ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2007 р.
№ 2-240/06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
Добролюбової Т.В.
суддів
Гоголь Т.Г., Рогач Л.I.
розглянувши матеріали касаційної скарги
ОСОБА_1
на ухвалу
Апеляційного суду міста Севастополя від 25.01.07
у справі
№ 2-240/06 Ленінського районного суду міста Севастополя
за позовом
ОСОБА_1
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро добрих послуг"
(наділі -товариство)
про
визнання частково недійсним рішення загальних зборів
учасників товариства, визнання права власності на майно
підприємства та реальний виділ частки майна
В судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: ОСОБА_2-за дов. від 13.11.07;
від відповідача: Логутєв В.М.- за дов. від 16.01.07.
У зв'язку з відрядженням судді Швеця В.О., розпорядженням
Заступника Голови Вищого господарського суду України від
21.11.2007 для розгляду касаційної скарги у справі №2-240/06
Ленінського районного суду міста Севастополя призначено колегію
суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючої, Гоголь Т.Г.,
Рогач Л.I.
ОСОБА_1 у липні 2004 заявлений позов, з урахуванням уточнень,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро доповідач:
Добролюбова Т.В.
добрих послуг" про визнання частково недійсним рішення
загальних зборів учасників товариства від 04.06.04 в частині
виплати їй частки у грошовій формі, визнання за нею права
власності 27,75 % на майно товариства та реальний виділ належної
їй частки майна товариства - приміщення загальною площею 71,82 кв.
м, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул.
Новоросійська,44. Позов обгрунтовано приписами статей 148, 364
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Рішенням Ленінського районного суду міста Севастополя від
25.10.06, прийнятим суддею Лядовою Т.Р., позовні вимоги
задоволенні частково. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1
компенсацію вартості частки майна товариства в розмірі 88 945, 62
грн. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що при виході
учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, він має право
на виділ частки майна в натурі лише за згодою інших учасників
товариства. Місцевий суд встановив відсутність такої згоди з боку
учасників товариства, тому визначив вартість частки позивача у
статутному фонді товариства у розмірі 88 945,62 грн. Водночас,
місцевий суд посилаючись на статті 355, 364 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
зазначив, що вносячи майновий внесок до
статутного фонду і передаючи на нього право власності товариству,
учасники втрачають своє право власності на це майно.
Апеляційний суд міста Севастополя у складі колегії суддів:
Єфімової В.О. -головуючого, Водяхіної Л.М., Птіціної В.I., ухвалою
від 25.01.07, перевірене рішення районного суду залишив без змін з
тих же підстав, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без
задоволення.
ОСОБА_1 звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить судові акти у справі скасувати,
а справу передати для нового розгляду до господарського суду міста
Севастополя. Обгрунтовуючи свої вимоги, скаржник вказує на те, що
апеляційний суд в порушення частин 2, 5 Перехідних положень Закону
України "Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих
актів України щодо визначення підсудності справ з питань
приватизації і корпоративних спорів" ( 483-16 ) (483-16)
, який набрав
чинності 29.12.06, не передав апеляційну скаргу на розгляд до
Севастопольського апеляційного господарського суду. Скаржник
зазначає про порушення судами приписів частини 2 статті 148
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки, на думку
скаржника, дана норма встановлює право учасника товариства
отримати належне йому майно в натурі. Разом з цим, заявник вважає,
що суди безпідставно не прийняли до уваги висновки експертизи з
оцінки вартості майна товариства, проведеної на виконання ухвали
районного суду. Заявник зазначає і про не надання відповідачем
доказів, які б свідчили про намір виконати свій обов'язок.
Водночас, скаржник стверджує про порушення судами приписів статті
49 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
розподілу державного мита.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро добрих
послуг" отримано відзив на касаційну скаргу, в якому товариство
просить судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу залишити
без задоволення.
Згідно приписів пункту 5 Прикінцевих положень Закону України
"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
визначення підсудності справ з питань приватизації та з
корпоративних спорів" ( 483-16 ) (483-16)
касаційні скарги на судові
рішення у справах, що виникають з корпоративних відносин,
розглядаються касаційною інстанцією за правилами Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді
Добролюбової Т.В. і пояснення представників сторін, переглянувши
матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши
правильність застосування судами приписів чинного законодавства,
відзначає наступне.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
їх.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено
матеріалами справи, що заявою від 29.03.04 ОСОБА_1 повідомила ТОВ
"Бюро добрих послуг" про прийняте нею рішення щодо виходу з
товариства (відповідача). Водночас, вона виклала вимогу про
повернення частки статутного фонду, що належить їй, в натуральній
формі. Судами установлено, що на загальних зборах товариства,
проведених 04.06.04, прийнято рішення про проведення розрахунків з
позивачем у грошовій формі. Предметом позову у даній справі є
вимога ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро
добрих послуг" про виділення в натурі належної їй частки майна
товариства, а саме, приміщення загальною площею 71,82 кв.м,
розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Новоросійська,44, і
визнання недійсним рішення зборів про проведення розрахунків у
грошовій формі. Правовий статус і діяльність господарських
товариств регулюються положеннями Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та Закону
України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
. Згідно з
частинами 1,2 статті 83 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
юридична особа може створюватися у формі товариства, яким є
організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які
мають право участі у цьому товаристві. Частиною 5 статті 63
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
унормовано, що
господарське товариство, як корпоративне підприємство діє на
основі об'єднання майна його засновників. Статтею 10 Закону
України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
передбачено
право учасника у встановленому порядку та в будь-який час вийти з
товариства. Правовим наслідком виходу учасника є виникнення у
товариства зобов'язань щодо здійснення з ним розрахунків.
