ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.07.2005 Справа N 34/46
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого: Першикова Є.В.,
суддів: Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П. ,
розглянула
касаційну скаргу державної податкової інспекції у
Шевченківському районі міста Києва (далі
ДПІ у Шевченківському районі)
на постанову Київського апеляційного
господарського суду
від 12.04.05
у справі № 34/46
господарського суду міста Києва
за позовом закритого акціонерного товариства
акціонерного комерційного промислово-
інвестиційного банку “Промінвестбанк”
(далі Банк)
до ДПІ у Шевченківському районі
Про зобов’язання вчинити дії
В засіданні взяли участь представники
- позивача: Русавський А.О. (за дов. б/н від
11.01.05);
- відповідача: Кішинський Д.Г. (за дов. № 2865/9/10-104
від 22.10.02).
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 28.07.05 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду
України.
Рішенням від 16.02.05 господарського суду міста Києва (суддя
Студенець В.І.) у задоволенні позовних вимог ДПІ у
Шевченківському районі відмовлено повністю.
Постановою від 12.04.05 Київського апеляційного господарського
суду (колегія суддів у складі: головуючого –Мартюк А.І., суддів
Дикунської С.Я., Вербицької О.В.) рішення від 16.02.05 залишено
без змін, а апеляційна скарга ДПІ у Шевченківському районі без
задоволення.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій ДПІ у
Шевченківському районі звернулася до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою в якій просить постанову від
12.04.05 скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким її
позовні вимоги задовольнити повністю: зобов’язати Банк прийняти
до виконання та виконати в межах залишку грошових коштів на
рахунку підприємства “Науково-інженерна фірма по охороні
навколишнього середовища “Екосервіс” (далі Підприємство)
платіжні вимоги про стягнення з Підприємства суми податкового
боргу у розмірі 4 450,00 грн.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом апеляційної
інстанції при винесенні оскарженої постанови було порушено норми
матеріального права, а саме: суд не застосував до спірних
правовідносин приписи п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, п. п. 10.1.1, п.
10.1 ст. 10 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.00 № 2181-ІІІ (далі Закон № 2181-
ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
), п. п. 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів
України “Про затвердження порядку стягнення коштів та продажу
інших активів платника податків, які перебувають у податковій
заставі” від 15.04.02 № 538 ( 538-2002-п ) (538-2002-п)
.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Банк щодо доводів скаржника
заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв’язку з чим просить
рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без
змін, а касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі без
задоволення.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін,
суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених
фактичних обставин справи правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних
підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 23.02.04 ДПІ у
Шевченківському районі було прийнято рішення № 192 про стягнення
коштів та продаж інших активів Підприємства в рахунок погашення
його податкового боргу.
На підставі матеріалів справи судовими інстанціями встановлено,
що 02.04.04 листом за № 01-1206 ДПІ у Шевченківському районі
надіслала до Банку реєстр платіжних вимог № 96 від 24.03.04 та
платіжну вимогу № 184 від 24.03.04 про стягнення коштів з
рахунку Підприємства у сумі 4 450,00 грн., яку Банк повернув без
виконання на підставі ст. 1071 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги,
що судовими інстанціями встановлено, що пунктом 3.5 договору на
розрахунково-касове обслуговування, укладеного 04.11.99 між
Підприємством та Банком передбачено, що банк здійснює безспірне
стягнення та безакцентне списання коштів рахунку клієнта у
випадках, передбачених законодавством.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що
стаття 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
встановлює
застереження, що ніхто не може бути протиправно позбавлений
права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може
бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної
необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та
за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням
суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки кошти, які знаходяться на рахунку клієнта банку
визначаються активами платника податків, що належать юридичній
або фізичній особі на праві власності або повного господарського
відання, тому вони підлягають конституційному захисту як об'єкт
права власності.
Відповідно до пункту 6.3. статті 6 Закону України “Про державний
матеріальний резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
( 2346-14 ) (2346-14)
від 05.04.01 №
2346-ІІІ (даля Закон № 2346-ІІІ) порядок відкриття банками
рахунків та їх режими визначаються Національним банком України.
Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування
передбачаються в договорі, що укладається між банком і його
клієнтом –власником рахунка.
Таким чином, відносини між клієнтом та банком є цивільно-
правовими.
Правовідносини між платником податків та державною податковою
інспекцією є публічно-правовими, оскільки регулюються податковим
законодавством, яке зобов'язує платника сплачувати податки, а
державну податкову інспекцію наділяє правом перевіряти
правильність їх сплати та застосовувати санкції при виявленні
порушень виконання таких зобов'язань.
Також, враховується, що пунктом 1.39 ст. 1 Закону № 2346-ІІІ
( 2346-14 ) (2346-14)
списання примусове визначено як списання грошей, що
здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі
встановлених законом виконавчих документів у випадках,
передбачених законом.
