ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2007 р.
№ 8/2
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя:
Першиков Є.В.
судді
Данилова Т.Б., Ходаківська I.П.
за участю представників сторін
позивача -
відповідача -
третьої особи -
розглянувши матеріали касаційної скарги
не з'явився
не з'явився
не з'явився
кооперативу "Заря"
у справі
господарського суду Закарпатської області
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2007р.
за позовом
приватного підприємця Росула Віктора Петровича
до
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет
спору, на стороні позивача
кооперативу "Заря"
приватний підприємець Сметанюк Микола Петрович
про
стягнення 45 631,30грн.
В С Т А Н О В И В:
У січні 2004 року приватний підприємець Росул Віктор Петрович
звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом
до кооперативу "Заря" про стягнення з відповідача заборгованості
та неустойки за прострочення грошового зобов'язання у сумі 45
631,30грн. за виконані автоперевезення.
Рішенням від 10.03.2004р. господарський суд Закарпатської
області (суддя Русняк В.С.) залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 02.06.2007р.
(судді Мельник Г.I., Новосад Д.Ф., Михайлюк О.В.) позовні вимоги
задоволено частково, стягнуто з кооперативу "Зоря" на користь
приватного підприємця Росула В.П. суму боргу та штрафу у розмірі
37 931,30грн., 379,30грн. витрат по сплаті держмита та 97,90грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з рішеннями господарських судів попередніх
інстанцій, кооператив "Заря" подав до Вищого господарського суду
України касаційну скаргу, в якій просив постанову суду апеляційної
інстанції та рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти
нове рішення, яким стягнути з позивача на користь відповідача
460,00грн. судових витрат та винести ухвалу про зупинення
виконавчого провадження з примусового виконання рішення
господарського суду Закарпатської області, посилаючись на
неправильне застосування судами норм матеріального та порушення
норм процесуального права.
Постановою від 07.10.2004р. Вищого господарського суду
України (судді Кочерова Н.О., Рибак В.В., Черкащенко М.М.) рішення
та постанову по справі скасовано, а справу направлено на новий
розгляд до господарського суду Закарпатської області.
Після нового розгляду справи господарський суд Закарпатської
області виніс рішення від 28.12.2004р. (суддя Якимчук Л.М.), яким
позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішеннями господарського суду першої
інстанції, кооператив "Заря" подав до Львівського апеляційного
господарського суду апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду
першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким стягнути з
позивача на користь відповідача господарські витрати у
відповідності до ст.49 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, посилаючись
порушення на неправильне застосування судами норм матеріального
права.
Постановою від 16.03.2005р. Львівський апеляційний
господарський суду (судді Зданкевич З.I., Кордюк Г.Т., Дух Я.В.)
рішення суду першої інстанції скасовано та прийняте нове рішення,
яким стягнуто з відповідача на користь позивача 7 100,00грн.
основного боргу, 710,00грн. штрафу, 258,60грн. витрат по сплаті
держмита та 25,40грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями господарських судів попередніх
інстанцій, приватний підприємець Росул В.П. подав до Вищого
господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив
постанову Львівського апеляційного господарського суду скасувати,
а рішення господарського суду Закарпатської області залишити в
силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної
інстанції норм матеріального права.
Окрім того, не погоджуючись з рішеннями господарських судів
попередніх інстанцій, кооператив "Заря" подав до Вищого
господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив
постанову суду апеляційної інстанції змінити, припинивши
провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного
боргу та штрафу, стягнути з позивача на користь відповідача
господарські витрати за подання касаційної скарги, посилаючись на
неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм
матеріального та процесуального права.
Постановою від 26.07.2005р. Вищого господарського суду
України (судді Шульга О.Ф., Семчук В.В., Чабан В.В.) рішення та
постанову по справі скасовано, а справу передано для розгляду
господарському суду Закарпатської області.
Матеріали справи містять копію рішення від 26.06.2006р.
господарського суду Закарпатської по справі №6/164 ( rs506307 ) (rs506307)
за
позовом кооперативу "Заря" до приватного підприємця Росула В.П.
про визнання недійсною угоди від 08.01.2002р., залишеним без змін
постановою від 30.11.2006р. Львівського апеляційного
господарського суду, залишеною без змін постановою від
13.03.2007р. Вищого господарського суду України, яким у
задоволенні позовних вимог відмовлено.
Переглядаючи справу, господарський суд Закарпатської області
ухвалив рішення від 29.05.2007р. (суддя Мокану В.В.) залишене без
змін постановою від 20.09.2007р. Львівського апеляційного
господарського суду (судді Юрченко Я.О., Процик Т.С., Галушко
Н.А.), яким позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з
відповідача на користь позивача 41 483,00грн. основного боргу,
710,00грн. штрафу, а також 421,93грн. витрат по сплаті держмита та
109,11грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу. В решті позову відмовлено.
Рішення мотивовані неналежним виконанням відповідачем
зобов'язань по оплаті наданих на підставі угоди від 08.01.2002р.
послуг з перевезення вантажів.
Не погоджуючись з висновками господарських судів, кооператив
"Заря" подав до Вищого господарського суду України касаційну
скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції по
справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу
в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне
застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та
порушення норм процесуального права.
Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності
юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в
постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм
матеріального та процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено і це підтверджується
матеріалами справи, що між приватним підприємцем Росулом Віктором
Петровичем та кооперативом "Заря" 08.01.2002р. було укладено угоду
про надання транспортних послуг, умовами якої сторони передбачили
надання перевізником (позивачем) транспортних послуг з перевезення
вантажів, надання їх по заявкам замовника (відповідача), оплату їх
на протязі 10-ти банківських днів після підписання акта про
виконання послуг та сплату штрафу в розмірі 10 відсотків від
несплаченої суми за прострочення грошового зобов'язання. Вказаний
договір схвалено кооперативом "Заря" листом від 04.03.2004р. №154.
