140/3192/19 Про визнання дій УПФУ протиправними, визнання протиправним та скасування рішення УПФУ про припинення виплати особі пенсії, зобов`язання УПФУ поновити виплату пенсії, нарахувати пенсію та сплатити заборгованість за весь період, а також утриматись від подальшого призупинення виплати пенсії - 19.07.2023 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.01.2020 (головуючий суддя: Ксензюк А.Я.) та постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 (головуючий суддя: Нос С.П., судді: Кухтей Р.В., Іщук Л.П.) у справі № 140/3192/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності та рішення протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУПФУ у Волинській області), в якому просила:

визнати протиправною бездіяльності щодо непоновлення пенсії;

визнати протиправним і скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії, викладене у рішення від 24.05.2019 та листі від 27.06.2019;

зобов`язати відповідача провести поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ), з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 03.01.2020 у задоволенні позову відмовив.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 17.09.2020 змінив мотивувальну частину рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.01.2020. В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить касаційний суд скасувати оскаржувані судові рішення, і ухвалити нову постанову про задоволення позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 10.11.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18.07.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка 29.12.1991 виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділенні посольства України в Державі Ізраїль, що підтверджується інформацією, зазначеною у копіях посвідчення особи № НОМЕР_1, що видане органом відділення МВС в місті Хайфа 08.03.1992 та закордонного паспорту № НОМЕР_2 .

11.04.2018 позивачка звернулася до Пенсійного фонду України із заявою, в якій просила направити її заяву за належністю до уповноваженого територіального органу Пенсійного фонду України для вирішення питання про поновлення виплати пенсії.

Пенсійний фонд України листом від 18.06.2018 № 13054/С-11 направив зазначене звернення до ГУ ПФУ у Волинській області.

Листом від 19.07.2018 ГУПФУ у Волинській області відмовило ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії з посиланням на відсутність міжнародної пенсійної угоди між Україною та Державою Ізраїль, а також відсутність реєстрації на території України за місцезнаходженням відповідача.

Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача, позивачка оскаржила його в судовому порядку.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.03.2019 у справі №140/186/19 позов ОСОБА_1 до ГУПФУ у Волинській області задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про відновлення їй виплати пенсії та зобов`язано направити її заяву про відновлення виплати пенсії для повторного розгляду в Луцьке ОУПФ.

На виконання судового рішення у справі №140/186/19, відповідач повторно розглянув питання поновлення виплати позивачці пенсії, за результатами якого прийняв рішення від 24.05.2019 про відмову в поновленні виплати пенсії відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058-IV у зв`язку із відсутністю на обліку Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України матеріалів пенсійної справи та неподання документів, необхідних для поновлення виплати пенсії.

Листом від 27.06.2019 № 7929/02-39 позивачці доведено до відмова про прийняте рішення.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

На обґрунтування позовних вимог позивачка стверджує, що є громадянкою України, проте з грудня 1991 року виїхала на постійне місце проживання до країни Ізраїль, де у встановленому законом порядку взята на консульський облік посольства України. Зазначає, що через свого представника звернулася до пенсійного органу за поновленням пенсії, однак у поновленні пенсії протиправно відмовлено. Просить поновити їй виплату пенсії з дня ухвалення Конституційним судом України рішення у справі № 1-32/2009, тобто з 07.10.2009 з одночасним проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Відповідач позов не визнав. Зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку. Водночас позивачка не надала жодних документів, які б вказували її приналежність до українського громадянства. Подана до заяви копія паспорту громадянки Союзу Радянських Соціалістичних Республік для виїзду за кордон не може бути доказом, оскільки в ньому є відмітка, що він дійсний до 23.10.1996. Також зазначає, що документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. Однак, зазначені вимоги не виконані представником позивача, оскільки подані виписка з трудової книжки та диплом про освіту подані у копіях. Крім того, диплом виданий на інше прізвище та відсутній документ, що підтверджує належність диплому позивачці.

Окремо відповідач наголосив, що позивачка на обліку в ГУПФУ у Волинській області, як отримувач пенсії не перебуває та ніколи не перебувала. Водночас, органи Пенсійного Фонду України в області не володіють інформацією щодо пенсійного забезпечення позивачки, оскільки матеріали архівної пенсійної справи ОСОБА_1 органами праці та соціального захисту населення пенсійному органу не передавалися.

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що прийняте ним рішення про відмову ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії є законним та обґрунтованим.

