826/4987/17 Про визнання протиправним та скасування рішення податкового органу про стягнення з платника податків коштів у якості стягнення податкового боргу - 01.08.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 (головуючий суддя - Шелест С.Б., судді - Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування рішення, -

Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (далі у тексті - позивач, Підприємство, платник) звернулось до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі у тексті - відповідач, Офіс, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Офісу від 05.04.2017 №5 про стягнення коштів платника податків.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що контролюючий орган протиправно прийняв оскаржуване рішення на підставі пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) , у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки були наявні обставини, які не дозволяли застосування зазначеної норми. Вважає, що застосування положень пункту 95.5 статті 95 ПК України в редакції від 01.01.2017 до податкового боргу, що виник раніше, суперечить положенням статті 58 Конституції України.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 14.06.2017 позов задовольнив повністю, визнав протиправним та скасував рішення Офісу від 05.04.2017 №5 про стягнення коштів платника податків.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що до прийняття оскаржуваного рішення податковий орган вже застосував механізм примусового стягнення з позивача податкового боргу в судовому порядку на підставі підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20, пункту 95.3 статті 95 ПК України.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24.10.2017 скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковий орган має імперативний обов`язок зарахувати кошти, що сплачує платник податків в рахунок погашення податкового боргу, який складається з несплачених узгоджених грошових зобов`язань згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Не є підставою для висновку про неправомірність оспорюваного рішення вжиття податковим органом заходів зі стягнення податкового боргу в судовому порядку у справі №826/15695/16 за позовом ДПІ в Дніпровському районі м. Києва, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що на момент прийняття оспорюваного рішення про стягнення податкового боргу існувало таке, що набрало законної сили, рішення суду про стягнення цієї ж суми боргу.

Позивач, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, подав до суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин у справі, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, позивач доводить, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам пункту 95.5 статті 95 ПК України, оскільки контролюючим органом самостійно з порушенням порядку, встановленого законодавством, було списано кошти, які спрямовувалися Товариством для сплати поточних податкових зобов`язань, визначених деклараціями, на погашення податкового боргу за відповідними податковими повідомленнями-рішеннями. Вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що податковий борг, який був підставою для прийняття контролюючим органом оскаржуваного рішення є предметом спору у справі №826/15695/16.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.01.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31.07.2023 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 01.08.2023.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі у тексті - КАС України (2747-15) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Офісу про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу платника податків від 05.04.2017 №5, відповідно до пункту 95.5 статті 95 ПК України (в редакції від 01.01.2017) вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів відповідача з рахунків у банках, органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та інших фінансових установах.

За даними інтегрованих карток Товариства та наданого розрахунку за період з 20.06.2016 по 13.04.2017 за позивачем обліковується податковий борг з податку на додану вартість, який виник, у тому числі у зв`язку з несплатою позивачем грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковими деклараціями з податку на додану вартість від 30.12.2016 №9247297197, від 22.08.2016 №9151331751, від 20.09.2016 №9173607852, від 20.10.2016 №9197821037, від 21.11.2016 №9223755385, від 20.03.2016 №9045228471, від 20.02.2017 №9024163847, від 20.01.2017 №9267660323.

Станом на момент прийняття оспорюваного рішення позивач мав заборгованість внаслідок несплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість, визначених платником податків у податкових деклараціях у сумі, що перевищує 5 мільйонів гривень та не сплачена протягом 90 календарних днів.

Вказана обставина підтверджується і двостороннім актом звірки стану розрахунків з бюджетом, де від`ємне сальдо станом 30.03.2017 (без урахування пені) за даними відповідача 14473106,40 грн, за даними позивача 13689703,60 грн, несплачена пеня за даними сторін акту звірки - 88464,62 грн; позитивне сальдо розрахунків з бюджетом даними сторін акту звірки - 0 грн.

Судом апеляційної інстанції установлено, що розбіжність в сумі 774402,80 грн у частині від`ємного сальдо розрахунків (без урахування пені) виникла внаслідок віднесення до розрахунку вказаної суми згідно неузгоджених податкових повідомлень-рішень, які оскаржувались в судовому порядку та скасовані (справа № 826/4247/16). Така сума неправильно віднесена податковим органом до розрахунку.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України (2755-17) , який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2, 6.3 статті 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов`язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Підпунктами 14.1.39, 14.1.156, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності; податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк); податковий борг - це сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого зобов`язання.

За правилами пункту 95.1. статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 95.5 статті 95 ПК України, у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошового зобов`язання та/або пені, визначених платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг перевищує 5 мільйонів гривень та не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутні зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань.

У таких випадках: рішення про стягнення коштів з рахунків такого платника податків у банках є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов`язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи.

Таким чином, заходи щодо погашення податкового боргу платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності за рішенням контролюючого органу без звернення до суду вживаються за наявності одночасно таких умов: наявності податкового боргу внаслідок несплати грошового зобов`язання та/або пені, визначених платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку; перевищення податкового боргу 5 мільйонів гривень та не сплати протягом 90 календарних днів; за відсутності зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань.

Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції установлено наявність у платника податкового боргу з податку на додану вартість у сумі, що перевищує 5 мільйонів гривень та не сплачена протягом 90 календарних днів, від`ємне сальдо станом 30.03.2017 (без урахування пені) за даними відповідача 14473106,40 грн, за даними позивача 13689703,60 грн, несплачена пеня за даними сторін акту звірки - 88464,62 грн; позитивне сальдо розрахунків з бюджетом даними сторін акту звірки - 0,00 грн, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності оскаржуваного рішення Офісу.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження і у рішенні Окружного адміністративного суду від 10.09.2018 у справі № 826/15695/16, яке набрало законної сили 14.10.2018, в мотивувальній частині якого встановлено, що податковий борг Підприємства у сумі 13595876,68 грн. виник, зокрема, на підставі декларацій від 20.07.2016 № 9125908513, від 22.08.2016 № 9151331751, від 20.09.2016 № 9173607852, від 20.10.2016 № 9197821037, а також на підставі податкового повідомлення-рішення від 10.05.2016 № 0024111201 (на суму 27148,45 грн.) та нарахованої пені у розмірі 547117,23 грн.

Колегія суддів не приймає доводи позивача про неправомірність зарахування контролюючим органом платежів, сплачених позивачем за самостійно узгодженими у податкових деклараціях грошовими зобов`язаннями з податку на додану вартість в рахунок погашення податкового боргу попередніх періодів з гляну на таке.

Так, за правилами пункту 87.9 статті 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, податковий орган має імперативний обов`язок зарахувати кошти, що сплачує платник податків в рахунок погашення податкового боргу, який складається з несплачених узгоджених грошових зобов`язань згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Ураховуючи наведені правові норми та встановлені у даній справі обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про правомірність оскаржуваного рішення контролюючого органу.

Доводам позивача про стягнення податкового боргу в судовому порядку у справі №826/15695/16 суд апеляційної інстанції надав правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції та зазначає, що за даними Єдиного реєстру судових рішень у справі №826/15695/16 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2018 в задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства про стягнення заборгованості відмовлено повністю.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу позивача на судове рішення апеляційної інстанції у даній справі слід залишити без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 залишити без змін.