ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.07.2005 Справа N 27/226
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого: Першикова Є.В.,
суддів: Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П. ,
розглянула
касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової
інспекції м. Дніпропетровська (далі
Лівобережна МДПІ)
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду
від 10.03.05
у справі № 27/226
господарського Дніпропетровської області
суду
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
“Лідер” (далі Товариство)
до Лівобережної МДПІ
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В засіданні взяли участь представники
- позивача: не з’явилися;
- відповідача: Солодовник А.В. (за дов. № 14550/10/10-1 від
15.07.05)
- у судовому засіданні 21.07.05;
Сависько В.В. (за дов. № 12658/10/10-1 від
15.06.05)
- у судовому засіданні 21.07.05.
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 21.07.05 було оголошено перерву до 28.07.05
для виготовлення та оголошення вступної та резолютивної частин
постанови Вищого господарського суду України.
У судове засідання 28.07.05 сторони по справі не з’явилися, у
зв’язку з чим повний текст постанови Вищого господарського суду
України направляється сторонам в установленому порядку.
Рішенням від 23.11.04 господарського суду Дніпропетровської
області (суддя Татарчук В.О.) позовні вимоги Товариства
задоволено.
Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Лівобережної
МДПІ № 0000542306/0 від 21.06.04.
З Лівобережної МДПІ на користь Товариства стягнуто 85 грн.
витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою від 10.03.05 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого
Кузнєцова І.Л., суддів Ільєнок Т.В., Чимбар Л.О.) рішення від
23.11.04 частково скасовано.
Апеляційна скарга Лівобережної МДПІ задоволена частково.
Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Лівобережної
МДПІ № 0000542306/0 від 21.06.04 в частині визначення Товариству
штрафних санкцій саме як податкового зобов’язання, застосованого
на підставі Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
В задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення в частині нарахування штрафних
санкцій в сумі 80 грн. Лівобережній МДПІ відмовлено.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції Лівобережна
МДПІ звернулася до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить постанову від 10.03.05
частково скасувати в частині визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення Лівобережної МДПІ № 0000542306/0 від
21.06.04 в частині визначення Товариству штрафних санкцій саме
як податкового зобов’язання, застосованого на підставі Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від
21.12.00 № 2181-ІІІ (далі Закон № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
), та
припинити провадження у справі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при прийнятті
оскарженої постанови судом апеляційної інстанції було
неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: ст.
17 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових
операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
від 06.04.95 № 265/95-ВР (далі Закон
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
), відповідно до якого за порушення вимог цього
Закону до суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють
розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням
відповідних органів державної податкової служби України
застосовуються фінансові санкції.
Також, скаржник вказує, що апеляційним судом невірно застосовано
п. 8 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум
штрафних санкцій органами державної податкової служби,
затвердженої наказом Державної податкової служби України № 110
від 17.03.01 ( z0268-01 ) (z0268-01)
, зареєстрованої в Міністерстві юстиції
України, яким передбачено, що дія Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
розповсюджується щодо штрафних (фінансових) санкцій, які
встановлюються нормативно-правовими актами, контроль за
виконанням вимог яких покладено на органи державної податкової
служби, і застосовується в частині процедури узгодження належних
до сплати штрафних (фінансових) санкцій, порядку виписки та
вручення податкового повідомлення-рішення.
На день розгляд справи по суті письмовий відзив на касаційну
скаргу від Товариства не надійшов.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, уточнення до
неї, заслухавши пояснення представників Лівобережної МДПІ, суддю-
доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних
обставин справи правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла до висновку про відсутність
підстав для задоволення касаційної скарги з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, за результатами
перевірки Товариства щодо контролю за здійсненням розрахункових
операцій у сфері готівкового та безготівко вого обігу суб'єктами
підприємницької діяльності Лівобережною МДПІ було складено акт №
000163 від 11.06.04 (далі Акт), на підставі якого 21.06.04 було
прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000542306/0, яким
відповідно до ст. 15, ч. 1 ст. 17 Закону № 265/95-ВР
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та на під ставі абз. “б” п. п. 4.2.2 п. 4.2
ст. 4 Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
Товариству визначено
податкове зобов'язання у розмірі 80 грн.
