ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.07.2005 Справа N 2-18/5653-2004
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Остапенка М.І. (головуючий),
Харченка В.М.,
Борденюк Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві
за участю представника Петросенка І.М.
позивача: ТзОВ “Агро-Олія”
касаційну скаргу
на постанову від 15.11.2004
Севастопольського господарського суду
апеляційного
у справі № 2-18/5653-2004
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом ТзОВ “Агро-Олія”
До ВАТ “Азовське хлібоприймальне
підприємство”
Про стягнення 124590,88 грн.
В судове засідання представник відповідача не з’явився, про час
і місце слухання справи сторони були повідомлені належним чином.
В судовому засіданні 14.07.2005 справу було відкладено на
28.07.2005 у зв'язку з неявкою сторін.
В С Т А Н О В И В:
У березні 2004 року товариство з обмеженою відповідальністю
“Агро-Олія” звернулося з позовом до відкритого акціонерного
товариства “Азовське хлібоприймальне підприємство” згідно якого,
уточнивши в ході розгляду свої позовні вимоги, просило стягнути
з відповідача 113767,93 грн. збитків, які були спричинені
позивачу у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за
договором № 15/12-1АО від 15.12.2003, а також збитків у розмірі
8822,95 грн. у вигляді сплачених позивачем процентів банку за
користування банківським кредитом за договором № 94-2003 від
27.11.2003 та 2000,00 грн. витрат за надання юридичної допомоги.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
30.08.2004 у справі № 2-18/5653-2004 позов задоволено частково.
Стягнено з ВАТ “Азовське хлібоприймальне підприємство” на
користь ТзОВ “Агро-Олія” 54425,47 грн. збитків. В частині
стягнення 8822,95 грн. провадження у справі припинено на
підставі п. 4 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. В іншій частині
позову відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 15.11.2004, за тією ж справою, вищезазначене судове рішення
змінено. В позові відмовлено. В частині стягнення 8822,95 грн.
провадження у справі припинено на підставі п. 4 ст. 80 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
апеляційного суду від 15.11.2004, а рішення суду першої
інстанції від 30.08.2004залишити без змін. Скарга мотивована
тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм
процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст.ст. 525-530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
ст.ст. 224-225 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Відзиву на касаційну скаргу відповідач до Вищого господарського
суду України не надіслав.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника
позивача, перевіривши правильність застосування апеляційним
судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України знаходить касаційну скаргу
такою, що підлягає задоволенню частково.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як встановлено апеляційним судом, 15.12.2003 сторони уклали між
собою договір зберігання, згідно якого позивач мав здати, а
відповідач прийняти зерно соняшника врожаю 2003 року в кількості
1000 т. Зазначеним договором сторони передбачили, що відпуск
зерна має здійснюватися за вимогою позивача за його попередньою
заявкою, яку той повинен був подати за 10 днів до відпуску
згідно з графіком відвантажень, який існує на момент подання
заявки.
Судом також встановлено, що 15.12.2003 за умовами договору
відповідач прийняв на збереження 811 т насіння соняшника; що в
той же день позивач звернувся до нього із заявкою провести
відвантаження насіння з 22.12.2003 автотранспортом по 45 т
щодня, а також залізничним транспортом до ст. Керч; що
відповідач погодився провести відвантаження з 19.01.2004 за
узгодженим графіком, але ні в цей день, ні протягом оставшоїся
частини.01.2004 року насіння соняшнику позивачу не відвантажив.
Наведені обставини, за твердженням позивача, вимусили його в
період з 23.01.2004 по 06.02.2004 перевести виробництво у режим
простою, чим йому були завдані збитки, відшкодування яких і є
предметом розгляду за цією справою.
Відмовляючи позивачу в задоволенні його вимог, апеляційний суд
виходив з того, що позивач не довів факту понесення ним у
зв'язку з вищенаведеними обставинами збитків, оскільки не надав
доказів знаходження підприємства у стані простою, як не надав і
доказів, які б підтверджували ту обставину, що простій мав місце
з вини відповідача.
З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.