Відповідно до частини 1 статі 148 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
учасник товариства з обмеженою відповідальністю має
право вийти з товариства. Частиною 2 цієї статті визначено, що
учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю,
має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці
у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та
товариством виплата вартості частини майна товариства може бути
замінена переданням майна в натурі. Порядок і спосіб визначення
вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у
статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати
встановлюються статутом і законом. Пунктом 6.8 статуту ТОВ "Бюро
Добрих Послуг" та приписами статті 54 Закону України "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
встановлено, що при виході
учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому
виплачується вартість частини майна товариства пропорційна його
частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження
звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12
місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства
вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній
формі. Зі змісту наведеного вбачається, що при виході зі складу
учасників товариства з обмеженою відповідальністю учасник має
право на повернення вкладу у статутний фонд у натуральній формі
лише за згодою товариства. Таким чином, посилання скаржника на те,
що частина 2 статті 148 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
надає право учаснику товариства отримати належне йому майно в
натурі не може бути підставою для скасування судових рішень у
справі, оскільки положення цієї статі є відсильними і пріоритет
надається умовам визначеним у статуті товариства. Судами
попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами
справи, що товариство згоди на виділення частки приміщення не
надало. Вартість частки майна товариства визначається експертним
шляхом. Судами установлено, що вартість активів товариства, що
складається з майна, оборотних і необоротних активів,
кредиторської та дебіторської заборгованості, станом на момент
подачі позивачем заяви про вихід, становить 320 524,79 грн. З
огляду на те, що позивачеві належить 27,75% частки в майні
товариства, судами вірно визначено її вартість у розмірі 88945,62
грн. Водночас, колегія суддів погоджується і з висновком
апеляційного суду стосовно того, що внески учасників товариства є
власністю товариства, а не спільною сумісною власністю, оскільки
відповідно до пункту 1 статті 115 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, статті 12 Закону України "Про господарські товариства"
( 1576-12 ) (1576-12)
господарське товариство є власником майна, переданого
йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного
капіталу, продукції, виробленої товариством у результаті
господарської діяльності, одержаних доходів, іншого майна,
набутого на підставах, що не заборонені законом. Позивач вносила
грошові кошти у якості свого вкладу. Твердження скаржника про те,
що Апеляційний суд міста Севастополя порушив частини 2, 5
Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін та
доповнень до деяких законодавчих актів України щодо визначення
підсудності справ з питань приватизації і корпоративних спорів"
( 483-16 ) (483-16)
визнаються колегією суддів помилковими. Частинами 1, 2
Прикінцевих положень вказаного Закону унормовано, що закон набирає
чинності з дня його опублікування. Після набрання чинності цим
Законом заяви і скарги у справах, за якими не порушено (не
відкрито) провадження, розглядаються господарським судом у
порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом
України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Цей Закон набув чинності 29.12.06. З
матеріалів справи вбачається, що провадження за апеляційною
скаргою ОСОБА_1 порушено Апеляційним судом міста Севастополя
ухвалою від 21.12.06 (164 арк. справи), тобто до набрання чинності
названим законом. За тих обставин, суд не мав підстав щодо
передачі апеляційної скарги для розгляду до Севастопольського
апеляційного господарського суду. Довід скаржника про незаконне
стягнення з нього в доход державного бюджету державного мита за
результатами вирішення спору, колегія суддів також визнає
безпідставним. Розмір та порядок сплати державного мита
встановлені Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне
мито" ( 7-93 ) (7-93)
. Згідно статті 2 названого Декрету державне мито
справляється у випадку звернення до господарських судів, зокрема,
із позовних заяв та апеляційних скарг на рішення суду. Відповідно
до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
якщо спір виник внаслідок неправильних дій
сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито
незалежно від результатів вирішення спору. Покладаючи державне
мито на позивача, судами вірно враховано той факт, що відповідачем
прийнято рішення про виплату вартості частки майна
позивачеві ще до звернення з позовною заявою. У позові про
визнання недійсним рішення загальних зборів в оскарженій частині
відмовлено.
За таких обставин, колегія суддів визнає, що апеляційним
судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, порушень
норм матеріального та процесуального права не вбачається, тому
переглянута ухвала відповідає чинному законодавству України, а
доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Ухвалу Апеляційного суду міста Севастополя від 25.01.07 у
справі №2-240/2006 залишити без змін.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
С у д д і Т.Гоголь
Л.Рогач