807/105/13-а Про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, згідно з якими платнику податків збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а також зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість - 22.08.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу 18 окремого мостового загону 1 об`єднання загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина НОМЕР_1 ) на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.04.2015 (суддя - Рейті С.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016 (головуючий суддя - Ніколін В.В., судді - Гінда О.М., Качмар В.Я.) у справі за позовом НОМЕР_2 об`єднання загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина НОМЕР_1 ) до Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

18 окремий мостовий загін 1 об`єднання загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - підприємство, позивач, платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.09.2012 №175-15-0/33114148, №176-15-0/33114148 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги (податкове повідомлення-рішення від 11.10.2012 № 219/15-0/33114148).

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що ним протягом 2010-2011 років здійснено постачання новозбудованого житла, що є об`єктом оподаткування на загальних підставах за правилом першої події та згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), що дає право замовнику будівництва на податковий кредит з податку на додану вартість на загальних підставах відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4, пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР (168/97-ВР) ), оскільки оплачені позивачем товари (роботи, послуги) використовувались в операціях, з яких сплачується податок на додану вартість.

Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 16.04.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016, у задоволені позову відмовив.

Відмовляючи у задоволені позову, суди дійшли висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки позивачем в порушення вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР та пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму 605017,50 грн з вартості товарів, робіт, послуг які пов`язані з будівництвом 24-х квартирного будинку по вул. Новозагородній в м. Чопі (будівництво не виробничих основних фондів), що не пов`язано з використанням вказаних основних фондів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Позивач, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Стверджує про залишення судами поза увагою, що позивачем використані у власній господарській діяльності придбані роботи, товари, послуги для будівництва багатоквартирного житлового будинку і вартість таких товарів, робіт, послуг правомірно включена позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідачу у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23.01.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали з суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.08.2023 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 22.08.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку щодо правомірності нарахування позивачем залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по декларації за червень 2012, за результатами якої складено акт від 22.08.2012 № 776/15-0/33114148 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97-ВР, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, що призвело до: заниження суми податку на додану вартість за період 01.07. 2009 по 30.06.2012, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 305867,00 грн; завищення від`ємного значення з податку на додану вартість за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 в сумі 522172,00 грн; завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по декларації за червень 2012 у сумі 206534,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.09.2012 №175/15-0/33114148, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 206524,00 грн; № 176/15-0/33114148, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 372771,00 грн, в тому числі за основним платежем 305876,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 66895,00 грн.

Прийняті податкові повідомлення рішення оскаржені позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого рішенням Державної податкової служби у Закарпатській області від 05.10.2012 №1900/10/10-244 податкове повідомлення-рішення від 05.09.2012 №175/15-0/33114148 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 05.09.2012 № 176/15-0/33114148 частково скасовано в частині 3368,00 грн по податку на додану вартість та 847,00 грн за штрафними санкціями.

На підставі вищевказаного, контролюючим органом прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 11.10.2012 № 219/15-33114148, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 368556,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 302508,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 66048,00 грн.

Повторно розглянувши скаргу позивача від 12.10.2012, Державна податкова служба України рішенням від 02.11.2012 № 4716/0/61-10-2115 (7865/0/71-12) залишила без змін податкові повідомлення-рішення від 05.09.2012 за №175/15-0/33114148, №176/15-0/33114148 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги (податкове повідомлення - рішення від 11.10.2012 № 219/15-0/33114148), а скаргу - без задоволення.

Фактичною підставою для прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, слугували висновки Інспекції, викладені в акті перевірки про те, що придбані позивачем товари, послуги, роботи не пов`язані з господарською діяльністю позивача та суми податку на додану вартість за такими операціями не можуть бути включені позивачем до складу податкового кредиту.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Питання формування податкового кредиту з податку на додану вартість на час виникнення спірних правовідносин було врегульовано Законом №168/97-ВР (168/97-ВР) до 31.03.2011, починаючи з 01.04.2011 - положеннями ПК України (2755-17) .

Пунктом 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об`єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з підпунктом 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об`єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

За правилами підпункту 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 Закону №168/97-ВР звільняються від оподаткування операції з: поставки житла (об`єктів житлового фонду), крім їх першої поставки. Для цілей цього підпункту під першою поставкою житла (об`єкта житлового фонду) розуміється: а) перше передання готового новозбудованого житла (об`єкта житлового фонду) у власність покупця або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника; б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об`єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об`єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв`язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) з такої реконструкції чи капітального ремонту за рахунок замовника.

Норми цього підпункту поширюються також на першу поставку дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об`єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд), індивідуальних гаражів чи індивідуальних місць на гаражних стоянках.