Згідно з пунктом 1.40 цієї статті стягувачем є особа, яка може
бути ініціатором переказу грошей з рахунка платника на підставі
виконавчих документів, визначених законом.
Статтею 2 Закону України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
встановлено, що єдиним органом, на який покладено функції щодо
примусового виконання рішень і яким мають виконуватися виконавчі
документи, є Державна виконавча служба України. Інші органи,
установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії
у випадках, передбачених законом, на вимогу чи за дорученням
державного виконавця.
Перелік виконавчих документів наведений у статті 3 Закону
України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
, який відповідно
до його преамбули, визначає умови і порядок виконання рішень
судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону
підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у
добровільному порядку. Цей перелік є вичерпним і рішення
державної податкової інспекції про стягнення податкового боргу
шляхом направлення платіжної вимоги в цьому переліку, як таке,
що підлягає примусовому виконанню, відсутнє.
Активи платника податків, згідно п. 1.7 ст. 1 Закону № 2181-ІІІ
( 2181-14 ) (2181-14)
, це кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що
належать юридичній або фізичній особі за правом власності або
повного господарського відання.
Пунктом 20.1 статті 20 Закону № 2346-ІІІ ( 2346-14 ) (2346-14)
визначено,
що ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у
разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при
договірному списанні та в інших випадках, передбачених
законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно
на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках,
передбачених законом.
Окрім того, відповідно до частини 2 пункту 22.2 статті 22 Закону
№ 2346-ІІІ ( 2346-14 ) (2346-14)
платіжна вимога застосовується у
випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або
отримувач в разі договірного списання.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
бере до уваги, що відповідно до ст. 4 Закону України “Про банки
і банківську діяльність” ( 2121-14 ) (2121-14)
регулювання та банківський
нагляд здійснює Національний банк України.
Частиною 3 статті 339 та частиною 6 статті 342 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, передбачено, що банківські операції
провадяться в порядку, встановленому Національним банком
України.
Згідно частини 2 ст. 51 Закону України “Про банки та банківську
діяльність” ( 2121-14 ) (2121-14)
банківські розрахунки у готівковій та
безготівковій формах проводяться згідно з правилами,
встановленими нормативно-правовими актами Національного банку
України, які відповідно до ст. 56 Закону України “Про
Національний банк України” ( 679-14 ) (679-14)
є обов'язковими для
органів державної влади і органів місцевого самоврядування,
банків, підприємств, організацій і установ незалежно від форм
власності.
Відповідно до п. 5 Розділу V Інструкції “Про безготівкові
розрахунки в національній валюті України”, затвердженої
постановою правління Національного банку України № 135 від
29.03.01 ( z0368-01 ) (z0368-01)
, зареєстрованої в Міністерстві юстиції
України 25.04.01 за № 368/5559, примусове списання, стягнення,
примусову оплату коштів з рахунків платників, відкритих у
банках, відповідно до законів України ініціюють: державні
виконавці, які отримали відповідне право виключно на підставі
визначених законом виконавчих документів; банки на підставі
своїх наказів про примусову сплату боргового зобов'язання з
рахунків клієнтів-боржників, якщо це передбачено кредитними
договорами.
Водночас, пунктом 1.6 статті 1 Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що примусове стягнення –це звернення стягнення на
активи платника податків у рахунок погашення його податкового
боргу, без попереднього узгодження його суми таким платником
податків.
За таких обставин стягнення коштів з рахунку клієнта шляхом
направлення державною податковою інспекцією платіжних вимог
допускається лише у випадках, коли про це прямо зазначено у
договорі, який укладається між банком та клієнтом при відкритті
рахунку.
Таким чином, оскільки Закон № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
є
спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює
порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед
бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів
(обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне
пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне
соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних
санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими
органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної
діяльності, то на підставі цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
не
виникають відносини підпорядкування між банком та органом
державної податкової служби щодо клієнта банку.
З викладеного вбачається, що в спірних правовідносинах норми
банківського законодавства не узгоджуються з нормами податкового
законодавства.
Згідно ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
правовий
порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких
ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством, органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1071 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі
його розпорядження, також грошові можуть бути списані з рахунка
клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також
у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла до висновку, що судом першої та апеляційної
інстанцій було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають
значення для справи, надано їм належну правову оцінку та
винесено рішення з дотриманням норм матеріального та
процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у
Шевченківському районі міста Києва № 5747/9/10-214 від 28.04.05
залишити без задоволення.
Постанову від 12.04.05 Київського апеляційного господарського
суду у справі № 34/46 господарського суду міста Києва залишити
без змін.
Головуючий Є.Першиков
судді: Г.Савенко
І.Ходаківська