ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2007 р.
№ 42/10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка,
судді I.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерної енергопостачальної
компанії
"Київенерго"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
14.08.2007р.
у справі №42/10
за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії
"Київенерго"
до Житлово-будівельного кооперативу "Дружба"
про стягнення заборгованості та пені у сумі 132 744,01 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Яцимирський М.О. (довіреність від 19.02.07),
ВСТАНОВИВ:
Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" звернулася
до господарського суду міста Києва з позовом до
Житлово-будівельного кооперативну "Дружба" і просила суд стягнути
з останнього 105 823,77 грн. заборгованості, 15 235,29 грн.
інфляційних втрат, 7 352,32 грн. пені та 4 332,63 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням
відповідачем своїх зобов'язань за договором на постачання теплової
енергії у гарячій воді №510252 від 20.05.1998р. щодо оплати
використаної у період з 01.01.2004р. по 01.11.2006р. теплової
енергії.
Відповідач, заперечуючи заявлений позов, посилається на те,
що вказаний договір не відповідає вимогам чинного законодавства,
втратив чинність з 01.01.2006р., а також на ненадання позивачем
належних письмових доказів надання послуг за вказаним договором.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2007р.
(суддя Паламар П.I.) позов задоволено: присуджено до стягнення з
відповідача 104 864,87 грн. боргу, 15235,29 грн. збитків внаслідок
інфляції за час прострочення, 4332,63 грн. 3% річних з
простроченої суми та 7352,32 грн. пені. У позові в іншій частині
відмовлено.
Вказане рішення мотивовано тим, що вимоги позивача є
обгрунтованими та підлягають частковому задоволенню з урахуванням
фактичного розміру заборгованості відповідача та суми у розмірі
958,0 грн., сплаченої відповідачем платіжним дорученням №4 від
14.12.2006р, яку не врахував позивач, обгрунтовуючи позов.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
14.08.2007р. (головуючий, суддя Шипка В.В., судді Борисенко I.В.,
Розваляєва Т.С.) рішення суду першої інстанції змінено шляхом
викладення його другої резолютивної частини в іншій редакції:
стягнути з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 69
203,76 грн., інфляційні у сумі 6 205,95 грн., 3% річних у розмірі
2 173,82 грн., 774,84 грн. витрат по оплаті державного мита, 68,97
грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної
інстанції дійшов висновку про те, що укладений між сторонами
договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №510252 від
20.05.1998р., з огляду на п.2 ч.1 Прикінцевих положень Закону
України "Про житлово-комунальні послуги" ( 1875-15 ) (1875-15)
, з
01.01.2006р. втратив чинність, оскільки його умови не були
приведені сторонами у відповідність з цим Законом. Тому, підстави
для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача
основного боргу, інфляційних, 3% річних та пені за несвоєчасну
оплату теплової енергії, поставленої за договором на постачання
теплової енергії у гарячій воді №510252 від 20.05.1998р., у період
січень-листопад 2006р., у суду відсутні.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції,
позивач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить її скасувати як таку, що
ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права,
та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу позивача, в
якому просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у
відзиві.
Доводи відповідача, на які він посилається у своєму відзиві,
колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в силу ст.ст.96, 91
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, відповідач, як юридична особа, здатний мати
цивільні права та обов'язки, самостійно відповідає за своїми
зобов'язаннями усім належним їй майном.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування
судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні
оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що
підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, судами двох
інстанцій встановлено, що 20.05.1998р. між сторонами у справі
укладено договір №510252 на постачання теплової енергії у гарячій
воді. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін
господарських зобов'язань, а саме майново-господарських
зобов'язань.
Так, відповідно до ст.173 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом
господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері
господарювання з підстав, передбачених законами України, в силу
якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник)
зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи
управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта
(виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати
інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт
(управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від
зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання,
згідно ст.174 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів
господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що
виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні
господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна
вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або
утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати
від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За умовами договору, позивач взяв на себе зобов'язання
виробити та поставити теплову енергію відповідачу для потреб
опалення та гарячого водопостачання, а відповідач -отримати її та
щомісячно до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим
оплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Термін дії договору встановлений п.21 до 31.12.1998р. та
вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць
до закінчення строку дії договору про його припинення не було
письмово заявлено однією із сторін.
Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем
взятих на себе зобов'язань за цим договором щодо оплати спожитої
теплової енергії.
Під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених
вимог, судом першої інстанції встановлено, що відповідач взяті на
себе зобов'язання щодо оплати спожитої теплової енергії виконує не
належним чином. Як встановлено судом першої станції розмір
заборгованості за спожиту у період з 01.01.2004р. по 01.11.2006р.
