380/5901/20 Про визнання протиправною і скасування постанови Головного управління держпраці області про накладення штрафних (фінансових) санкцій за недодержання суб`єктом господарювання законодавства про працю - 17.08.2023 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року (головуючий суддя: Гулкевич І.З.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року (головуючий суддя: Онищкевич Т.В., судді: Обрізко І.М., Сеник Р.П.) у справі № 380/5901/20 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У липні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також позивачка або ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі також відповідач або ГУ Держпраці), в якій просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № ЛВ5273/592/АВ/ФС від 12 лютого 2020 року.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 16 грудня 2020 року позов задовольнив.

Визнав протиправною та скасував постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 12 лютого 2020 року № ЛВ5273/592/АВ/ФС.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року залишено без змін.

19 травня 2021 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

Позивачка не скористалась правом на подання відзиву.

Колегія суддів враховує, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед має активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Висновки щодо застосування норм права такого змісту наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 9901/278/21, висловлюючи яку, Судом було враховано й правову позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Пономарьов проти України" (рішення від 03.04.2008, заява №3236/03, п. 41), згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява №8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява №50966/99, від 14.10.2003).

Також колегія суддів наголошує, що згідно з частиною другою статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, а відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 цього ж Кодексу учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Висновки щодо застосування таких норм права висловлювались Верховним Судом, зокрема, в постанові від 09.02.2023 у справі № 295/14365/19, де колегія суддів зауважувала, що учасники справи, зобов`язанні діяти вчасно та в належний спосіб, в тому числі, при оскарженні судових рішень, у зв`язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про неухильне виконання покладених на нього обов`язків як учасника справи і намір добросовісної реалізації права на апеляційний перегляд справи.

У вищевказаній постанові Верховного Суду також підкреслено, що вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини у пункті 35 рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain, заява №11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявити особливу сумлінність у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (рішення у справі "Сухорубченко проти Росії" (Sukhorubchenko v. Russia), заява №69315/01, пункт 48, від 10.02.2005; ухвала щодо прийнятності у справі "Гуржій проти України" (Gurzhyy v. Ukraine), заява № 326/03 від 01.04.2008).

Відкриваючи касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд встановив строк для надання відзиву на касаційну скаргу - десять днів з дня отримання копії ухвали та роз`яснив, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Ухвала про відкриття касаційного провадження разом з матеріалами касаційної скарги була надіслана засобами поштового зв`язку на вказану позивачем та останню відому суду поштову адресу.

Водночас, вищевказане поштове відправлення було повернуто до Верховного Суду у зв`язку з закінченням терміну його зберігання, про що працівником поштового зв`язку складено довідку.

Положення процесуального закону не передбачають прямого обов`язку суду щодо повторного направлення кореспонденції стороні, якій поштове відправлення не було вручене із обставин, які не залежали від суду. Подібні за змістом висновки висловлені також Верховним Судом у постанові від 19 грудня 2022 року у справі №910/1730/22.

За таких обставин та приписів норм процесуального права і висновків Верховного Суду щодо їх застосування, колегія суддів вважає, що позивач повідомлений про відкриття касаційного провадження у цій справі й про прийняття відповідного судового рішення у формі ухвали з цього питання, мав можливість отримати матеріали касаційної скарги, ознайомитися з їх змістом, подати обґрунтований відзив на касаційну скаргу, однак таким правом з невідомих Суду причин не скористався.

Частиною ж четвертою статті 338 КАС України, що відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України (2747-15) ).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що уповноваженою посадовою особою відповідача Вільховою О.О. видано наказ від 17 грудня 2019 року № 2501-П та направлення від 17 грудня 2019 року № 2501, якими головним державним інспекторам Меленюк Г.С. та Макар В.А. доручено провести захід державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин у ФОП ОСОБА_1 . Вказаний наказ прийнятий на підставі звернення ОСОБА_2 .

За наслідками інспекційного відвідування 02 січня 2020 року складено Акт інспекційного відвідування № ЛВ5273/592/АВ, у якому вказано, що 26 грудня 2019 року головним державним інспектором здійснено вихід за адресою фактичного здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1, а саме АДРЕСА_1 (територія ринку).

За робочим місцем продавця виявлено особу, яка назвалась ОСОБА_3 та повідомила, що стажується у підприємця третій день. Наказу на прийняття та повідомлення про прийняття на роботу працівника ОСОБА_3 у ході інспекційного відвідування не надано.

Під час інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 надано письмове пояснення стосовно ОСОБА_2, яка стажувалась у неї з 04 грудня 2019 року по 06 грудня 2019 року. Наказу на прийняття та повідомлення про прийняття на роботу працівника ОСОБА_2 у ході інспекційного відвідування не надано.

02 січня 2020 інспектором праці видано припис № ЛВ 5273/592/АВ/П про усунення виявлених порушень.

