернувшись до господарського суду, позивач заявив вимоги про
стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором з
урахуванням інфляційних та 3% річних. Позов мотивовано порушенням
відповідачем зобов'язань з оплати наданих йому за договором
послуг.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на
відсутність обставин укладання ним спірного договору, а також
виконання на його користь певних послуг позивачем.
Обставини щодо непідписання спірного договору відповідачем та
його підробки позивачем судами першої та апеляційної інстанції при
розгляді справи встановлені не були за відсутності відповідних
доказів на підтвердження цього факту.
Разом з тим, щодо обставин надання позивачем відповідачу
певних послуг за спірним договором суди дійшли протилежних
висновків.
З огляду на вимоги п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
та обставини визначення строку дії вказаного
договору до 30.09.03 суд апеляційної інстанції дійшов правильного
висновку про застосування до спірних правовідносин стосовно
надання послуг за цим договором положень ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
При цьому суд правильно визначив правову природу спірних
правовідносин як надання послуг, які в ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
окремо
не виділялися, та застосував до них положення глави 28 цього
Кодексу, яка регулює підряд.
Відповідно до ст. 332 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за договором
підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну
роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а
замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.
Згідно з ч. 1 ст. 333 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
на виконання робіт,
передбачених договором підряду, складається кошторис. В силу ст.
345 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
замовник зобов'язаний оплатити виконану
підрядчиком роботу після здачі всієї роботи, якщо інше не
встановлене законом або договором.
З аналізу вказаних норм вбачається, що за договором підряду у
замовника виникає обов'язок щодо оплати саме виконаної роботи, а
відтак обставини щодо її фактичного виконання (надання послуг) є
суттєвими для вирішенні спору про стягнення заборгованості за
таким договором.
Задовольняючи позов у справі, суд першої інстанції дійшов
висновку про надання позивачем відповідачу послуг за спірним
договором з огляду на наявність підписаного повноважними
представниками сторін акту від 30.09.03, в якому зазначено про
прийняття замовником надання послуг, передбачених договором про
надання юридичних послуг від 01.07.03, в повному обсязі та
належної якості. Зазначення про обсяг наданих позивачем послуг в
рішенні суду першої інстанції відсутні, тобто обставини щодо
фактичного виконання умов договору судом не досліджувались.
Суд апеляційної інстанції з вказаним висновком не погодився,
не визнавши акт від 30.09.03 належним і допустимим доказом надання
послуг в розумінні ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
через
відсутність у ньому зафіксованого змісту й обсягу виконаної
позивачем правової роботи.
Зважаючи на те, що акт здавання-приймання виконаних робіт за
умовами договору не визнаний підставою для розрахунків між
сторонами, а в акті від 30.09.03 відсутнє зазначення про зміст і
обсяг наданих послуг, суд апеляційної інстанції не визнав цей акт
беззаперечним (остаточним) доказом та дійшов правильного висновку
про надання йому оцінки нарівні з іншими доказами відповідно до
вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Разом з тим, дослідивши надані сторонами докази в їх
сукупності, суд апеляційної інстанції визнав недоведеним належними
доказами факт надання позивачем юридичних послуг відповідачу.
Зокрема, судом зазначено, що згідно з поясненнями позивача
протягом дії спірного договору його правова робота полягала лише в
наданні усних консультацій з питань застосування податкового та
іншого законодавства, які виникали під час проведення перевірок
відповідача контролюючими органами, хоча спірний договір у розділі
2 передбачав виконання значного обсягу правової роботи, у тому
числі підготовка й укладення договорів, контроль за їх виконанням,
ведення претензійної роботи тощо.
Доводи позивача про надання усних консультацій з питань
застосування галузевого законодавства, за висновком суду,
спростовуються наданими відповідачем запитами та отриманими
відповідями з державних органів щодо нездійснення ними в спірний
період з 01.07.03 до 30.09.03 планових та позапланових перевірок
дотримання відповідачем чинного законодавства, а також його
діяльності.
В касаційні скарзі позивач посилається на порушення судом
апеляційної інстанції при залученні до матеріалів справи в якості
додаткових доказів вищевказаних документів вимог ст. 101 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно з ч. 1 якої додаткові докази
приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх
подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Вказані доводи касатора підлягають відхиленню, оскільки обставини
щодо фактичного надання позивачем послуг судом першої інстанції
взагалі не досліджувались, і встановлення цих обставин з
дослідженням відповідних доказів здійснено лише судом апеляційної
інстанції, у зв'язку з чим ухвалою від 11.06.07 у позивача
витребувано пояснення з цього приводу, право на заперечення яких
іншою стороною передбачено ст.ст. 22, 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
По суті вказаних висновків суду апеляційної інстанції,
касатор зазначає лише, що зазначені в постанові суду державні
установи не є усіма контролюючими органами, які могли проводити
перевірки діяльності відповідача. При цьому в касаційній скарзі
відсутні зазначення про обставини здійснення у спірний період
перевірки діяльності відповідача у спірний період конкретним
державним органом, які доводилися ним при розгляді справи, але не
були враховані судами. Доводи щодо ненадання судами оцінки певним
наданим позивачем доказам у касаційній скарзі відсутні.
В силу ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини
щодо недоведеності факту надання позивачем певних послуг
відповідачу на виконання спірного у справі договору як підставу
для їх оплати, касаційна інстанція погоджується з висновком суду
про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення
заборгованості як безпідставних.
Отже, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування
постанови суду апеляційної інстанції у справі не вбачається.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
24.09.07 у справі №10/1-2 залишити без змін, а касаційну скаргу
без задоволення.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький