ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2005 Справа N 32/568
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П. ,
розглянувши матеріали
касаційної скарги ДПІ у Печерському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 13.04.2005 р.
У господарського
справі суду м. Києва
за позовом ТОВ “Новагро-Сервіс”
До ДПІ у Печерському районі м. Києва
Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: Негода Є.В. (дов. від 12.10.04),
відповідача: Припіял С.В. (дов. від 08.04.05), Українець Т.С.
(дов. від 20.12.04 № 16215/9/10-009),
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 01.02.05 господарського суду м. Києва позов
задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-
рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м.
Києва № 92/23-6/0 від 23.06.2004 в частині донарахування
Товариству з обмеженою відповідальністю "Новагро - Сервіс"
податку на прибуток у сумі 703 300,00 грн. та штрафних
(фінансових) санкцій у сумі 634 400,00 грн. та № 96/23—6/0 від
23.06.2004 в частині донарахування Товариству з обмеженою
відповідальністю "Новагро - Сервіс" податку на додану вартість у
сумі 20 449,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 10
224,00 грн. В решті позову відмовлено. Цим же рішенням з
Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на
користь ТОВ "Новагро - Сервіс" стягнуто 42,50 грн. державного
мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу.
Постановою від 13.04.05 Київського апеляційного господарського
суду згадане вище рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, ДПІ у Печерському районі
м. Києва звернулась до Вищого господарського суду України із
касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на
неправильне застосування п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97-ВР (далі
Закон № 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
), пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.
5.1, пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
№ 334/94-ВР (далі Закон №
334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
), ст.ст. 11, 24 Закону України “Про
режим іноземного інвестування” № 93/96-ВР ( 93/96-ВР ) (93/96-ВР)
(далі
Закон № 93/96-ВР ( 93/96-ВР ) (93/96-ВР)
).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм процесуального права при
винесенні оспорюваного судового акту, дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Як було встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у
даній справі, за результатами планової комплексної
документальної перевірки дотримання вимог податкового та
валютного законодавства позивачем за період з 01.10.00 по
30.09.03 ДПІ Печерському районі м. Києва складено акт перевірки
№ 47/23-615-24371043 від 21.06.2004, на підставі якого прийнято
податкові повідомлення-рішення: № 92/23-6/0 від 23.06.2004, яким
позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем:
податок на прибуток у розмірі 1 676 670,00 грн., в т.ч. 835
700,00 грн. - основний платіж та 840970,00 грн. - штрафні
фінансові санкції; № 96/23-6/0 від 23.06.2004, яким позивачу
визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на
додану вартість у розмірі 98 754,00 грн., в т.ч. 46 638,00 грн.
- основний платіж та 52116,00 грн. - штрафні фінансові санкції.
За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових
повідомлень-рішень рішенням Державної податкової адміністрації у
м. Києві від 04.10.2004 № 5007/10/25-014 про результати розгляду
скарги податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі
м. Киева від 23.06.2004 № 92/23-6/0 скасовано в частині
донарахованого позивачу податку на прибуток у розмірі 55700,00
грн. та у відповідній частині застосованих фінансових санкцій;
податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва
від 23.06.2004 № 96/23-6/0 скасовано в частині донарахованого
позивачу податку на додану вартість у сумі 9107,00 грн. та у
відповідній частині застосованих фінансових санкцій.
При цьому судами з’ясовано, що податкові зобов'язання позивача,
визначені податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ у Печерському
районі м. Києва № 92/23-6/0 від 23.06.2004 та № 96/23-6/0 від
23.06.2004, були зменшені внаслідок їх адміністративного
оскарження. Однак, позивач не отримував нових податкових
повідомлень-рішень, які б містили нову суму податкового
зобов'язання.
Таким чином, відповідно до положень п. 6.5 ст. 6 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та держаними цільовими фондами" № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі Закон № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
) податкові повідомлення-
рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м.
Києва № 92/23-6/0 від 23.06.2004 та № 96/23-6/0 від 23.06.2004 в
частині їх залишення без змін рішенням Державної податкової
адміністрації у м. Києві від 04.10.2004 № 5007/10/25-014 були
чинними станом на день розгляду даного спору.