На виконання вказаної угоди позивач надав відповідачу
транспортні послуги на загальну суму 124 983,00грн., що
підтверджується товарно-транспортними накладними та двосторонніми
актами про виконання послуг, підписаними сторонами та завіреними
печатками, а саме: від 19.09.2002р. №18, 10.10.2002р. №19,
29.10.2002р. №20, 08.11.2002р. №21, 06.12.2002р. №22, 26.01.2003р.
№23, 11.02.2003р. №24, 07.03.2003р. №25, 31.03.2003р. №26,
24.04.2003р. №27, 19.05.2003р. №28, 17.06.2003р. №29, 14.07.2003р.
№30, 31.07.2003р. №31, 24.09.2003р. №32.
Судами також встановлено, що відповідачем надані послуги
частково оплачені в сумі 83 500,00грн., заборгованість складає 41
483,00грн.
Відповідно до ст.161 Цивільного кодексу УРСР, ст.526 чинного
Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним
чином відповідно до умов договору та актів цивільного
законодавства.
Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень
Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004р.,
правила цього кодексу про позовну давність застосовується до
позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що
діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.
До правовідносин сторін, пов'язаних із стягненням боргу,
підлягає застосуванню загальна позовна давність тривалістю у три
роки, встановлена ст.72 Цивільного кодексу УРСР, ст.257 діючого
Цивільного кодексу України.
Дійсність угоди від 08.01.2002р. була предметом судового
розгляду у справі №6/164 ( rs506307 ) (rs506307)
господарського суду
Закарпатської області, рішенням у якій встановлено, що угода від
08.01.2002р. за правовою природою не є безпосередньо договором
перевезення, а лише визначає загальні умови відносин сторін щодо
перевезень, а момент укладення конкретних угод з перевезення за
змістом даної угоди мав співпадати з моментом надання заявки та
прийняття її до виконання. Укладення зазначеної угоди не
суперечило законодавству, оскільки нормою ч.2 ст.4 Цивільного
кодексу УРСР, чинного на момент укладення угоди, передбачалось, що
цивільні права і обов'язки виникають не лише з угод, передбачених
законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких,
які йому не суперечать. Така правова оцінка угоди від 08.01.2002р.
підтримана постановою від 13.03.2007р. Вищого господарського суду
України у справі №6/164 ( rs506307 ) (rs506307)
, і не потребує повторного
доказування для вирішення даного спору відповідно до ст.35 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відтак, суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку
про те, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом
стягнення на його користь заборгованості в сумі 41 483,00грн.
Пунктом 5 угоди передбачено, що за несвоєчасне здійснення
оплати за послуги з перевезення замовник сплачує на користь
перевізника неустойку у вигляді штрафу в розмірі 10 відсотків від
несплаченої суми. Пунктом 4 угоди сторони узгодили, що оплату за
кожне виконане перевезення замовник здійснює шляхом переказу на
рахунок перевізника протягом 10 банківських днів.
Судами встановлено, що вимога позивача про стягнення
неустойки (штрафу) за несвоєчасну оплату послуг, підтверджених
актами №31 від 31.07.2003р. та №32 від 24.09.2003р., що складає
710 грн., заявлена ним 12.01.2004р. (дата пред'явлення позову), як
в межах скороченого строку позовної давності, встановленого ч.1
ст.72 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(шестимісячного), так і в межах
скороченого строку позовної давності, встановленого ст.258 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
(річного), чинного з 01.01.2004р. А тому така
вимога правомірно задоволена судами, на відміну від вимоги про
стягнення неустойки (штрафу) за несвоєчасну оплату послуг,
підтверджених актами №№18-29, яка погашена шестимісячним строком
позовної давності, який сплив до 01.04.2004р., тобто до набрання
чинності діючим Цивільним кодексом України.
Відповідно до ст.164 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
виконання зобов'язання, що виникло з договору, може бути покладене
в цілому або в частині на третю особу, якщо вона зв'язана з однією
із сторін відповідним договором. Як встановлено судами і це
вбачається з матеріалів справи між приватними підприємцями Росулом
В.П. та Сметанюком М.П. був укладений договір комісії на
здійснення транспортної експедиції від 01.07.2003р., у якому
приватний підприємець Сметанюк М.П. виступав перевізником. Факт
надання транспортної послуги по перевезенню вантажу згідно з
угодою від 08.01.2002р. Ужгород -Сарего-Ужгород за
17.09.-22.09.2003р., виконаною повністю в обумовлений строк,
підтверджено актом №32 про виконання послуг від 24.09.2003р.,
підписаним кооперативом "Заря" і приватним підприємцем Росул В.П.
Актом встановлена і плата за транспортні послуги в сумі 7000 грн.
Отже, відповідачем прийнято виконання зобов'язання, здійснене
третьою особою і в силу ч.2 ст.164 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
він несе
відповідальність за не оплату отриманої послуги як сторона за
договором.
Статтею 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що
переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
За таких обставин та враховуючи, що судами попередніх
інстанцій досліджені всі наявні у справі матеріали, їм дана
належна правова оцінка, судова колегія не вбачає підстав для
скасування постановлених по справі судових рішень з наведених у
касаційній скарзі мотивів.
Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу кооперативу "Заря" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
20.09.2007р. по справі №8/2 залишити без змін.
Головуючий Є. Першиков
Судді Т. Данилова
I. Ходаківська