ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2005 Справа N 5/2429-2/224
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кривди Д.С.,
суддів Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився
від відповідача: не з’явився
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Франківському районі м. Львова
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
16.02.2005р.
у справі № 5/2429-2/224 Господарського суду Львівської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сіріус-
Техно”
до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.
Львова
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Сіріус-Техно”
звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом
до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.
Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова
від 27.03.2003р. № 5564/10/23-2.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.10.2004р.
(суддя О.В.Зварич), залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 16.02.2005р. (судді: О.П.
Дубник, О.М.Бобеляк, Г.В.Орищин), позовні вимоги Товариства з
обмеженою відповідальністю “Сіріус-Техно” задоволено, визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції у Франківському районі м. Львова від 27.03.2003р. №
5564/10/23-2.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова
подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення
Господарського суду Львівської області від 27.10.2004р. та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
16.02.2005р. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у
задоволені позовних вимог. Свою вимогу Державна податкова
інспекція у Франківському районі м. Львова мотивує тим, що
господарським судом першої та апеляційної інстанції неправильно
застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме:
п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та п. 2, 3 ст. 84 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Сторони не скористались правом, наданим ст. 22 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо участі їх представників у судовому засіданні.
Про час і місце розгляду касаційної скарги були повідомлені.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, Вищий господарський
суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Державної
податкової інспекції у Франківському районі м. Львова підлягає
задоволенню частково.
Відповідачем було здійснено планову документальну перевірку
позивача, про що складено акт від 25.03.2003р. Перевіркою
встановлено порушення позивачем п. 1.23 ст. 1, п. п. 4.1.6 п.
4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, яке на погляд відповідача, призвело
до заниження скоригованого валового доходу за ІІ квартал 2001р.
та ІІ квартал 2002р. на суму 65326грн. та у результаті порушення
п. 5.3.9. вищезгаданого Закону у вищезгаданий період завищено
суму валових витрат на 155400грн. За результатами перевірки
відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від
27.03.2003р. № 5564/10/23-2, яким позивачу визначено суму
податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі
56788грн., у т. ч. 46690грн. основний платіж та 10098грн.
штрафні санкції.
Позивачем подано позов, предметом якого є акт відповідача, яким
позивачу донараховано податкові зобов’язання з податку на
прибуток.
Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
об'єктом оподаткування є прибуток,
який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового
доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього
Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
на: суму валових витрат платника податку,
визначених статтею 5 цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
; суму
амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9
цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Згідно п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валовий доход - загальна сума доходу
платника податку від усіх видів діяльності, отриманого
(нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах як на території України,
її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній
зоні, так і за їх межами.
Відповідно до п. п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валовий доход
включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у
вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої
платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт,
послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді,
крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11
статті 7 цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та у межах таких операцій
між платником податку та його відокремленими підрозділами, які
не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у
частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості
несплачених обсягів природного газу" ( 911-15 ) (911-15)
.
Господарським судом встановлено, що за договором купівлі-
продажу, який укладено між позивачем та ПП “Олет-2000”,
позивачем отримано від ПП “Олет-2000” товари вартістю
28560,60грн. Проте, позивачем кошти у сумі 28560,6грн. сплачені
ПП “Олет-2000” не були, отже у позивача виникла заборгованість
перед ПП “Олет-2000”. За довідкою від 22.03.2002р. ПП “Олет-
2000” знято з податкового обліку.
Згідно п. п. 1.22.1. 1.22 ст. 1 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
термін
“безповоротна фінансова допомога” у даному Законі вживається у
такому, зокрема, значенні: сума заборгованості платника податку
перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася
нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
Враховуючи, що позивачем сума у розмірі 28560,60грн. позивачем
сплачена не була, то для встановлення даної заборгованості як
безнадійної господарський суд у встановленому законом порядку на
підставі відповідних доказів був зобов’язаний встановити
обставини щодо того коли збіг строк позовної давності щодо
сплати позивачем даної суми. Проте, господарським судом даної
обставини встановлено не було.
Згідно п. п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
обов'язок доведення
того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у
випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є
помилковим, покладається на платника податків за винятком
випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті. Отже, як випливає
з приписів даної правової норми, у випадку нарахування
контролюючим органом платнику податків податкових зобов’язань,
якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків
свідчать про заниження або завищення суми його податкових
зобов’язань, обов’язок доведення того, що здійснене контролюючим
органом нарахування є помилковим покладається на платника
податків.
Як вже було зазначено, відповідач здійснив перевірку позивача та
нарахував йому податкові зобов’язання, отже саме на позивача
покладено обов’язок доведення помилковості нарахування
податкових зобов’язань відповідачем.
Правила щодо належності та допустимості доказів встановлені ст.
34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно ч. 2 якої обставини справи,
які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими
засобами доказування. Оскільки на позивача покладено обов’язок
доведення, що нарахування податку на прибуток здійснено
відповідачем помилково, то належними доказами, які має дослідити
господарський суд, та на підставі яких у встановленому законом
порядку встановити відповідні обставини є первинні документи, що
має надати позивач в обгрунтування своїх доводів. Проте,
господарський суд не досліджував належні докази та не
встановлював відповідні обставини на підставі таких доказів, чим
порушив ст. ст. 32, 34, 36, 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
дослідження доказів. Натомість господарський суд досліджував акт
перевірки відповідачем позивача, що є порушенням п. п. 4.2.3 п.
4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Згідно ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд оцінює
докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на
всебічному повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. В
порушення вимог вищевказаної норми Кодексу господарський суд
попередніх інстанцій неповно з’ясував фактичні обставини, що
мають значення для правильного вирішення спору та не дав оцінку
всім доказам у справі.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом
та апеляційним господарським судом порушено вищезгадані норми
матеріального та процесуального права, то постановлені
зазначеними судовими інстанціями у даній справі рішення
підлягають скасуванню.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції встановлені ст. 111-
7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою визначено, що переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що попередніми судовими інстанціями не було
досліджено доказів та не встановлено обставини справи, які мають
значення для правильного вирішення даного господарського спору,
а касаційній інстанції таке право не надано, то справа підлягає
направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11,
111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському
районі м. Львова задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Львівської області від 27.10.2004р.
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від
16.02.2005р. у справі № 5/2429-2/224 скасувати, а справу
передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської
області.
Головуючий - суддя Кривда Д.С.
судді Жаботина Г.В.
Уліцький А.М.