Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Добролюбової Т.В.

суддів

Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

за участю представників сторін позивача відповідача розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ОСОБА_1. дов. від 08.05.2007 року ОСОБА_2 дов. від 19.03.2007 року ОСОБА_3

на постанову

Харківського апеляційного господарського суду

від

02.07.2007 року

у справі

№ 17/215-07

за позовом

ОСОБА_3

до

Закритого акціонерного товариства "Вікторія+"

про

визнання частково недійсним Положення

про спостережну раду

ОСОБА_3 звернулася до господарського суду Сумської області з позовом, та уточненням до позовних вимог, в якому просила визнати недійсним з моменту затвердження підпункт 15 пункту 3.1 Положення про спостережну раду Закритого акціонерного товариства "Вікторія+" від 20.02.2002 року в частині встановлення суми погодженої операції еквівалентної 2000 мінімальним заробітним платам, визнати недійсним з моменту затвердження підпункт 4.2. пункту 4 Положення про

Доповідач Гоголь Т.Г.

спостережну раду Закритого акціонерного товариства "Вікторія+" від 24.03.2007 року в частині встановлення суми погодження операцій з нерухомим майном еквівалентної 2000 мінімальним заробітним платам, а також стягнути з відповідача на свою користь витрати, пов'язані з розглядом справи в суді.

Господарський суд Сумської області рішенням від 10.05.2007 року (суддя Коваленко О.В.) у задоволенні позову відмовив, з посиланням на його необгрунтованість. Суд послався на те, що згідно статті 41 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) загальні збори акціонерів мали право затверджувати Положення про спостережну раду.

Харківський апеляційний господарський суд постановою від 02.07.2007 року (судді Карбань I.С., Кравець Т.В., Шутенко I.А.) рішення господарського суду Сумської області від 10.05.2007 року залишив без змін з тих самих підстав.

ОСОБА_3 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 10.05.2007 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2007 року скасувати, як такі що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, справу направити на новий розгляд до господарського суду Сумської області. Скаржник посилається на те, що господарські суди попередніх інстанцій не застосували необхідні норми матеріального права, обмежившись статтею 41 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) , не з'ясували чи відповідають спірні пункти положень про спостережну раду вимогам закону та Статуту товариства, і в чому саме полягає невідповідність закону та Статуту товариства. Скаржник вважає, що компетенція спостережної ради та виконавчого органу товариства визначається виходячи зі змісту статей 46, 47 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) . Також скаржник зазначає, що суперечить нормам Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (7-93) і додаткове рішення господарського суду Сумської області від 24.05.2007 року, яким з позивача додатково стягнуто 85,00 грн. державного мита.

Закрите акціонерне товариство "Вікторія+" не скористалося своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

В судовому засіданні представник відповідача доводи касаційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скерувати справу на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні господарського суду Сумської області та постанові Харківського апеляційного господарського суду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

В процесі розгляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_3 є акціонером Закритого акціонерного товариства "Вікторія+", про що свідчить сертифікат акцій серії А НОМЕР_1. Відповідно до частини 2 пункту 1.1. Статуту Закритого акціонерного товариства "Вікторія+", Товариство створене на підставі рішення засновників (протокол НОМЕР_2 від 16.11.2001 року) і установчого договору від 19.11.2001 року.

Приписами статті 4 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) (в редакції, що діяла на момент прийняття положення про спостережну раду від 20.02.2002 року) визначено, що акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту.

Частиною З статті 62 Господарського кодексу України (436-15) , також, встановлено, що підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Створення спостережної ради акціонерного товариства унормоване статтею 46 Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) . За приписами цієї статті в акціонерному товаристві може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.

Позивач, упродовж усього розгляду справи наголошував на тому, що норми підпунктів 3.1, пункту 3 та підпункту 4.2 статті 4 Положень про спостережну раду Закритого акціонерного товариства "Вікторія+" затверджених загальними зборами акціонерів від 20.02.2002 року та від 24.03.2007 року суперечать діючим на той час статутам, в частині встановлення суми погодження операції з нерухомим майном.

Наведене залишилося поза увагою місцевого та апеляційного господарського суду, які в повному обсязі ці доводи не дослідили, а відтак, невірно застосували приписи чинного законодавства, що регулюють ці правовідносини.

Крім того, додатковим рішенням від 24.05.2007 року господарського суду Сумської області з позивача ОСОБА_3 в доход державного бюджету було стягнуто 85, 00 грн. державного мита за збільшення позовних вимог (в частині визнання недійсним підпункту 4.2 пункту 4 Положення про спостережну раду Закритого акціонерного товариства "Вікторія+", затверджених загальними зборами акціонерів від 24.03.2007 року).

Згідно з підпунктом б частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (7-93) від 21.01.1993 року із позовних заяв немайнового характеру справляється державне мито у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При подачі позовної заяви позивач сплатив 85,00грн. державного мита. Стягуючи мито додатково, місцевий суд не врахував, що у разі, коли в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення, державне ми то сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру.

Відповідно до статей 43, 47 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства та прийняття рішення після обговорення усіх обставин справи. Господарський суд оцінює кожний доказ окремо та всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Господарські суди при прийнятті оскаржуваних судових актів всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не дослідили повно і всебічно всі обставини справи, чим порушили основний галузевий принцип здійснення правосуддя - принцип змагальності, згідно з яким господарський суд створює сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і, відповідно, правильного застосування законодавства.

Викладене свідчить про те, що судом не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому рішення прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки, відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення господарського суду Сумської області та постанова Харківського апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та прийняти нове рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Сумської області від 10.05.2007 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2007 року у справі № 17/215-07 скасувати,

справу скерувати на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.