420/1168/21 Про визнання протиправним та скасування рішення Кадрової комісії з атестації прокурорів про неуспішне проходження особою атестації за результатами складання іспиту, скасувати наказ про звільнення особи з посади в обласній прокуратурі, поновити особу на посаді, та стягнення з Офісу генерального прокурора на користь особи середній заробіток за час вимушеного прогулу - 16.08.2023 Прийняття

судді Верховного Суду Уханенка С.А. на постанову Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

Користуючись цією нормою, висловлюю незгоду із постановою колегії суддів у цій справі.

Предметом спору у цій справі є правомірність рішення Кадрової комісії №3 від 20.11.2020 №13 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації та наказу Одеської обласної прокуратури від 23.12.2020 № 3045к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської обласної прокуратури; поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог позивач указує на протиправність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації та, як наслідок, наказу Одеської обласної прокуратури про звільнення його з посади прокурора та органів прокуратури. Позивач зазначає, що під час складання іспиту перебував у хворому стані, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 20.01.2021, виданої лікарем Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпократ Ентам" амбулаторії загальної практики сімейної медицини. На адресу Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) 06.11.2020 позивачем на електронну пошту було направлено заяву про оскарження результатів атестації та про допущення до складання іспиту, проте відповіді позивач не отримав.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ Одеської обласної прокуратури від 23.12.2020 №3045к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської обласної прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської обласної прокуратури з 30.12.2020. Зобов`язано Одеську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.12.2020 по день фактичного поновлення на посаді. У решті позову відмолено.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним і скасування рішення кадрової комісії, суд першої інстанції виходив з того, що, приймаючи рішення про неуспішне проходження атестації позивачем, комісія діяла обґрунтовано, на підставі повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України про прокуратуру, тому підстав для визнання його протиправним і скасування немає. Таке рішення кадрової комісії є вмотивованим, оскільки містить виклад фактичних обставин та мотиви його прийняття. Суд першої інстанції також відхилив посилання позивача на погане самопочуття під час проходження тестування, зазначивши, що позивач під час та після проходження анонімного тестування не подав скарги чи заяви щодо поганого самопочуття чи інших обставин, які б уможливлювали об`єктивне проведення анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідність здійснювати повноваження прокурора.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправним і скасування спірного наказу про звільнення, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" є неправомірним, оскільки на час його звільнення були відсутні передбачені цією нормою підстави у вигляді ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або ж скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Суд першої інстанції зазначив, що посилання в оскаржуваному наказі про звільнення на пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" без відповідної конкретизації підстави для звільнення породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення, у зв`язку з чим наявні підстави для їхнього задоволення.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2021 апеляційні скарги ОСОБА_1, Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 змінено, виклавши абзац 4 резолютивної частини цього рішення в такій редакції: "Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.12.2020 по 18.08.2021 в розмірі 167 672 (сто шістдесят сім тисяч шістсот сімдесят дві) гривні 86 копійок" В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у вказаній частині, суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідно до вимог частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) належним способом захисту права позивача на оплату праці буде стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31.12.2020 (останній робочий день позивача 30.12.2020) і по дату ухвалення цієї постанови, тобто по 18.08.2020. Згідно з довідкою Прокуратури Одеської області від 27.01.2021 №21-43 середньомісячна заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням склала 22 427,58 грн, а середньоденна заробітна плата - 1 067,98 грн. Позивач не заперечує правильність цих сум. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період з 31.12.2020 по 18.08.2021, тобто за 157 робочих днів складає 167 672,86 грн (1 067,983 грн*157 робочих дні).

Постановою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року касаційні скарги Одеської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задоволено. Скасовано постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Приймаючи постанову, Верховний Суд зазначив, що питання застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1401-VIII у зіставленні з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-IX (113-20) за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 02.06.2022 у справі №420/2569/21 і від 27.06.2022 у справі №640/25941/19.