Наведене правове регулювання також було врегульовано положеннями ПК України (2755-17) .

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України (2755-17) , який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (996-14) (далі - Закон №996-ХІV (996-14) ).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV (996-14) є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, у 2009 році виконавчий комітет Чопської міської ради рішенням від 23.04.2009 № 62 дав дозвіл позивачу на будівництво 24-квартирного житлового будинку на місті існуючих фундаментів, які розташовані за адресою АДРЕСА_1, на земельній ділянці, яка належить на праві постійного користування згідно з державним актом від 16.02.2009 (серії ЯЯ № №4060).

За замовленням позивача МКПП "Чоппроект" виготовив архітектурно-планувальне завдання, яке затверджене 07.05.2009 головним архітектором м. Чоп, начальником відділу містобудування та архітектури.

В 2009 році ВАТ "Агробуд" розробив робочий проект "24-ох квартирний житловий будинок по вул. Новозагородній в м. Чоп". Філією ДП "Укрдержбудекспертиза" у Закарпатській області видано позитивний висновок від 20.08.2009 №817 комплексної державної експертизи по робочому проекту 24-ох квартирного житлового будинку по вул. Новозагородній в м. Чоп.

Інспекцією Держархбудконтролю у Закарпатській області видано дозвіл від 29.12.2009 №2527 на виконання будівельних робіт. Інспекцією Держархбудконтролю у Закарпатській області видано генпідряднику (ТОВ "Турист ЛТД") дозвіл від 05.10.2010 №1567 на виконання будівельних робіт.

У 2010 році позивач уклав з ТОВ "Турист ЛТД" договір від 12.08.2010 № 14-0300-2010/п по будівництву 24-х квартирного будинку по вул. Новозагородній в м. Чоп та додаткову угоду від 28.12.2010 №1.

В 2011 році у зв`язку з фактично наданими кошторисними призначеннями на 2011 рік, сторонами укладалися додаткові угоди, якими передбачалася загальна вартість договору, в тому числі для оплати виконаних робіт у 2010 році.

Державною архітектурно-будівельною інспекцією у Закарпатській області зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 24.06.2011 за № ЗК 14311009432 та згідно декларації - закінчення будівництва та строк введення об`єкта в експлуатацію - 27.06.2011.

24-х квартирний будинок взято на баланс позивача, заведено інвентарну картку обліку основних засобів (первинна вартість 3712,2 тис. грн).

Рішенням виконавчого комітету Чопської міської ради від 30.06.2011 №70 вирішено оформити право власності за Державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України, закріплене за позивачем, на основі права оперативного управління на 24-х квартирний житловий будинок загальною площею 1991,30 м кв, житловою площею 829,80 м кв, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення виконавчим комітетом Чопської міської ради позивачу Держспецтрансслужби 08.07.2011 видано свідоцтво на право власності на нерухоме майно, яке зареєстровано в Ужгородському районному комунальному підприємстві (бюро) технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 08.07.2011 за №30560744.

Суди, приймаючи рішення, виходили лише з того, що придбані позивачем товари, послуги, роботи не пов`язані з господарською діяльністю позивача.

Водночас, Верховний Суд не може погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки судами не надано оцінку висновкам акту перевірки, доводам контролюючого органу та доводам позивача, якими вони обґрунтовують свої правові позиції щодо формування фонду службового житла, пов`язуючи це із необхідністю обґрунтування позивачем ділової мети провадження господарської діяльності, судами не досліджено чи мала місце перша поставка службового житла у розумінні положень Закону України № 168/97-ВР (168/97-ВР) , не досліджені суб`єктний склад, а саме: хто саме є власником новозбудованого житла, чи було передане новозбудоване житло у власність або надавалось у користування військовослужбовцям на час проходження служби тощо, не надано оцінку документальному (бухгалтерському) оформленню (відображенню) будівництву 24-х квартирного житлового будинку в період з серпня 2010 року по січень 2012 року як об`єкту оподаткування, не у повній мірі досліджені надані позивачем первинні документи, що спростовують доводи відповідача, рішення судів повністю відображають висновки акту перевірки без повного і всебічного дослідження обставин справи та змісту вказаного у акті перевірки порушення.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Разом з тим, Верховний Суд наголошує, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги позивача про порушення судами норм процесуального права в частині дослідження доказів, оскільки судами попередніх інстанцій не аналізувалась первинна документація з метою підтвердження або спростування висновків податкового органу щодо встановленого порушення.

Без повного дослідження всіх обставин, на які посилається відповідач в акті перевірки та які слугували підставою для висновків податкового органу про виявлені порушення, неможливо встановити правомірність віднесення відображених сум до складу податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає передчасними висновки судових інстанцій з наведених питань.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.