ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2007 р.
№ 2-11/17877-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
Ткаченко Н.Г.
суддів:
Заріцької А.О. Катеринчук Л.Й.
розглянувши касаційну скаргу
суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Феодосія
на рішення та на постанову
господарського суду Автономної Республіки Крим від 20
листопада 2006 року Севастопольського апеляційного господарського
суду від 15 травня 2007 року
у справі господарського суду
№ 2-11/17877-2006 Автономної Республіки Крим
за позовом
Управління Пенсійного фонду України у м. Феодосії
до
суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Феодосія
про
стягнення 901, 36 грн. недоїмки зі сплати страхових внесків
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
20 листопада 2006 року у справі №2-11/17877-2006 (суддя -Цикуренко
А.С.) задоволено позов Управління Пенсійного фонду України у м.
Феодосії (далі -позивач) до Суб'єкта підприємницької діяльності
ОСОБА_1, м. Феодосія (далі -відповідач) про стягнення 901,36 грн.
недоїмки зі сплати страхових внесків.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції,
позивач подав до Севастопольського апеляційного господарського
суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду
першої інстанції як незаконне.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 15 травня 2007 року (колегія суддів у складі:
головуючого -Ткаченка М.I., Маслової З.Д., Антонової I.В) рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 листопада
2006 року залишено без змін, апеляційну скаргу суб'єкта
підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції,
відповідач у справі звернувся до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 листопада
2006 року, постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 15 травня 2007 року та прийняти нове рішення, яким
позивачу у позові відмовити, а також стягнути на його користь
моральні збитки.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце
розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів Вищого господарського суду України перевіривши
матеріали справи та доводи касаційної скарги, дослідивши
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з даним позовом
звернувся 30 жовтня 2006 року.
Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
) набрав чинності з 1 вересня 2005 року.
Відповідно до підпункту 6 пункту 2.2 Положення про управління
Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах
(далі -Положення), затвердженого постановою правління ПФУ № 8-2
( z0441-02 ) (z0441-02)
від 30 квітня 2002 року управління відповідно до
покладених на нього завдань контролює надходження страхових
внесків та інших платежів до Пенсійного фонду від підприємств,
установ, організацій та громадян, збирає у встановленому порядку
відповідну звітність, проводить планові та позапланові перевірки
фінансово-бухгалтерських документів, звітів та інших документів
щодо правильності обчислення та сплати страхових внесків,
цільового використання коштів Пенсійного фонду в організаціях, що
здійснюють виплату і доставку пенсій.
З наведеного випливає, що управління у прийнятті рішення про
стягнення простроченої заборгованості зі сплати страхових внесків
діють як органи державної влади у здійсненні ними владних
управлінських функцій і, відповідно, як суб'єкти владних
повноважень.
Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд України в
своїй постанові від 07 листопада 2006 року у справі за позовом
прокурора Ярмолинецького району Хмельницької області в інтересах
держави в особі Управління Пенсійного фонду України в
Ярмолинецькому районі Хмельницької області до
сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "В"
(Закон і бізнес" № 5,3 від 09.02.2007 р.).
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.3 Положення управління має
право стягувати з платників страхових внесків несплачені суми
страхових внесків.
За змістом статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
саме територіальним
органам Пенсійного фонду надано право приймати рішення про сплату
простроченої заборгованості із сплати страхових внесків.
Як вбачається з матеріалів справи, управління ПФУ,
звертаючись до суду із даним позовом, діяло як орган державної
влади при здійсненні ним владних управлінських функцій і як
суб'єкт владних повноважень, тому, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17
КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, його позов про стягнення 901,36 грн.
заборгованості зі сплати страхових внесків, підвідомчий
адміністративному суду.
Отже, спір за участю управління Пенсійного фонду України у м.
Феодосії та суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про
стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків є
публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних
повноважень, а саме -органу виконавчої влади, що реалізовував у
цих відносинах надані йому чинним законодавством владні
управлінські функції щодо контролю надходження страхових внесків
та інших платежів до фонду та відповідає нижченаведеному
нормативному визначенню адміністративної справи.
Поняття "справа адміністративної юрисдикції" визначено у
статті 3 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, і під такою справою розуміється
переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий
спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні
управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на
виконання делегованих повноважень.
Отже, справою адміністративної юрисдикції є переданий на
вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який
виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх
прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б
один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою
іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані
виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Вказані обставини залишились поза увагою господарського суду
першої та апеляційної інстанцій.
Дана справа у порушення вимог статей 1, 12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
розглянута судами після набрання чинності КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, але за правилами, встановленими ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, тоді як спірні правовідносини є публічно-правовими і
розглядатися повинні за нормами КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Господарський апеляційний суд наведеного не врахував, хоча,
виходячи з наведених нижче положень п. 6 розділу VII "Прикінцеві
та перехідні положення" КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, повинен був
скасувати прийняте у справі рішення та передати справу до
місцевого господарського суду для розгляду в порядку,
встановленому КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Абзацами першим та другим пункту 6 розділу VII "Прикінцеві та
перехідні положення" (в редакції Закону України від 06.10.2005 №
2953-IV ( 2953-15 ) (2953-15)
) КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
передбачено, що до
початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів
адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно
до ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
1991 року, вирішують у першій та
апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні
господарські суди за правилами КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
. Касаційний
перегляд рішень за такими справами здійснює Вищий адміністративний
с уд України за правилами КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Вищий господарський суд України не має повноважень з
касаційного перегляду публічно-правових спорів.
Таким чином, розгляд судами даної справи в порядку
господарського судочинства унеможливив здійснення касаційної
перевірки прийнятих судами рішень зі справи в порядку
адміністративного судочинства, внаслідок чого вони підлягають
безумовному скасуванню згідно з статтею 111-10 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Згідно ч. 2 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
порушення норм
процесуального права є в будь-якому випадку підставою для
скасування рішення місцевого або постанови апеляційного
господарського суду, якщо, зокрема, рішення прийнято господарським
судом з порушенням правил предметної або територіальної
підсудності, крім випадків, передбачених у ч. 4 ст. 17 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Оскільки судом першої інстанції та апеляційним господарським
судом судові рішення прийнято з порушенням правил предметної
підсудності, - вони підлягають скасуванню а справа передачі на
розгляд до суду першої інстанції за правилами адміністративного
судочинства.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 15 травня 2007 року та рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 20 листопада 2006 року у справі №
2-11/17877-2006 скасувати.
Справу передати до господарського суду Автономної Республіки
Крим на новий розгляд.
Головуючий Ткаченко Н.Г.
Судді Заріцька А.О.
Катеринчук Л.Й.