У вказаних справах Верховний Суд підкреслив, що з огляду на зміст включеної до Конституції України (254к/96-ВР) Законом №1401-VIII (1401-19) статті 131-1 Основного Закону, новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя. При цьому, Конституція України (254к/96-ВР) віднесла прокурорів у розділ "Правосуддя", змінила характер їхньої діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.

Верховний Суд взяв до уваги, що згідно з частиною другою статті 131-1 Конституції України організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом, яким наразі є Закон №1697-VII (1697-18) . Водночас стаття 4 цього ж Закону встановлює, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Черговим етапом процесу реформування прокуратури стало прийняття Верховною Радою України у межах своїх конституційних повноважень Закону №113-ІХ (113-20) . Цим Законом внесено зміни до кодексів і законів України не лише щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а й щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Передбачена Законом №113-ІХ (113-20) переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У

Реалізація "кадрового перезавантаження" органів прокуратури передбачає, крім іншого, приведення кількісного складу прокурорів відповідно до вимог статті 14 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ (113-20) , шляхом атестації прокурорів.

Отож проведення атестації прокурорів є обов`язковою складовою запровадженого Законом №113-ІХ (113-20) процесу реформування системи органів прокуратури та є спеціальною процедурою, яка має на меті підтвердження здатності прокурорами виконувати повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Верховний Суд зазначив, що системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX (113-20) дає підстави для висновку про те, що: по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою. Таким чином, підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1-4 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX (113-20) , а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Проте я не можу погодитися із таким висновком Суду щодо застосування цих норм права з огляду на наступне.

Профільний Закон №1697-VII (1697-18) у приписах частини першої і третьої статті 16 встановлює гарантії незалежності прокурора, яка забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності. Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Необхідно наголосити, що Законом №113-ІХ (113-20) внесені, зокрема, такі зміни до Закону №1697-VII (1697-18) :

- змінено назву органів прокуратури: слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури" та "місцеві прокуратури" замінені відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури";

- статтю 14 Закону №1697-VII доповнено положенням про те, що із загальної чисельності працівників органів прокуратури, яка становить не більше 15000 осіб, загальна чисельність прокурорів становить не більше 10000 осіб;

- статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою такого змісту: "На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".

При цьому пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) зупинено до 01 вересня 2021 року дію статтей, зокрема, 38, 60 Закону №1697-VII (1697-18) , а пунктами 6 і 10 цього розділу Закону унормовано, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", та мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Системний аналіз запроваджених Законом №113-ІХ (113-20) новел у взаємозв`язку з приписами Закону №1697-VII (1697-18) дає підстави для висновку, що законодавець, втілюючи намір щодо кадрового перезавантаження органів прокуратури, заклав підвалини для проведення організаційних змін у системі органів прокуратури та встановив тимчасовий (до відновлення дії статті 60 Закону №1697-VII) порядок звільнення прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII під час здійснення передбаченої розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) процедури надання оцінки їхній професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності (атестації).

Так, припис пункту 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) був сформульований як попередження про звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII одразу всіх прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих і військових прокуратур, пункт 7 цього розділу Закону №113-ІХ (113-20) встановлював порядок переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, які мали бути створені внаслідок відповідних організаційних дій (шляхом переведення, за умови успішного проходження атестації), а пункт 19 - умови (порядок) звільнення прокурора за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у період проведення передбаченої Законом №113-ІХ (113-20) атестації.

З огляду на запроваджене Законом зменшення загальної кількості прокурорів, створення нової структури органів прокуратури повинно передбачати скорочення штатів цих органів шляхом видання розпорядчих актів Генеральним прокурором на реалізацію приписів частини четвертої статті 10 та частини першої статті 12 Закону, зміни до яких в цій частині також були внесені Законом №113-ІХ (113-20) .

Як зазначалося, процедура скорочення прокурорів запроваджена пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) , яким усіх діючих прокурорів попереджено про наступне вивільнення, а підставою визначено пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Отже черговість впровадження законодавчих змін повинна відбуватися по-перше шляхом запровадження Генеральним прокурором нового органу прокуратури із визначенням структури, штатного розпису та територіальної юрисдикції, а по-друге, заповнення штатних одиниць прокурорами, які пройшли атестацію та за результатами конкурсного відбору.

