420/19971/21 Про визнання протиправною бездіяльність ГУНП області щодо невиплати середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні - 08.08.2023 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 420/19971/21

адміністративне провадження № К/990/30155/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Данилевич Н.А.,

суддів - Мацедонської В.Е.,

Смоковича М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року (Суддя - Бутенко А.В.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у справі №420/19971/21 ( Головуюча суддя - Л.Є. Зуєва, суддя - М.П. Коваль, О.О. Кравець)

за адміністративним позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Одеській області

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області далі - ГУНП в Одеській обл., відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Одеській обл. щодо невиплати середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 28.02.2019 по 29.09.2021;

- зобов`язати ГУНП в Одеській обл. нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні з 28.02.2019 по 29.09.2021.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Одеській обл. щодо невиплати середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 31.07.2020 по 29.09.2021.

Зобов`язано ГУНП в Одеській обл. нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні з 31.07.2020 по 29.09.2021, з урахуванням висновків суду.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУНП в Одеській обл. на рішення Окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року.

Постановою Верховного Суду від 28 липня 2022 року касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області задоволено.

Ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року скасовано.

Справу направлено до П`ятого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ГУНП в Одеській обл. залишено без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що станом на момент звільнення - 31.07.2020 відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення, а тому позивач має право на отримання середнього заробітку за період з 31.07.2020 по 29.09.2021 (день повного розрахунку). Суди також вказали, що вони позбавлені можливості вирахувати суму середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку за цей період, оскільки у матеріалах справи відсутня довідка Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Одеській обл. про грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяця роботи, а тому обов`язок такого розрахунку покладається на ГУНП в Одеській обл.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВІВ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

02 листопада 2022 року на адресу суду касаційної інстанції від ГУНП в Одеській обл. (далі - ГУНП в Одеській обл., скаржник) надійшла касаційна скарга, в якій посилаючись на неправомірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, скаржник просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права - статтю 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц та постанова Великої Палати Верховного суду від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17).

Вказав, що судами не було застосовано принцип співмірності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. Наголосив що незначна частка заборгованості у розмірі 3324,54 грн ( індексація грошового забезпечення) є неспівмірною з сумою середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 31.07.2020 по 2909.2021 згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року, яка за підрахунками складає 202680 грн 58 копійок.

Також зазначив, що рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі від 13 серпня 2021 року №420/9681/21, яким визнано право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2018, виконано у повному обсязі - 29.09.2021, а тому затримки виплати індексації апріорі не існує, що виключає можливість застосування ст. 116, 117 КЗпП України у спірних правовідносинах.

Крім того, вказав, що виплата індексації в певному періоді була законодавчо невизначеною, а тому у відповідача на було обов`язку її сплачувати. Наголосив, що враховуючи незначний розмір суми, яку зобов`язано виплатити судами першої та апеляційної інстанцій, є завищеною, та підлягає щонайменше обґрунтованому зменшенню, або скасуванню, враховуючи, що затримка була наслідком тривалої бездіяльності позивача.

09 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУНП в Одеській області.

09 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду зупинено виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у справі №420/19971/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Одеській обл. про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

31.07.2020 наказом ГУНП в Одеській обл. від 24.07.2020 №975 о/с, ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (580-19) (далі - Закон № 580-VIII (580-19) ) за п.2 ч.1 ст.77 (через хворобу).

При звільненні позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 01.11.2017, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.08.2021 у справі №420/9681/21 зобов`язано ГУНП в Одеській обл. нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення під час служби в поліції в період з 07.11.2015 по 31.10.2017 включно.

На виконання рішення суду ГУ НП в Одеській обл. здійснило нарахування позивачу індексацію грошового забезпечення під час служби в поліції в період з 07.11.2015 по 31.10.2017 у розмірі 3324,54 грн., що підтверджується випискою по картці/рахунку.

Позивач зазначив, що оскільки ГУНП в Одеській обл. не був зроблений повний розрахунок при звільненні станом на 31.07.2020, тому він має право на виплату середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" (108/95-ВР) (далі - Закон № 108/95-ВР (108/95-ВР) ).

Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону № 108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України, а саме - Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок КМУ № 100).

Згідно з абз. 3 п. 2 розділу II Порядку КМУ № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1,3 п. 3 розділу ІІІ Порядку КМУ № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком; середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох, місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів/(годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

IV.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (ч.3 ст. 341 КАС України).