Крім того, судами з’ясовано, що між позивачем та компанією
CHEMOTON S.A. (Панама) укладено договір про спільну інвестиційну
діяльність № 1-ХІ-97 від 25.06.1997, який зареєстровано в
Міністерстві зовнішньоекономічних зв'язків України 11.08.1997 за
реєстраційним № 30291-3-40, згідно з п. 2.1 якого спільна
діяльність проводилась з метою створення в Україні ефективної
системи сервісного обслуговування сільськогосподарської техніки
корпорації CASE на рівні стандартів цієї корпорації. Відповідно
до п. 3.2 зазначеного договору компанія CHEMOTON S.A. робить
внесок у спільну діяльність у формі рухомого майна та грошових
коштів в іноземній валюті, а позивач робить внесок у спільну
діяльність у формі трудової участі.
На виконання вказаного договору компанія CHEMOTON S.A. в сумісну
діяльність зробила внесок грошовими коштами у сумі 1 118 209,06
грн. та майном на суму 1 501 749,97 грн., що підтверджено
інформаційними повідомленнями про внесення іноземної інвестиції,
зареєстрованих в Київській міській державній адміністрації.
Відповідно до протоколу від 29.03.2001 та угоди від 10.04.2001
позивачем компанії CHEMOTON S.A. повернуто три автомобілі марки
"Сітроен Джампі", які були раніше були передані як внесок у
спільну діяльність, на загальну суму 259 683,45 грн., що
підтверджено ВМД № 12500/1/560835 від 12.12.2001, №
12500/1/560840 від 12.12.2001, № 12500/1/560841 від 12.12.2001.
Таким чином, на дату проведення перевірки позивача внесок
компанії CHEMOTON S.A. (Панама) в спільну інвестиційну
діяльність за договором № 1-ХІ-97 від 25.06.1997 становив 2 360
275,58 грн.
Судами встановлено, що донарахування позивачу податку на
прибуток у сумі 702 000,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій
у сумі 281 400,00 грн. та у сумі 351 000,00 грн. відбулось
внаслідок того, що строк дії договору про спільну інвестиційну
діяльність № 1-ХІ-97 від 25.06.1997 припинився 31.12.2002,
шестимісячний термін, визначений законодавством для повернення
іноземної інвестиції (01.01.2003-30.06.2003), закінчився, а тому
всі активи, внесені компанією CHEMOTON S.A. (Панама) для ведення
спільної діяльності на суму 2 360 275,58 грн., перейшли у
власність позивача, отже, на думку відповідача, є безповоротною
фінансовою допомогою. Таким чином, вартість інвестиції підлягає
включенню до складу валових доходів позивача та оподаткуванню
податком на прибуток.
Суди попередніх інстанцій, не погоджуючись з таким висновком ДПІ
послались у цьому зв’язку на той факт, що внесок, який зроблений
компанією CTTRMOTON S.A. (Панама) для ведення спільної
діяльності, не є власністю позивача, а знаходиться у спільній
частковій власності компанії CHOMOTON S.A., незалежно від того,
закінчився термін дії договору про спільну інвестиційну
діяльність чи ні. Право власності у компанії CHTMOTON S.A. на
внесену частку не припинено та не перейшло іншим учасникам
сумісної діяльності. У разі припинення дії договору про спільну
інвестиційну діяльність, її учасник (компанія CHEMOTON S.A.),
має право вимагати повернення своєї частки спільного майна.
Також судами взято до уваги, що договір про спільну інвестиційну
діяльність є чинним на теперішній момент і його дія закінчується
31.13.07, за умовами, якого не передбачена можливість будь-якого
зарахування грошових коштів в оплату товарів (робіт, послуг) або
відвантаження товарів, надання робіт (послуг) у власність
позивача, передача активів компанією CHEMOTON S.A. в якості
внеску по договору не відповідає визначенню безоплатно наданих
товарів (робіт, послуг).
В той же час, колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає, що поза увагою судових інстанцій залишився той факт, що
угоду від 03.01.03, якою термін дії вказаного вище контракту
продовжено до 31.12.07 не зареєстровано належним чином в
уповноваженому державному органі, як того вимагає ст. 24 Закону
№ 93/96-ВР ( 93/96-ВР ) (93/96-ВР)
та п. 15 Положення про порядок державної
реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну
діяльність за участю іноземного інвестора, затвердженого
постановою КМУ від 30.01.97 № 112 ( 112-97-п ) (112-97-п)
.
Відповідно до ст. 210 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
правочин, який
підлягає державній реєстрації, вважається вчиненим лише з
моменту його реєстрації.