Таким чином, процедура атестації, запроваджена Законом №113-ІХ (113-20) , не є самостійною, а є частиною процедури переведення прокурорів до нового органу прокуратури із врахуванням результатів її проходження.

Щодо визначеного Законом №113-ІХ (113-20) попередження про наступне вивільнення усіх діючих прокурорів, то воно є невід`ємною частиною процедури звільнення за скороченням штатів, застосування якої також повинно відбуватися у відповідності до закону.

Аналізуючи застосування цього елементу процедури скорочення, не можна залишити поза увагою Рішення Конституційного Суду України від 21 липня 2021 року №4-р(II)2021, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), пункт 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VІІІ, за яким "з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів".

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що такий законодавчий припис, сформульований як попередження про звільнення одразу всіх працівників міліції, суперечить конституційному принципові верховенства права в аспекті дотримання вимоги юридичної визначеності та, як наслідок, не забезпечує гарантованого Основним Законом України захисту від незаконного звільнення.

Крім того, згідно з висновком Конституційного Суду України, пункт 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) ухвалено Верховною Радою України за межами її конституційних повноважень, оскільки Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, що є нормативними актами, не може звільняти окремого працівника або певні категорії працівників та повідомляти їх про можливе майбутнє звільнення. Звільнення особи можливе на підставі не закону, а лише індивідуального акта права, повноважень щодо ухвалення якого Верховна Рада України не має.

Зазначена правова позиція Конституційного Суду України дає підстави для незастосування пункту 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX (113-20) через суперечність Конституції установленого Законом №113-ІХ (113-20) порядку звільнення прокурорів у частині попередження їх про можливе майбутнє звільнення.

На час ухвалення судом касаційної інстанції рішення у цій справі Конституційний Суд України прийняв Рішення від 01 березня 2023 року № 1р(ІІ)2023, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (113-20) .

Ця обставина підтверджує правильність висновку про неможливість застосування пункту 6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX (113-20) через суперечність Конституції установленого Законом №113-ІХ (113-20) порядку звільнення прокурорів у частині попередження їх про можливе майбутнє звільнення.

Визначаючи як одну з цілей прийняття Закону необхідність скорочення кількості прокурорів, проголошуючи про попередження про наступне вивільнення лише на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону 1697-VII та зупиняючи дію статті 60 цього ж Закону, законодавець запровадив інший порядок, відобразивши його у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) .

Підтвердженням такого висновку свідчить побудова пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) , у якому чітко встановлено, що звільнення прокурора за вказаних у підпунктах 1-4 цього пункту умов (обставин) здійснюється на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, тобто безальтернативно визначено законну підставу звільнення прокурора при застосуванні зазначених норм Закону №113-ІХ (113-20) .

Іншим аргументом на користь того, що приписи пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) не встановлювали інших підстав для звільнення прокурора з посади, крім тих, які передбачені частиною першою статті 51 Закону №1697-VII, може слугувати порівняльний аналіз підпунктів 1-4 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) та пунктів 1-3 частини першої статті 60 Закону №1697-VII, які містять схожі за своїм змістом положення процедурного характеру, що не мають самостійного значення, а лише вказують на умови, за яких допускається звільнення в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (наприклад, неподання прокурором заяви про переведення до іншого органу прокуратури або відсутність вакантних посад тощо).

Матеріали справи не містять відомостей про ліквідацію чи реорганізацію, скорочення штатної чисельності органу прокуратури, в якому проходив службу позивач.

Встановлені факти свідчать про відсутність обставини, з якими Закон № 1697-VII (1697-18) обумовлює звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону.

Підсумовуючи зазначу, що застосований у цій справі Верховним Судом висновок щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у сукупності із пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (113-20) не сприяє реалізації приписів частини 6 статті 43 Конституції та частин першої і третьої статті 16 Закону "Про прокуратуру" щодо встановлених гарантій від незаконного звільнення прокурорів зі служби.