У поданій до суду відповіді на відзив позивачка підтримала власну правову позицію, не погодившись із доводами протилежної сторони та зауважила, що право громадянина на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. Тому кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Крім того, за твердженнями позивачки, зняття особи з реєстрації в Україні не позбавляє її громадянства та відповідно права на отримання пенсії в Україні, якщо ця особа набула такого права, працюючи та сплачуючи страхові внески протягом встановленого законом строку, та досягнувши пенсійного віку.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні до відповідача із заявою про поновлення пенсії, представником позивача було подано копію паспорту громадянки Союзу Радянських Соціалістичних Республік для виїзду за кордон ОСОБА_1, який було видано 23.10.1991, строком дії до 23.10.1996. Враховуючи те, що строк дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 на дату звернення до відповідача із заявою про поновлення пенсії сплинув, суд першої інстанції дійшов висновку, що такий паспорт не є документом, що посвідчує особу позивачки.

Суд зазначив, що встановлені законом вимоги щодо надання документів які дають можливість ідентифікувати особу не надані до органу, який призначає пенсію, та без цих документів неможливо верифікувати особу, відповідно встановити її волевиявлення та права.

Одночасно суд першої інстанції констатував, що закінчення строку дії паспорта ОСОБА_1 не є автоматичною умовою позбавлення останньої громадянства України, оскільки така особа не позбавлена права у встановленому законом порядку отримати (продовжити дію) документа, що підтверджує її особу на території України.

Проте, всупереч пункту 2.9 Порядку № 22-1, при зверненні до ГУ ПФУ у Волинській області, позивачем, замість оригіналу документів, у тому числі паспорта громадянина України, була подана копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон із терміном дії не чинним (дійсним) на дату його подання.

Також всупереч вимогам пункту 2.223 Порядку №22-1 представником позивача, замість оригіналів, було подано в копіях виписку з трудової книжки та диплом про освіту, який виданий на інше прізвище без документа, що підтверджує належність диплому позивачці.

Суд апеляційної інстанції погодився із результатом розгляду справи (відмовлено у задоволенні позову), проте виходив з інших мотивів. Проаналізувавши положення Закону № 1058-IV (1058-15) та Порядку № 22-1, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Апеляційний суд констатував, що поновлення виплати пенсії можливе виключно у випадку якщо така була призначена раніше, виплачувалась протягом певного періоду і її виплата була припинена.

З метою повного та всебічного з`ясування обставин у справі, суд апеляційної інстанції надіслав інформаційний запит від 06.07.2020 № 140/3192/19/01-17/28025/20 до ГУ ПФУ у Волинській області, Департаменту соціальної політики Луцької міської ради та представнику позивача - Маламеду Вадиму Борисовичу з проханням надіслати на адресу суду будь-які належним чином оформлені документи, які підтверджують факт призначення позивачці пенсії за віком в 1991 році.

У відповідь на вказаний запит, представник позивачки надав письмові пояснення до яких долучив копію трудової книжки ОСОБА_2 .

Дослідивши копію трудової книжки, апеляційний суд встанови, що в ній міститься запис № 14 від 28.10.1991 про звільнення позивачки з займаної посади у зв`язку з переходом на пенсію, проте в контексті обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції відзначив, що трудова книжка не є тим документом, який підтверджує призначення пенсії.

Такими документами може бути пенсійна справа, виписка з пенсійної справи, пенсійне посвідчення, тощо. Натомість позивачкою на надано, та в матеріалах справи відсутні, докази призначення позивачці пенсії у зв`язку з чим, за висновками суду апеляційної інстанції, поновлення її виплати є неможливим.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржниця стверджує, що надання до органу, який призначає пенсію, ізраїльського посвідчення особи, на підставі якого була верифікована особа, є належним документом, що посвідчує особу позивача. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18.09.2018 у справі № 199/5647/17, від 18.07.2018 у справі №263/3644/17 та від 27.02.2018 у справі № 127/20588/17. За таких обставин, скаржниця вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову з підстав неподання діючого паспорту громадянина України. Одночасно скаржниця зазначає, що питання належності позивачки до громадянства України не є предметом спору. Поряд з цим, належність позивачки до громадянства України встановлено у судовій справі № 140/186/19 про оскарження попередньої відмови відповідача у поновленні виплати раніше призначеної пенсії.

З посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 скаржниця зазначає, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом усього життя пенсіонера.