Судами також встановлено, що донарахування позивачу податку на
прибуток у сумі 1 300,00 грн. та штрафних (фінансових) санкції у
сумі 1 350,00 грн. та у сумі 650,00 грн. відбулось у зв’язку з
неправомірним віднесенням до складу валових витрат внесених сум
квартплати та комунальних послуг за орендоване приміщення в II
кварталі 2001 року у сумі 2301,54 грн. (без ПДВ), в III кварталі
2001 року в сумі 926,44 грн. та в IV кварталі 2002 року в сумі
926,44 грн., чим порушено пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону №
334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
В цій частині судами з’ясовано, що згідно п. 1.1 договору оренди
№ 23-СН-ОВ від 16.05.2000, орендодавець передає, а орендар
(позивач) приймає в орендне користування приміщення орендодавця
за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 1 кв. 2.
Відповідно до п. 2.1 договору оренди № 23-СН-ОВ від 16.05.2000,
орендатор (позивач) зобов'язаний проводити оплату фактичних
витрат по утриманню і обслуговуванню орендованого приміщення і
прилеглої до нього території, проводити своєчасну оплату всіх
комунальних платежів, у тому числі і заборгованості на момент
підписання договору якщо така є. Зазначений договір оренди
зареєстровано в ЖЕК № 307, що не заперечувалось відповідачем і
при розгляді справи в апеляційному порядку. Всі рахунки на
оплату квартплати та комунальних послуг за період II квартал
2001 року - 2 301,54 грн. (без ПДВ), за III кварталі 2001 року -
926.44 гри., за IV квартал 2002 року - 926,44 грн. були
виставлені позивачу, тобто, був переоформлений особовий рахунок
на ТОВ "Новагро-Сервіс".
У цьому зв’язку суди попередніх інстанцій пославшись на п. п.
1.18.5 п. 1.18 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, ст. 6 Житлового кодексу України, а також на той
факт, що орендоване приміщення (квартира) використовувалась
позивачем для офісу, а не для потреб промислового характеру,
дійшли висновку про відсутність з боку позивача порушень пп.
5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, оскільки,
як вже було зазначено вище, орендована квартира не є власністю
позивача, а тому сплата комунальних послуг і квартплати
пов'язано саме з господарською діяльністю підприємства
(позивача) з метою оренди житлового приміщення під офіс.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
поза увагою судових інстанцій залишився той факт, що відповідно
до пп. 5.4.10 ст. 10 Закону № 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до валових
витрат включаються витрати на утримання та експлуатацію (крім
тих, що підлягають амортизації) приміщень житлового фонду, які
належать юридичним особам, основною діяльністю яких є надання
платних послуг з туристичного обслуговування сторонніх громадян
чи здавання таких приміщень в оренду (найм) стороннім громадянам
або організаціям в порядку, визначеному цим Законом
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Позивач до цього переліку платників податків не
відноситься.
Також судами не надано оцінки тому факту, що позивачем було
взято в оренду житлове приміщення, хоча і переобладнане під
офіс. У цьому зв’язку колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що оскільки позивачем було понесено витрати на
приміщення житлового фонду на них не розповсюджуються пільги,
встановлені Законом № 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
щодо включення
таких витрат до валових.
Судами також встановлено, що донарахування позивачу податку на
додану вартість у сумі 20 449,00 грн. та штрафних (фінансових)
санкцій в сумі 10 224, 50 грн. здійснено відповідачем з тих
підстав, що позивачем було порушено П. П. 7.4.1 та 7.4.4 п. 7,4
ст. 7 Закону № 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а саме завищено
податковий кредит з ПДВ: на суму 5 907,53 гри. за березень 2002
року шляхом включення 100% суми ПДВ при оформленні ВМД № 50622
від 29.03.2002 на товар, отриманий від нерезидента кампанії
Chemoton (Cyprus) Limited, розташованій в офшорній зоні (Кіпр)
за договором № 23-03 від 21.03.2002; на суму 26 927,99 грн. за
травень 2002 року шляхом включення 100% суми ПДВ
при оформленні ВМД № 501021 від 07.05.2002 на товар отриманий
від нерезидента Компанії Chemoton (Cyprus) Limited, розташованій
в офшорній зоні (Кіпр) по договору № 12-03 від 22.03.2002.