17 січня 2020 позивачці скеровано повідомлення про одержання документів, у якому повідомлено про отримання акта від 02 січня 2020 року № ЛВ5273/592/АВ, який є підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю, передбаченого частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України (322-08) ).

Розглянувши справу, уповноваженою особою ОСОБА_4 встановлено наявність порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частин 1,3 статті 24 КЗпП України, постанови КМУ від 17 червня 2015 року № 413 (413-2015-п) "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" (далі також Постанова № 413)

За наслідками розгляду справи винесено постанову № ЛВ5273/592/АВ/ФС від 12 лютого 2020 року, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф згідно абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

Позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що висновок відповідача про допуск позивачем до роботи особи без укладання трудового договору, якого відповідач дійшов в ході інспекційного відвідування позивача, є таким, що не підтверджений жодними належними та допустимими доказами. Позивач стверджує, що між нею та гр. ОСОБА_2 не існує трудових відносин і ця особа не здійснювала продажу товарів у її магазині. Отже, порушення позивачем вимог, зокрема, статті 24 КЗпП України, не відповідає дійсності.

Вказує, що за змістом постанови № ЛВ5273/592/АВ/ФС від 12 лютого 2020 року відповідачем на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України вирішено накласти на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 283 380,00 гривень. Акцентує увагу на тому, що абзац 2 частина 2 статті 265 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 378-ІХ від 12 грудня 2019 року (378-20) ) не передбачає такої санкції на час прийняття постанови. Вважає, що до неї, як платника єдиного податку повинно було бути застосовано попередження. Дані факти свідчать про те, що суб`єкт владних повноважень перевищив свої повноваження, грубо порушив норму закону та наклав штраф у розмірі, який не передбачений абзацом 2 частина 2 статті 265 КЗпП України.

В свою чергу, відповідач у відзиві на позов зазначив, що притягнення до відповідальності за порушення законодавства про працю має здійснюватися відповідно до редакції частини другої статті 265 КЗпП України, яка діяла на день виявлення порушення (підписання акта інспекційного відвідування). Положення нової редакції статті 265 КЗпП України щодо часткової сплати штрафу, зміни його розміру, а також попередження застосовуються до порушень, виявлених після набуття чинності Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (322-08) ". З огляду на наведене, оскільки порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частини І, 3 статті 24 КЗпП України, ПКМУ №413 зафіксоване актом інспекційного відвідування № ЛВ 5273/592/АВ від 02 січня 2020 року, тобто до набуття чинності Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (322-08) " - постановою про накладення штрафу № ЛВ5273/592/АВ/ФС від 12 лютого 2020 року правомірно застосовано санкцію, передбачену абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України в тому розмірі, що був передбачений статтею 265 КЗпП України на момент виявлення (фіксації актом інспекційного відвідування) порушення вимог трудового законодавства.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для накладення на позивачку штрафу у сумі 283 380,00 гривень на підставі попередньої редакції статті 265 КЗпП України, у зв`язку із набранням чинності 02 лютого 2020 року Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12 грудня 2019 року № 378-ІХ (378-20) , яким було внесено зміни до статті 265 КЗпП та пом`якшено відповідальність за порушення законодавства про працю.

За позицією суду апеляційної інстанції, набуття особою статусу підприємця не нівелює її конституційних прав і свобод, передбачених для фізичної особи, зокрема, частиною 1 статті 58 Конституції України.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Скаржник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх такими, що прийнятті без врахування рішення Конституційного Суду України у справі № 1-7/99 від 09.02.1999 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України та вважає необхідним та доцільним наявність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у цих та подібних правовідносинах.

Вважає, що положення нової редакції статті 265 КЗпП України щодо часткової сплати штрафу, зміни його розміру, а також попередження застосовуються до порушень, виявлених після набуття чинності Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (322-08) ".

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (96-2015-п) , Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідач, Головне управління Держпраці у Львівській області, є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у відповідній області.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 5 квітня 2007 року № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (877-16) (далі також Закон № 877-V (877-16) ).

Так, за приписами статті 1 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно з цим Законом орган державного нагляду має право здійснювати планові, позапланові заходи здійснення державного нагляду. Підстави, порядок їх здійснення та необхідні розпорядчі документи органу державного нагляду, визначені статтями 5, 6, 7 цього Закону № 877-V (877-16) .

У відповідності до частини 1 статті 6 Закону №877-V підставами для здійснення позапланових заходів є, зокрема:

звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

Конструкція частини першої статті 6 Закону № 877-V свідчить про те, що наведений у ній перелік підстав для здійснення позапланових заходів (у даному випадку інспекційного відвідування) є вичерпним.

В той же час, частина друга названої правової норми передбачає можливість, у випадках, визначених частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V, здійснювати проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених статтею 6 цього Закону.