теплову енергію, з урахуванням оплати у розмірі 958,90 грн.,
становить 104 864,87 грн.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками
господарських відносин, регулюються ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
з
урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, що
визначено ст.175 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Відповідно до п.1 ст.193 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, суб'єкти
господарювання та інші учасники господарських відносин повинні
виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до
закону, інших правових актів, договору, а за відсутності
конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до
вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до
виконання господарських договорів застосовуються відповідні
положення ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
з урахуванням особливостей,
передбачених ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Так, в силу ст.526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, зобов'язання має
виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, інших актів цивільного законодавства, а за
відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового
обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно п.1 ст.530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо у зобов'язанні
встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає
виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін)
виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має
настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного
висновку щодо обгрунтованості заявлених вимог в частині стягнення
основної заборгованості.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, боржник, який
прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлення факту прострочення грошового
зобов'язання відповідачем, суд першої інстанції дійшов правильного
висновку щодо обгрунтованості позову в частині стягнення збитків
від інфляції та трьох процентів річних.
Що ж до стягнення з відповідача пені у сумі 7352,32 грн., то
суд першої інстанції керувався пунктом 3.5. додатку №4 до
договору№510252 від 20.05.1998р. на постачання теплової енергії у
гарячій воді. Проте, ні вказаний договір, ні додаток №4, ні інші
додатки до нього, які є у матеріалах справи, не містять пункту
3.5. про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені. Тому,
з огляду на вимоги 547 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(форма правочину щодо
забезпечення виконання зобов'язання), колегія суддів вважає, що
підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача
пені у суду першої інстанції не було.
Відносно висновку суду апеляційної інстанції про те, що
укладений між сторонами договір з 01.01.2006р. втратив чинність в
силу Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ( 1875-15 ) (1875-15)
,
а тому немає підстав для задоволення позову в частині стягнення з
відповідача заборгованості за договором за період січень-листопад
2006р., то колегія суддів вважає його помилковим з огляду на таке.
Предметом укладеного між сторонами договору є постачання
позивачем за плату теплової енергії відповідачу у вигляді гарячої
води. За своєю правовою природою цей договір є договором
енергопостачання, правовідносини з яких регулюються статтями
275-277 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Так, ст.275 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що за
договором енергопостачання енергопостачальне підприємство
(енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і
перегріту воду (далі -енергію) споживачеві (абоненту), та
дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а
також який зобов'язаний оплатити прийняту енергію, забезпечити
безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним
використовується.
Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не
допускається.
Відповідно до ст.29 Закону України "Про житлово-комунальні
послуги" ( 1875-15 ) (1875-15)
, договір на надання житлово-комунальних
послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником
квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або
уповноваженою ним особою. У разі, якщо балансоутримувач не є
виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних
послуг з іншим виконавцем.
Згідно до абзацу 2 пункту 1 Прикінцевих положень вказаного
Закону, договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені
до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у
відповідність із ним до 1 січня 2006 року. Договори, що не
приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк,
втрачають чинність з 01.01.2006р..
Визнаючи укладений між сторонами договір №510252 від
20.05.1998р. на постачання теплової енергії у гарячій воді, таким,
що втратив чинність, суд апеляційної інстанції не зазначив, які
саме умови цього договору мають бути приведені у відповідність із
вищезазначеним Законом, тобто, які його умови не відповідають
вимогам цього Закону, що б дало підстав вважати договір №510252
від 20.05.1998р. таким, що втратив чинність.
Як встановлено судом першої інстанції, укладений між
сторонами договір №510252 від 20.05.1998р. на постачання теплової
енергії у гарячій воді, у встановленому чинним законодавством
порядку недійсним не визнаний.
Судом першої інстанції встановлено та доведено матеріалами
справи факт постачання позивачем відповідачу у період з
01.01.2004р. по 01.11.2006р. теплової енергії за договором
вартістю 163 982,16 грн., а також факт оплати відповідачем
спожитої теплової енергії за вказаний період у розмірі 59 117,29
грн.
Враховуючи факт порушення відповідачем умов договору, яке
полягає у не оплаті прийнятої ним у січні -листопаді 2006р.
теплової енергії, колегія суддів вважає помилковим висновок суду
апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення
позову в частині стягнення з відповідача боргу за прийняту
відповідачем у вказаний період теплову енергію з урахуванням 3%
річних та інфляційних втрат, передбачених ст.625 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції
підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм
матеріального та процесуального права.
У зв'язку із стягненням з відповідача пені, не передбаченої
договором, рішення суду першої інстанції підлягає частковому
скасуванню.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії
"Київенерго" задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
14.08.2007р. у справі №42/10 скасувати.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2007р. в
частині стягнення з відповідача 7352,32 грн. пені скасувати та
ухвалити в цій частині нове рішення про відмову.
4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва
від 06.03.2007р. у справі №42/10 залишити без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя I.М.Васищак
Суддя В.М.Палій