825/323/17 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, згідно з яким платнику податків збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів - 22.08.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ніжинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівської області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.03.2017 (суддя - Бородавкіна С.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 (головуючий суддя - Літвіна Н.М., судді - Ганечко О.М., Коротких А.Ю.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська виробнича компанія "Пам`яті декабристів" до Ніжинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська виробнича компанія "Пам`яті декабристів" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Ніжинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівської області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Інспекції від 17.10.2016 №0000171400.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Бром Форс". Зазначив, що господарські операції із зазначеним контрагентом фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, наявності негативної інформації відносно контрагента позивача, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 21.03.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017, позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції від 17.10.2016 №0000171400.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Підприємством правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із ТОВ "Бром Форс", оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою не підтвердження господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом з підстав: наявності негативної податкової інформації відносно зазначеного контрагента позивача; відсутності деяких первинних документів в підтвердження здійснення господарських операцій; наявності недоліків у первинних документах; відсутності основних фондів, виробничих і трудових ресурсів у зазначеного вище контрагента позивача, порушення кримінального провадження відносно посадових осіб зазначеного вище контрагента позивача №1201500000000630, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.12.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 205, частиною 3 статті 209, частиною 3 статті 212, частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Позивач заперечення (відзив) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06.09.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.08.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 22.08.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з суб`єктами господарювання, вказаними в ухвалах Солом`янського районного суду міста Києва від 22.06.2016 у справі №1-кс/760/8556/16, від 01.08.2016 у справі №1-кс/760/10651/16 за період з 01.01.2014 по 29.07.2016, за результатами якої складено акт від 30.09.2016 №793/14-38955492 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) , у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV (996-14) ), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся за грудень 2015 року на загальну суму 114450,00 грн, завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за листопад 2015 року на суму 114450,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.10.2016 №0000171400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 143062,50 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 114450,00 грн, за штрафними фінансовими санкціями у розмірі 28612,50 грн.

За наслідками адміністративного оскарження, рішенням Державної фіскальної служби України від 07.02.2017 №2241/6/99-99-11-01-01-25 оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Фактичною підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугували висновки контролюючого органу про не підтвердження господарських операцій між позивачем та наведеним вище контрагентом з підстав відсутності належних первинних документів в підтвердження таких операцій, наявності недоліків у деяких первинних документах, відсутності необхідних ресурсів у контрагента позивача для здійснення таких господарських операцій, порушення кримінального провадження відносно посадових осіб зазначеного вище контрагента позивача №1201500000000630, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.12.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 205, частиною 3 статті 209, частиною 3 статті 212, частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України (2755-17) , який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (996-14) (далі - Закон №996-ХІV (996-14) ).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV (996-14) є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було установлено судами попередніх інстанцій і підтверджено матеріалами справи, позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з постачальником - ТОВ "Бром Форс" за договором купівлі-продажу від 24.11.2015 №241115, предметом якого є постачання цукру.

На підтвердження зазначених господарських взаємовідносин позивачем надано до суду видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, оборотно-сальдові відомості по рахунках 631, 26, декларації з податку на додану вартість з додатками, свідоцтва про право власності на цукор, витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, тощо.

Судовими інстанціями установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV (996-14) та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Придбаний у ТОВ "Бром Форс" цукор був використаний позивачем у власній господарській діяльності, на підтвердження чого позивачем надано довідку, відповідно до якої: 40102,00 кг на суму 461323,36 грн видано фізичним особам-орендодавцям (пайовикам), як оплата за оренду земельних ділянок (паїв) на виконання умов договорів оренди, що підтверджується вибірково наданими (у зв`язку з їх великою кількістю) видатковими накладними; 2400,00 кг на суму 33600,00 грн було реалізовано; 2734,00 кг було використано позивачем у власній господарській діяльності.

Залишок нереалізованого цукру по рахунку 26 "Готова продукція" становить 3814 кг на суму 71726,64 грн, який залишається оприбуткованим на складі, на підтвердження чого позивачем надано інвентаризаційний опис запасів від 20.09.2016.

Судами також установлено, що з метою здійснення своєї господарської діяльності, на підставі положень Закону України "Про оренду землі" (161-14) , орендує у фізичних осіб на території Вороньківської сільської ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення, у зв`язку з чим між вказаними сторонами було укладено ряд договорів оренди землі, форма та зміст яких є типовими. Частина договорів, у зв`язку із їх великою кількістю, вибірково були надані представником позивача суду.

Позивач у встановленому законодавством порядку, на підставі укладених договорів, зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди земельних ділянок, що підтверджується витягом з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 14.03.2017 №82354761.

Площа орендованих позивачем земельних ділянок становить 2309,164 га сільськогосподарських угідь, в тому числі ріллі - 2050,768 га, сади - 258,396 га, що підтверджується довідкою Відділу Держгеокадастру у Бобровицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 22.02.2017 №27-28-99.2-292/2-17.