В контексті правовідносин, що склалися у цій справі, скаржниця посилається на преюдиційні обставини у справі № 140/186/19, де встановлено, що до виїзду за кордон позивач отримувала призначену пенсію в місті Луцьку, де проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких обставин, скаржниця вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо непідтвердження факту призначення їй пенсії. Відповідно, з огляду на незаконне припинення позивачці виплати пенсії у зв`язку із виїздом за кордон, така, з урахуванням рішення Конституційного суду України у справі №1-32/2009, підлягає поновленню з 07.10.2009.

Також з посиланням на постанову Уряду від 17.07.2019 № 681 "Про оптимізацію надання адміністративних послуг у сфері пенсійного забезпечення", скаржниця стверджує, що забороняється вимагати від особи відомості, які посадова особа органу ПФУ може запросити сама з відповідних реєстрів. Зазначене, на переконання скаржниці, свідчить про те, що пенсійний орган має можливість запитати матеріали пенсійної справи самостійно.

Так, з набранням чинності (01.01.2002) Законом України від 17.01.2002 № 2981-III (2981-14) "Про внесення змін до деяких законів України" (далі - Закон № 2981-III (2981-14) ) призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України. Своєю чергою, порядок передачі функцій з призначення і виплати пенсій органами праці та соціального захисту населення органам Пенсійного фонду у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Луганській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській областях та м. Севастополі визначений постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду" від 11.04.2002 №497 (497-2002-п) (далі - Порядок № 497).

Відтак, з огляду на те, що позивачка перебувала на обліку як одержував пенсії в Управлінні соціального захисту населення Жовтневого району м. Запоріжжя, та враховуючи, що пенсійні справи, у порядку встановленому Законом № 2981-III (2981-14) та Порядком № 497, були передані від органів соціального захисту відповідного району до пенсійних органів, позивачка у відповідності до вимог Порядку № 22-1, правильно звернулася із заявою про поновлення пенсії до відповідача.

Відповідач скористався процесуальним правом і подав відзив на касаційну скаргу. Наполягає, що обов`язковою умовою для поновлення виплати пенсії є наявність у пенсійного органу пенсійної справи особи. Натомість у справі, що розглядається, у відповідача відсутня пенсійна справа позивачки, що унеможливлює поновлення виплати раніше призначеної пенсії. Також відповідач звернув увагу на пропуск строку звернення з цим позовом до суду.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсійні правовідносини регулюються Законом №1058-ІV (1058-15) , який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 (v025p710-09) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV (1058-15) втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно із приписами статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

На виконання зазначених норм Закону № 1058-IV (1058-15) Правлінням Пенсійного фонду затверджено Порядок №22-1.

У пункті 1.5 цього Порядку зазначено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Пунктом 2.8 Порядку № 22-1 передбачено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.

При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати:

1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення;

2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу;

3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім`ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім`ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника особою з інвалідністю або учасником війни тощо).

Отже, виходячи з наведених норм права можна дійти висновку, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії, органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV. Одночасно законодавством чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Своєю чергою, обов`язковою умовою для поновлення виплати пенсії є наявність у пенсійного органу пенсійної справи особи.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у пункті 31 постанови від 14.03.2023 у справі № 280/3644/22.

У справі, що розглядається, позивачка стверджує, що пенсію їй призначено у 1991 році Управлінням соціального захисту населення Жовтневого району м. Запоріжжя.

Так, з прийняттям Закону від 17.01.2002 № 2981-III (2981-14) функції з призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати покладено на органи Пенсійного фонду України.

Механізм передачі органам Пенсійного фонду від органів праці та соціального захисту населення функцій з призначення і виплати пенсій у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Луганській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській областях та м. Севастополі (далі - передача функцій з призначення і виплати пенсій) впроваджений постановою Кабінетом Міністрів України № 497.

Відповідно до положень цього Порядку, передача функцій з призначення і виплати пенсій здійснюється у такому порядку:

1) органи праці та соціального захисту населення:

проводять інвентаризацію пенсійних справ та особових рахунків на підставі контрольно-інвентаризаційних відомостей, які складаються в двох примірниках на момент передачі (один примірник передається органам Пенсійного фонду), здійснюють перевірку наявності в пенсійних справах ідентифікаційних номерів осіб з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, про що робиться відмітка в інвентаризаційній відомості;

проводять звіряння списків з метою виявлення подвійних даних про одержувачів пенсій згідно з відомостями, складеними на момент передачі в двох примірниках (один примірник передається органам Пенсійного фонду);

здійснюють за графіками, затвердженими районними держадміністраціями, передачу пенсійних справ та особових рахунків, про що складають акт приймання-передачі встановленої форми. Разом із пенсійними справами і особовими рахунками передається уточнена у процесі інвентаризації електронна база даних про одержувачів пенсій;