Варто зауважити й те, що питання стосовно підстав для здійснення позапланових заходів не охоплюється положеннями статті 4 Закону № 877-V, яка визначає загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю) й, у її частині четвертій, наводить вичерпний перелік питань, які встановлюються виключно законами.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 805/430/18-а дійшла висновку, що спеціальним законом, який відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є КЗпП України (322-08) , зокрема, Глава XVIII "Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю".

У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від 24 червня 2021 року у справі № 200/5877/19-а та від 28 вересня 2021 року у справі № 520/1204/2020 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 (823-2019-п) (далі також - Порядок № 823, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Пунктом 5 Порядку № 823 передбачено, що підставами для здійснення інспекційних відвідувань є, серед іншого:

1)звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;

2) звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;

3) рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту;

Як зазначалось вище, уповноваженою посадовою особою відповідача Вільховою О.О. видано наказ від 17 грудня 2019 року №2501-П та направлення від 17 грудня 2019 року № 2501, якими головним державним інспекторам Меленюк Г.С. та Макар В.А. доручено провести захід державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин у ФОП ОСОБА_1 .

За змістом наказу підставою для здійснення інспекційного відвідування були:

доповідна записка - т.в.о. заступника начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у м.Львові від 17 грудня 2019 року;

звернення ОСОБА_2 вх.№ К-1683 від 06 грудня 2019 року та вх. № К-1683/1 від 06 грудня 2019 року.

Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, інспекційне відвідування проводилося за наявності підстав, які передбачені Порядком № 823, який не передбачає погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю).

Щодо безпосередньо виявлених порушень, які стали підставою накладення штрафу у спірних правовідносин слід зазначити таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за наслідками інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування № ЛВ5273/592/АВ від 02 січня 2020 року, яким зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частин 1,3 статті 24 КЗпП України, постанови КМУ від 17 червня 2015 року № 413 (413-2015-п) , а саме допуск до роботи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 без укладення трудового договору.

Спірною постановою відповідача № ЛВ5273/592/АВ/ФС від 12 лютого 2020 року на позивачку накладено штраф згідно абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.

За змістом касаційної скарги суть публічно-правового спору на стадії касаційного перегляду зводиться до перевірки правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо можливості застосування Управлінням при накладенні на ФОП штрафних санкцій статті 265 КЗпП у редакції, чинній на час проведення інспекційного відвідування, а не на час ухвалення оспорюваної постанови.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України (у редакції на час інспекційного відвідування та виявлення порушення) юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Законом України від 12 грудня 2019 року № 378-ІХ "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" (378-20) (далі також Закон № 378-ІХ (378-20) ) були внесені зміни до статті 265 КЗпП України, якими зменшені штрафи за порушення законодавства про працю. Закон № 378-ІХ (378-20) набрав чинності 02 лютого 2020 року та передбачав внесення змін у статтю 265 КЗпП України. Законом № 378-ІХ (378-20) у частині другі статті 265 абзац другий замінено двома новими абзацами такого змісту:

"фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення".

При винесенні оспорюваної постанови № ЛВ5273/592/АВ/ФС від 12 лютого 2020 року, якою на ФОП ОСОБА_1 було накладено фінансову санкцію у сумі 283 380, 00 гривень, відповідач виходив із редакції статті 265 КЗпП України на час проведення інспекційного відвідування та виявлення порушень вимог частин 1, 3 статті 24 КЗпП та Постанови № 413.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій цілком слушно дійшли висновку, що на час винесення оспорюваної постанови редакція статті 265 КЗпП вже не передбачала такого виду відповідальності за вчинене позивачкою порушення, як штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За позицією судів попередніх інстанцій, у зв`язку із набранням чинності 02 лютого 2020 року Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12 грудня 2019 року № 378-ІХ (378-20) , яким було внесено зміни до статті 265 КЗпП України та пом`якшено відповідальність за порушення законодавства про працю, в Управління не було правових підстав для накладення на ФОП штрафу у сумі 283 380,00 гривень на підставі попередньої редакції вказаної норми.

Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин нової редакції статті 265 КЗпП України, чинної на час прийняття спірної постанови, проте, з огляду на таке.

Зокрема, у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час виявлення правопорушення до прийняття остаточного рішення щодо наявності підстав застосування штрафних санкцій було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним.

У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018 (v005p710-18) ).

Отже, беручи до уваги пряму дію Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12 грудня 2019 року № 378-ІХ (378-20) (набрання чинності 02 лютого 2020 року), яким було внесено зміни до статті 265 КЗпП України та суттєво зменшено відповідальність за порушення законодавства про працю, у відповідача не було правових підстав поширювати на час прийняття спірної постанови (12 лютого 2020 року) норми КЗпП України (322-08) у редакції, яка втратила чинність.

За змістом статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.