Статтею 4 Договорів встановлено, що орендна плата за володіння та користування земельними ділянками нараховується і вноситься орендарем (позивачем) щорічно у формі, в поряду і розмірах, що визначені договорами, протягом усього строку оренди земельних ділянок - з дати державної реєстрації права оренди земельних ділянок у встановленому законодавством України порядку по день фактичного припинення дії цих договорів.

Орендна плата за володіння та користування земельною ділянкою сплачується орендарем на користь орендодавця шляхом видачі готівкових коштів через касу орендаря або шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок орендодавця.

За згодою сторін орендна плата за володіння та користування земельними ділянками може сплачуватися орендарем на користь орендодавця у натуральній формі (сільськогосподарською продукцією) або у відробітковій формі (роботами, послугами, тощо). Передача продукції, виконання робіт та/або надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними документами (накладними, відомостями, актами приймання-передачі, іншими обліковими документами), які підтверджують факт виконання орендарем свого зобов`язання по сплаті орендної плати за цими договорами.

Орендна плата за володіння та користування земельними ділянками сплачується орендарем на користь орендодавців щорічно в строк до 31 грудня кожного поточного року.

Позивач домовився з орендодавцями про можливість проведення розрахунків щодо орендної плати за землю у натуральній формі, зокрема, цукром.

Як вбачається з акту перевірки, основною підставою для висновку контролюючого органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту по операціям з ТОВ "Бром Форс" були ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 22.06.2016 у справі 760/11040/16-к (провадження №1-кс/760/8556/16), від 01.08.2016 у справі №760/6919/16-к (провадження №1-кс/760/10651/16), які надійшли на адресу податкового органу.

Зокрема, у вказаних ухвалах зазначено, що до суду надійшли клопотання слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Київській області, погоджені з представником Генеральної прокуратури України, про призначення позапланової документальної перевірки в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015000000000630 від 08.12.2015, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 205, частиною 3 статті 209, частиною 3 статті 212, частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України. Так, учасниками організованої групи в період 2014-2016 років зареєстровані або перереєстровані на підставних осіб ряд підприємств, в тому числі, ТОВ "Бром Форс", ТОВ "Бест Комьюніті", ТОВ "Білд Комьюніті" та інші, з метою прикриття незаконної діяльності, шляхом використання їх реквізитів та банківських рахунків у злочинних схемах зі створення штучної документальної видимості здійснення фінансово-господарських операцій для незаконного завищення валових витрат з податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з податку на додану вартість підприємствам реального сектору економіки. Також, на банківські рахунки вказаних суб`єктів господарської діяльності з ознаками "фіктивності" перераховувалися грошові кошти реально діючих підприємств за нібито надані послуги, виконані роботи чи поставлені товари з метою переведення грошових коштів у готівкову форму та повернення їх клієнтам за вирахуванням певних відсотків.

В ході досудового розслідування, зокрема, з метою встановлення фактичного місцезнаходження службових осіб підприємств були здійснені виїзди за податковими адресами зазначених підприємств, в результаті яких встановлено відсутність офісних та складських приміщень. Також, допитано ряд осіб, які обліковуються керівниками та засновниками вищевказаних підприємств. При допитах вказані особи повідомили про свою непричетність до реєстрації та фінансово-господарської діяльності вказаних підприємств.

Разом з тим, як встановлено судовими інстанціями, підписання всіх первинних документів, (в тому числі і податкових накладних) в інтересах ТОВ "Бром Форс" здійснено ОСОБА_1, який з 19.10.2015 є керівником вказаного товариства, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відповідний період.

Колегія суддів дійшла висновку про неспроможність доводів скаржника про неврахування судами наявності кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагента позивача, оскільки судами попередніх інстанцій надано оцінку зазначеними доводам відповідача та встановлено, що відповідач не довів, що директор ТОВ "Бром Форс", діючи від імені вказаного товариства, не мав фактичної мети здійснювати його фінансово-господарську діяльність, встановлено відсутність у зазначених кримінальних провадженнях встановлених фактичних обставин по взаємовідносинам позивача із зазначеним контрагентом. Відповідачем під час розгляду справи не надано суду доказів в підтвердження установлення в межах вказаного кримінального провадження нереальності зазначених вище господарських операцій, фіктивності контрагентів, обізнаності позивача, тощо. Не надано доказів і в підтвердження правових наслідків дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, в питанні, чи мали місце протиправні дії (бездіяльність) позивача та чи вчинені вони позивачем.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентом позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Верховний Суд не може погодитися з твердженням контролюючого органу про відсутність у контрагента позивача основних засобів, складських приміщень, виробничих активів, матеріальних ресурсів, управлінського або технічного персоналу, оскільки наведені доводи були досліджені судами попередніх інстанцій, надано їм відповідну оцінку.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту, сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.