Відповідно до вимог ст. 614 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, особа, яка
порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її
вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено
договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що
вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання
зобов'язання.
Як про це вже зазначалось вище, наполягаючи на задоволенні своїх
вимог, позивач стверджував, що відповідач, не відвантаживши йому
зерно, порушив свої договірні зобов'язання.
Обгрунтованість вищезазначених тверджень не була належним чином
перевірена апеляційним судом, який, розглянувши справу за
відсутності відповідача та його письмових пояснень відносно
заявлених по справі вимог, так і не встановив чи дійсно
відповідач не видавав позивачу зберігаєме майно і за яких причин
ця обставина мала місце.
У цьому ж зв'язку у апеляційного суду не було і підстав дійти до
певного висновку про відсутність вини в діях чи бездіяльності
цієї особи.
Висновок апеляційного суду про те, що в неотриманні зберігаємого
товару є вина самого позивача, який в порушення умов договору не
узгодив строки відвантаження зерна з залізничною станцією, не
можна визнати обгрунтованими, оскільки суд не з'ясовував причин
що обумовили це неузгодження. До того ж, як про це вже
зазначалось вище, відповідно до поданої заявки, позивач ставив
відповідача до відома про те, що відвантажуване зерно буде
вивозити, у тому числі, автотранспортом, а тобто неузгодженість
строків відвантаження товару з залізничною станцією сама по собі
не могла обумовити неотримання позивачем зерна взагалі.
Констатувавши, що виробнича діяльність позивачем не припинялась,
апеляційний суд, послався на відповідні докази, з яких випливає,
що в період з 23.01.2004 по 06.02.2004 на підприємстві позивача
певне виробництво відбувалось. Разом з тим апеляційний суд не
врахував, що за своєю суттю простій може торкатися як
підприємства в цілому, так і його окремих структурних
підрозділів, а також окремих працівників. З огляду на це, не
з'ясувавши первинне питання щодо порушення відповідачем
договірних зобов'язань та особливостей процесу виробництва, що
здійснює позивач, апеляційний суд не мав і правових підстав
дійти до висновку про недоведеність заявленого по справі позову.
Крім того, апеляційний суд не прийняв до уваги, що позивач, як
це випливає з матеріалів справи, пов'язував свої вимоги щодо
відшкодування збитків не лише з фактом знаходження підприємства
в стані простою, але й просив відшкодувати збитки, пов'язані з
відрядженням працівників 19.01.2004 та 28.01.2004 до відповідача
для прийому зерна, яке повинно було відвантажуватись, але за
невстановленими судом причинами не відвантажувалось, а також
просив відшкодувати збитки, пов'язані з простоєм залізничних
вагонів.
Обставин, пов'язаних з цими вимогами позивача, апеляційний суд
не з'ясовував взагалі, а наданим у цьому ж зв'язку по справі
доказам не дав ніякої оцінки.
Сукупність наведеного свідчить про те, що, всупереч вимогам
ст.ст. 47, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, рішення по справі було
прийнято апеляційним судом за неповно з'ясованими обставинами,
що, в свою чергу, дає підстави для його скасування.
Оскільки більшу частину тих же помилок в ході розгляду справи
допустив і суд першої інстанції, постановлене ним рішення про
часткове задоволення позову також підлягає скасуванню з
передачею справи на новий розгляд.
В ході такого суду належить врахувати вищенаведені недоліки,
вжити відповідних заходів для з'ясування тих фактичних обставин
з якими сторони пов'язують заявлені по справі вимоги та
заперечення. На підставі наданих доказів встановити ці обставини
та, в залежності від встановленого, прийняти відповідне рішення,
виклавши його згідно з вимогами процесуального законодавства.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-
13 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТзОВ “Агро-Олія” задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
15.11.2004 та рішення господарського суду Автономної Республіки
Крим від 30.08.2004 у справі № 2-18/5653-2004 скасувати, а
справу направити до господарського суду Автономної Республіки
Крим на новий розгляд в іншому складі суддів.
Головуючий Остапенко М.І.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Борденюк Є.М.