ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.07.2005 Справа N 2/2698
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 22.09.05
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
за участю повноважних представників: [...]
розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргу
Державного територіально - галузевого підприємства
"Південно-Західна залізниця" в особі Коростенської дирекції
залізничних перевезень
та постанову від 22 березня 2005 року Житомирського
апеляційного господарського суду
у справі за позовом
Державного територіально-галузевого підприємства
"Південно-Західна залізниця" в особі Коростенської дирекції
залізничних перевезень
до Відкритого акціонерного товариства "Брусилівське
хлібоприймальне підприємство."
про стягнення 14096,88 грн.
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2004 року позивач звернувся до господарського суду
Житомирської області з позовом до відповідача про стягнення
14096,88 грн., посилаючись на те, що останній зобов'язаний
відшкодувати йому кошти за використання земельної ділянки у межах
смуги відведення залізниці.
Рішенням господарського суду Житомирської області від
5 листопада 2004 року, залишеним без змін постановою Житомирського
апеляційного господарського суд від 22 березня 2005 року в позові
відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить вказані судові рішення
скасувати, як прийняті з порушенням норм процесуального та
матеріального права.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не
надходив.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши
матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних
обставин, проаналізувавши правильність застосування апеляційним
господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи 01.10.2002 р. між
Коростенською дирекцією залізничних перевезень ДГТО
"Південно-Західна залізниця" та ВАТ "Брусилівське хлібоприймальне
підприємство" було укладено договір N 1336 про подачу та забирання
вагонів строком на 5 років. На умовах цього договору позивач
зобов'язався здійснювати подачу розставлення на місця
навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під'їзної колії,
яка примикає до станції Скочище Південно-Західної залізниці через
стрілку N 18 і обслуговується локомотивом залізниці.
Пунктами 3 і 14 цього договору передбачено, що у межах смуги
відведення Залізниці спорудами користувача зайнято ділянку землі
площею 36000 кв. метрів, користувач сплачує Залізниці плату,
зокрема, за складування вантажів або примикання під'їзних колій у
смузі відведення - згідно Тарифного керівництва N 1 ( z0828-99 ) (z0828-99)
,
табл. 4, п. 2 у розмірі 0,7 грн. за 1 кв.м. в рік, помноженому на
коефіцієнт підвищення.
З матеріалів справи також видно, що позивач обґрунтовує свої
вимоги тим, що згідно розрахунку боргу (а.с. 16) ВАТ "Брусилівське
ХПП" заборгувало йому за період квітень-липень 2004 року
14096,88 грн. за утримання земельної ділянки, наданої відповідачу
в тимчасове користування для складування вантажів.
Проте, господарські суди з вказаними вимогами не погодились,
оскільки позивачем не надано суд доказів, які б свідчили, що він є
власником чи користувачем земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про транспорт"
( 232/94-ВР ) (232/94-ВР)
, до складу земель залізничного транспорту входять
землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під
залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями
і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного,
вантажного і пасажирського господарства та інші споруди, необхідні
для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Зі змісту листа Галузевої служби колії Державного
територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця",
м. Київ від 14.03.2005 р. видно, що позивачем на час розгляду
справи у суді першої інстанції не було оформлено правовстановлюючі
документи щодо права користування земельною ділянкою по
ст. Скочище.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
право власності та право постійного користування на земельну
ділянку виникає після одержання її власником або користувачем
документа, що посвідчує право власності чи право постійного
користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.
Приступати до використання земельної ділянки до одержання
документа, що посвідчує право на неї - заборонено.
Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення
договору оренди і його державної реєстрації.
Право власності на земельну ділянку і право постійного
користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Право оренди землі оформлюється договором, який реєструється
відповідно до закону (ст. 126 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
).
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
15.06.2004 р. у справі N 9/1497 встановлено, що на спірній
земельній ділянці з 1936 року розміщені споруди відповідача, які
належать йому на праві власності, що підтверджується довідкою
Скочищенської сільської ради Брусилівського району. За
користування земельною ділянкою площею 3,6 га на території
Скочищенської сільської ради ВАТ "Брусилівське хлібоприймальне
підприємство" сплачує податок на землю.
Стягнення з відповідача на користь позивача плати за
користування земельною ділянкою, площею 36000 кв. м. свідчило б
про наявність між сторонами правовідносин оренди чи суборенди
земельної ділянки. Проте, договір, який мав би бути укладений
відповідно до вимог Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 ) (161-14)
в
матеріалах справи відсутній.
За вказаних обставин суд вважає, що господарський суд, з яким
погодилась апеляційна інстанція, прийшов до обгрунтованого
висновку, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення з
відповідача плати за користування земельною ділянкою і в позові
йому необхідно відмовити.
Суд вважає, що постанова апеляційної інстанції прийнята у
відповідності до обставин справи та вимог закону, тому її
необхідно залишити без змін.
Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, суд вважає
необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними у справі
доказами.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В:
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
22 березня 2005 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без
задоволення.