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог касаційної скарги ГУНП в Одеській обл., виходячи з такого.

Суд зазначає, що спір у цій справі стосується дій відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 по 29.09.2021 в частині виплати індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 01.11.2017 згідно з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.08.2021 у справі №420/9681/21.

Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника, у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Суд зауважує, що положення ч.1 ст. 117 КЗпП України переважно стосуються випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Вказаний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) , не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій позивача було звільнено зі служби поліції 31 липня 2020 року, тоді як ГУНП в Одеській обл. виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 30.11.2017 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.08.2021 - 29 вересня 2021 року.

Враховуючи, що на дату звільнення позивача - 31.07.2021 відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 30.11.2017 і такий розрахунок відбувся лише - 29.09.2021, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні за період з 31.07.2020 по 29.09.2021.

Посилання скаржника на те, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2021 року у справі №420/9681/21, яким зобов`язано ГУНП в Одеській обл. нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2018, виконано у повному обсязі 29.09.2021, а тому затримки виплати індексації апріорі не існує, Суд відхиляє та зазначає, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст. 117 КЗпП, виникає у зв`язку з невиплатою працівнику усіх виплат, на отримання яких він має право станом на дату звільнення, якою у спірних правовідносинах є - 31.07.2021.

Суд зауважує, що позивачем заявлено позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Одеській обл. щодо невиплати середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку з ним при звільненні за період з 28.02.2019 по 29.09.2021 та зобов`язання його провести за цей період.

Однак, як встановлено судовим розглядом, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні за період з 31.07.2020 по 29.09.2021, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а не у повному обсязі, як помилково вказано судами попередніх інстанцій.

Водночас Суд зазначає, що дійшовши висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суди попередніх інстанцій поклали обов`язок з визначення суми відшкодування на відповідача, зазначивши про те, що вони позбавлені можливості вирахувати відповідну суму, оскільки в матеріалах справах відсутня довідка Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Одеській обл. про грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню.

Верховний Суд вказує, що покладення обов`язку з визначення суми відшкодування на відповідача не є остаточним вирішенням спірних правовідносин та не відповідає вказаному у ч.2 ст. 117 КЗпП України способу захисту порушеного права позивача з боку органу, що вирішує трудовий спір.

Суд зауважує, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень ст. 117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20.

Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2023 року у справі № 240/9022/20.

Щодо твердження судів попередніх інстанцій про відсутність у них можливості вирахувати відповідну суму, оскільки в матеріалах справах відсутня довідка Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Одеській обл. про грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню, Суд зазначає, що відповідно до ст. 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Крім того, зобов`язавши відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак самостійно не провівши відповідний розрахунок за правилами, визначеними Порядком КМУ №100, суди попередніх інстанцій не надали оцінки пропорційності розміру відшкодування за затримку розрахунку при звільненні розміру несвоєчасно виплаченої позивачу суми індексації, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц і від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, підлягає врахуванню при визначенні розміру, передбаченої ст. 117 КЗпП України, компенсації працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 лютого 2023 року справі №420/20192/21.

Суд зазначає, що для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які або містяться в матеріалах справи або підлягають витребуванню, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Встановлені ч. 2 ст. 341 КАС України межі касаційного перегляду справи позбавляють суд касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як наслідок, Суд зазначає, що для правильного визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1, судам попередніх інстанцій необхідно витребувати та дослідити довідку Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Одеській обл. про грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню, а також провести відповідний розрахунок, з урахуванням практики Верховного Суду щодо застосування принципу пропорційності та співмірності при обрахунку такого середнього заробітку.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до ч.4 ст. 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що ні судом першої, ні судом апеляційної інстанцій не досліджено в повному обсязі всіх обставин справи, що мають значення для її вирішення, Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Крім того, Суд вказує, що ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року зупинено виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у справі №420/19971/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Одеській обл. про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

Відповідно до приписів ст. 375 КАС України Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Разом з тим, оскільки Судом за результатами розгляду касаційної скарги відповідача скасовано рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Суд вказує на відсутність підстав для поновлення виконання постанови рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у справі №420/19971/21.

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у справі №420/19971/21 скасувати.

Справу № 420/19971/21 направити до Одеського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

СуддіН.А. Данилевич В.Е. Мацедонська М.І. Смокович