На підставі матеріалів справи судовими інстанціями встановлено,
що перевіркою було встановлено порушення п. 13 ст. 3 Закону №
265/95-ВР ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, а саме невідповідність сум готівкових
коштів денному звіту РРО у сумі 16 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що штрафні санкції
за порушення вимог Закону № 265/95-ВР ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
не є
податковими зобов'язаннями і до них не можуть застосовуватись
положення Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
, зокрема, й щодо їх
визначення податковими повідомленнями-рішеннями. Тобто,
задовольняючи вимоги платника податку, місцевий суд виходив з
порушення податковим органом форми акта.
Суд першої інстанції не спростував доводів Лівобережної МДПІ про
вчинення Товариством правопорушень, за які Законом № 265/95-ВР
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
встановлена відповідальність. При цьому судом
апеляційної інстанції враховано, що саме Товариство не оспорює
факт порушення вимог Закону ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, на підставі якого до
нього застосовані штрафні санкції.
За наведених обставин під час перегляду справи в апеляційному
порядку апеляційний суд дійшов до висновку про часткове
скасування рішення місцевого суду, та про можливість визнання
недійсним оспорюваного Товариством акта лише в частині
застосування форми податкового повідомлення при застосуванні
штрафних санкцій за Законом № 265/95-ВР ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
і
наслідків, які тягне за собою застосування податкового
повідомлення згідно Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Постанова суду в цій частині мотивовано приписами Закону №
265/95-ВР ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, зі змісту якого випливає, що за
виявлені порушення у сфері застосування реєстраторів
розрахункових операцій слід приймати не податкові повідомлення
–рішення, а рішення, що, однак, не є підставою для визнання
оспорюваного податкового повідомлення –рішення недійсним в
повному обсязі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що
відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства мають право звертатися до
господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних
прав і охоронюваних законом інтересів.
Також береться до уваги, що статтею 3 Закону № 265/95-ВР
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
передбачено, що суб'єкти підприємницької
діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій
та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток,
платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні
послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг
зобов'язані: проводити розрахункові операції через реєстратори
розрахункових операцій з використанням режиму попереднього
програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх
кількості.
Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Так, в ході здійснення судового провадження господарськими
судами першої та апеляційної інстанції на підставі наявних у
справі доказів, зокрема, Акта перевірки було встановлено факт,
невідповідності сум готівкових коштів денному звіту РРО у сумі
16 грн.
Беручи до уваги встановлені в ході здійснення судового
провадження факти щодо порушення Товариством порядку
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг, касаційна інстанція
погоджується з висновком господарського суду апеляційної
інстанції про правомірність застосування до останнього штрафних
санкцій на підставі приписів Закону № 265/95-ВР ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Разом з тим, зазначені штрафні санкції застосовані до Товариства
податковим повідомленням-рішенням та визначені як податкове
зобов'язання, що суперечить преамбулі, пунктам 1.2, 1.5 статті 1
Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
, статтям 13, 14 Закону України
“Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
.
Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
,
положення цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
розповсюджується лише на
штрафні санкції, які застосовуються до платника податків у
зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених
відповідними законами.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення, де штрафні санкції
визначені як податкове зобов'язання, може бути прийняте тільки
при порушенні податкового законодавства, однак, ця обставина не
є підставою для визнання спірного повідомлення-рішення недійсним
у цілому, що спростовує доводи суду першої інстанції.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла до висновку, що судом апеляційної інстанції
було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення
для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено
постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального
права, що дає підстави для залишення її без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової
інспекції м. Дніпропетровська № 7877/10/10-1 від 11.04.05
залишити без задоволення.
Постанову від 10.03.05 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду у справі № 27/226 господарського суду
Дніпропетровської області залишити без змін.
Головуючий Є.Першиков
судді: Г.Савенко
І.Ходаківська