Верховний Суд України у складі:

головуючого Маринченка В.Л., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григорєвої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова (далі управління ПФУ, ПФУ відповідно) до закритого акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» (далі Товариство) про відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій,

У березні 2008 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства заборгованості з відшкодування понесених позивачем у 2007 році витрат на виплату і доставку пенсії, призначеної відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України від 5 листопада 1991року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII (1788-12) ) працівнику відповідача за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України (далі список № 2), ОСОБА_1 в сумі 5950 грн 69 коп.

Господарський суд Чернігівської області постановою від 17 квітня 2008 року в задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 серпня 2009 року позов задовольнив частково: постановив стягнути з Товариства 5516 грн 29 коп. фактичних витрат на виплату і доставку пенсії ОСОБА_1, пропорційно до набутого ним пільгового стажу роботи на Менській ремонтно-будівельній дільниці, яка до 7 квітня 1999 року була структурним підрозділом позивача і не мала статусу юридичної особи.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 вересня 2011 року постанову апеляційного суду залишив без змін, погодившись із висновком останнього про те, що за правилами пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV (1058-15) «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV (1058-15) ) та відповідно до пункту 1 статті 2 Закону України від 26червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 400/97-ВР (400/97-ВР) ) Товариство зобовязано відшкодувати управлінню ПФУ витрати на виплату та доставку пенсії, призначеної на пільгових умовах працівнику за списком № 2.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Товариство, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом положень Закону № 1058-IV (1058-15) та Закону № 1788-XII (1788-12) , просить скасувати ухвалені у справі судами апеляційної та касаційної інстанцій рішення і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 лютого 2008 року у справі за позовом управління ПФУ в Коропському районі Чернігівської області до товариства з обмеженою відповідальністю «Покошицьке» про стягнення невідшкодованих сум витрат на виплату і доставку пільгових пенсій.

У зазначеній ухвалі касаційний суд зазначив, що відповідач не зобовязаний відшкодовувати витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII працівникам за списком № 2, оскільки частина друга цієї статті, яка передбачала покриття підприємствами та організаціями витрат на виплату і доставку пенсій, призначених згідно з пунктами «б» «з» статті 13 Закону № 1788-XII, була виключена на підставі Закону № 1461-III від 17 лютого 2000 року (1461-14) « Про внесення змін до деяких законів України». Отже, на момент набрання чинності Законом №1058-IV (1058-15) обовязку з відшкодування ПФУ таких витрат на підприємства та організації не покладалось.

Перевіривши за матеріалами справи наведені в заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону № 1058-IV (1058-15) в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788-XII (1788-12) . У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону № 1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом (1058-15) .

На момент набрання чинності Законом № 1058-IV (1058-15) питання щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII, було врегульовано Законом № 400/97-ВР (400/97-ВР) , відповідно до пунктів 1 та 2 статті 1 якого відповідач є платником збору на обовязкове державне пенсійне забезпечення.

Згідно ж з абзацом четвертим пункту 1 статті 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, '...' обєктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»«з» статті 13 Закону № 1788-XII до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону.

Абзацом третім пункту 1 статті 4 Закону № 400/97-ВР встановлено ставку на обовязкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.

Отже, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про обовязок Товариства відшкодувати управлінню ПФУ витрати на виплату і доставку пенсії, призначеної працівнику відповідача відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 31 січня 2011 року № 21-69а10.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви закритого акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.