В цій частині суди послались на той факт, що Закон № 168/97-ВР
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не визначає особливостей віднесення до складу
податкового кредиту операцій по розрахунках з нерезидентами, що
мають офшорний статус. Положення ст. 18 Закону № 334/94-ВР
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачає спеціальні правила, як вже було
зазначено вище, тільки щодо оподаткування податком на прибуток.
Що ж стосується податку на додану вартість, то п. п. 7.5.2 п.
7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачені
спеціальні умови щодо формування податкового кредиту для
імпортних операцій - для операцій із ввезення (пересилання)
товарів (робіт, послуг) датою виникнення права на податковий
кредит є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями
згідно із п. п. 7.3.6 п. 7.3 цієї статті. Отже, суди дійшли
висновку, що в цій нормі податковий кредит пов'язаний тільки із
сплатою податкових зобов'язань, отже у позивача відсутні
підстави для зменшення суми податкового кредиту у зв'язку із
придбанням товарів у нерезидента з офшорної зони.
Колегія суддів Вищого господарського суду України у цьому
зв’язку звертає увагу на те, що відповідно до п. 7.4 ст. 7
Закону № 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право віднесення сум ПДВ до
складу податкового кредиту залежить від наявності права на
включення вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до складу
валових витрат виробництва (обігу) або основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного періоду складається із
сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у
звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг),
вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва
(обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що
підлягають амортизації.
Підпунктом 19.3 ст. 18 Закону № 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено, що у разі укладення договорів, які передбачають
здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь
нерезидентів, що мають офшорний статус чи при здійсненні
розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські
рахунки, незалежно від того чи здійснюється така оплата (в
грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших
резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату
вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх
валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків від вартості
цих товарів (робіт, послуг).
Отже, до податкового кредиту відповідного звітного періоду може
бути віднесена лише та частка ПДВ, яка припадає на витрати, які
включаються до складу валових витрат цього звітного періоду.
Судами також встановлено, що позивачем було нараховано та
сплачено податок з власників транспортних засобів за автомобілі,
які були передані йому іноземним інвестором -компанією CHEMOTON
S.A. (Панама) для здійснення спільної діяльності по Договору про
спільну інвестиційну діяльність № 1-ХІ-97 від 25.06.1997.
Платниками податку з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів відповідно до ст. 1 Закону України
"Про податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів" ( 1963-12 ) (1963-12)
є підприємства,
установи та організації, які є юридичними особами, іноземні
юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та
особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні
згідно, чинним законодавством власні транспортні засоби, які
відповідно до статті 2 цього Закону ( 1963-12 ) (1963-12)
є об'єктами
оподаткування.
При цьому судами правомірно взято до уваги, що транспортні
засоби, що передані в сумісну діяльність, не є власними
транспортними засобами позивача, а знаходяться у спільній
частковій власності компанії CHEMOTON S.A.
Відповідно до п. п. 2.1.1 Порядку ведення податкового обліку та
складання податкової звітності результатів спільної діяльності
на території України без створення юридичної особи,
затвердженого Наказом ДПА України від 11.07.1997 за № 234
( z0308-97 ) (z0308-97)
, що діяв в період донарахування податку, облік
результатів спільної діяльності ведеться платником податку,
уповноваженим на це іншими сторонами, згідно з умовами договору
і окремо від обліку господарських результатів такого платника
податку.
Тому суди дійшли правомірного висновку, що в даному випадку
віднесення до складу валових витрат позивача сум податку з
власників транспортних засобів не підлягає регулюванню п. п.
5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, оскільки цей податок
сплачено позивачем не як власником транспортних засобів, а як
особою, на яку покладено ведення податкового обліку спільної
діяльності по автомобілях, які не використовуються ним у власній
господарській діяльності.
З врахуванням положень п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, згідно якого валові витрати - сума будь-яких
витрат платника податку у грошовій. матеріальній або
нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються)
таким платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності, суди дійшли обгрунтованого висновку
про правомірність дій ДПІ щодо донарахування позивачу податку на
прибуток у сумі 7 400,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у
сумі 9 230,00 грн.
У зв’язку з викладеним колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що прийняті у справі судові рішення підлягають
скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Керуючись ст. 111-5, ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення від 01.02.05 господарського суду м. Києва та постанову
від 13.04.05 Київського апеляційного господарського суду у
справі № 32/568 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду м.
Києва.
Головуючий: Божок В.С.
Судді: Костенко Т. Ф.
Коробенко Г.П