ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2005 Справа N 32/569
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 29.09.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
розглянувши матеріали касаційної скарги ДПІ у Печерському
районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
05.04.2005
у справі господарського суду м. Києва
за позовом ТОВ "Новагро-Сервіс"
до ДПІ у Печерському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 01.02.2005 господарського суду м. Києва
задоволено позовні вимоги щодо визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва N 94/23-6/0
від 23.06.2004, яким позивачу визначено суму податкового
зобов'язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків в
сфері ЗЕД у розмірі 827 542,00 грн.
Постановою від 06.04.2005 Київського апеляційного
господарського суду рішення господарського суду м. Києва від
27.12.2004 залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що імпортні операції завершено
до закінчення 90 днів з моменту оплати придбаного позивачем товару
за умовами зовнішньоекономічних контрактів N 01/AL/78 від
25.04.2001, N 02/AL/025 від 18.01.2002, N 03/AL/064 від
28.04.2003, а тому ТОВ "Новагро-Сервіс" дотримано вимоги ст. 2
Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
та Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, ДПІ у Печерському
районі м. Києва звернулася до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою і просить їх скасувати, мотивуючи тим, що вони
прийняті з порушенням норм матеріального права, зокрема
ст.ст. 2, 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
; ст. 1 Закону України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
; ст. 15 Митного Кодексу
України ( 92-15 ) (92-15)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить
необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.
Предметом даного спору є податкове повідомлення-рішення ДПІ у
Печерському районі м. Києва N 94/23-6/0 від 23.06.2004, яким
позивачу нараховано пеню в розмірі 827 542,00 грн. за порушення
термінів розрахунків у сфері ЗЕД.
Господарським судом встановлено, що позивач здійснював
операції з придбання товарів за договорами, укладеними з
нерезидентами за іноземну валюту без ввезення цих товарів на митну
територію України та продаж цих товарів за договорами, укладеними
з нерезидентами за іноземну валюту, відповідно без вивезення
товарів за межі митної території України, тобто не для власної
господарської діяльності.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
момент здійснення експорту (імпорту) це
момент перетину товаром митного кордону України або переходу права
власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується,
від продавця до покупця.
Статтями 2, 4 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
встановлено, що
імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах
відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90
календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або
виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт,
послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії
Національного банку України.
Порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2
цього Закону ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, тягне за собою стягнення пені за
кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми
неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в
іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за
валютним курсом Національного банку України на день виникнення
заборгованості.
Господарські суди дійшли висновку, що відсутність у позивача
вантажних митних декларацій пояснюється тим, що при імпорті
товарів без ввезення їх на територію України такі декларації
митними органами України не оформляються, а документи, які
підтверджують факт переходу права власності, є акти
прийому-передачі товарів.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
при прийманні виконання за
зовнішньоекономічним договором (контрактом) береться до уваги
право місця такого приймання, оскільки сторони не погодили інше.
При розгляді даної справи господарські суди не врахували та
не надали належної оцінки тому, що згідно акту N 1
прийому-передачі запчастин від 20.07.2001 (контракт N 01/AL/78 від
25.04.2001) складеному в м. Хайдельберг позивач отримав від
нерезидента товар на суму 43199,10 EURO і цей же товар позивач
нібито продав іншому нерезиденту за договором N 16-НС-01 від
11.06.2001 та передав згідно з актами N 1 від 04.07.2001, N 2 від
11.07.2001, N 3 від 20.07.2001, складеними в Києві.
Тобто, як випливає з цих документів позивач в м. Києві
передавав нерезиденту товар, який він фактично на дату передачі не
отримав і який повинен був знаходитись в Німеччині та Молдові.
Аналогічно згідно акту N 2 від 24.06.2002 прийому-передачі
запчастин на суму 30549,86 EURO (контракт N 02/AL025 від
18.01.2002) складеному в м. Хайдельберг позивач отримав
запчастини, які продав іншому нерезиденту за договором N 02-NS-02
від 21.05.2002 та передав згідно з актом N 1 складеному в м. Києві
24.06.2002.
Згідно з актом N 3 від 01.07.2002 прийому-передачі запчастин
(контракт N 02/AL025 від 18.01.2002) складеному в м. Кишинів
позивач отримав запасні частини на суму 6719,93 EURO, які продав
іншому нерезиденту за договором N 03-NS-02 від 14.06 2002 та
передав згідно з актом N 1 від 16.07.2002 складеному в м. Києві.
Згідно з актом N 4 прийому-передачі запчастин, складеному в
м. Кишиневі 11.06.2003 (контракт N 03/AL/064 від 28.04.2003)
позивач отримав від нерезидента запасні частини на суму
6811,39 EURO, які нібито продав іншому нерезиденту за договором
N 02-NS-03 від 28.05.2003 укладеному в м. Києві та передав згідно
з актом N 1 від 24.06.2003.
Отже зміст вищевказаних актів приймання-передачі товарів
суперечить один одному.
Господарським судом також не досліджено рух та переміщення
товару, тобто чи відбувалася фактична поставка товару.
За твердженням відповідача валютні кошти отримані позивачем є
платою за іншими окремими договорами, однак цьому також не надано
належної оцінки.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 N 11
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення", рішення є законним тоді,
коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Таким чином, господарськими судами неповно з'ясовані
обставини справи, що є підставою для скасування судових рішень і
направлення справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи принагідно повно та всебічно
вияснити всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та
постановити законне та обґрунтоване рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову від 05.04.2005 Київського апеляційного
господарського суду та рішення від 01.02.2005 господарського суду
м. Києва зі справи N 32/569 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
м. Києва.