проводять протягом місяця після передачі пенсійних справ та особових рахунків роботу з відновлення пенсійних справ, відсутніх на момент передачі, після чого передають їх органам Пенсійного фонду;

передають за актом приймання-передачі:

один примірник інформативно-довідкової бази даних, систематизованої бази даних законодавчих, інших нормативно-правових актів та документації, необхідної для забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій;

закриті особові рахунки та відомості на виплату пенсії за останні три роки;

архівні пенсійні справи, закриті протягом трьох останніх років;

закриті в установленому порядку на момент передачі:

- журнали реєстрації заяв громадян (ф. 10);

- журнали реєстрації особових рахунків (ф. 3);

журнал реєстрації даних про переплати пенсій;

дані про стан заповнення бази одержувачів пенсій;

бланки документів, необхідних для призначення і виплати пенсій, зокрема бланки документів суворої звітності;

2) органи Пенсійного фонду:

приймають на роботу до органів Пенсійного фонду працівників органів праці та соціального захисту населення, які переводяться на роботу до структурних підрозділів, що забезпечуватимуть організацію роботи з призначення і виплати пенсій;

приймають за графіками, затвердженими районними державними адміністраціями, від органів праці та соціального захисту населення пенсійні справи, особові рахунки та інші документи, необхідні для виконання функцій з призначення і виплати пенсій.

Отже, з моменту передачі (01.01.2002) функцій з призначення і виплати пенсій пенсійним органам, відповідні органи праці та соціального захисту населення повинні були за алгоритмом, встановленим постановою Уряду № 497, передати пенсійні справи органам Пенсійного фонду для виконання ними функцій з призначення і виплати пенсій.

Водночас зі змісту оскаржуваного рішення відповідача від 24.05.2019 вбачається, що відмова обумовлена відсутністю на обліку в Луцькому ОУПФ (правонаступник ГУПФУ у Волинській області) матеріалів пенсійної справи позивачки.

Щодо покликань скаржниці на нез`ясування судами всіх обставин та неврахування рішення суду у справі 140/186/19 яким, за твердженням позивачки, встановлений факт отримання нею пенсії у м. Луцьк, колегія суддів зазначає таке.

Так, з метою повного та всебічного з`ясування обставин у справі, суд апеляційної інстанції надіслав інформаційний запит від 06.07.2020 № 140/3192/19/01-17/28025/20 до ГУ ПФУ у Волинській області, Департаменту соціальної політики Луцької міської ради та представнику позивача - Маламеду Вадиму Борисовичу з проханням надіслати на адресу суду будь-які належним чином оформлені документи, які підтверджують факт призначення позивачці пенсії за віком в 1991 році.

У відповідь на вказаний запит, представник позивачки надав письмові пояснення до яких долучив копію трудової книжки ОСОБА_1 .

Дослідивши копію трудової книжки, апеляційний суд з`ясував, що в ній міститься запис № 14 від 28.10.1991 про звільнення позивачки з займаної посади у зв`язку з переходом на пенсію, проте в контексті обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції правильно констатував, що трудова книжка не є тим документом, який підтверджує призначення пенсії.

Відповідь ГУ ПФУ у Волинській області щодо отримання позивачкою пенсії відсутня.

На виконання вимог статті 77 КАС України позивачкою не надано належних та допустимих доказів отримання пенсії в місті Луцьку, водночас апеляційним судом вживались заходи щодо їх отримання, проте відповідачем наголошено на відсутності пенсійної справи ОСОБА_1 на його обліку.

Отже, на підставі сукупності зазначених об`єктивних обставин щодо непідтвердження факту призначення позивачці пенсії, а також відсутності пенсійної справи у відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність доказів отримання пенсії позивачкою.

Натомість скаржниця в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими.

Своєю чергою суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Отже, в контексті вимог статті 341 КАС України, колегія суддів погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Одночасно, зважаючи на зміну апеляційним судом мотивів відмови у задоволенні позову, з яким погоджується касаційний суд, колегія суддів не бере до уваги твердження позивачки про належне документальне підтвердження її особи шляхом пред`явлення ізраїльського посвідчення особи.

Також колегія суддів відхиляє посилання скаржниці на положення постанови Уряду від 17.07.2019 № 681 "Про оптимізацію надання адміністративних послуг у сфері пенсійного забезпечення" з огляду на те, що така набрала чинності після виникнення спірних правовідносин.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до положень статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.