ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2005 Справа N 25/540
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенка Г.П. ,
розглянувши матеріали
касаційної скарги ДПІ у Дніпровському районі м.
Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 11.04.2005 р.
у справі господарського суду м. Києва
за позовом ТОВ “Київ Нафта”
до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва
Про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення,
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: Колесник М.М. (дов. від 18.07.05),
відповідача: Ткач В.В. (дов. від 13.01.05 № 98/9/10),
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 23.02.05 господарського суду м. Києва позов
задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ
у Дніпровському районі м. Києва від 02.12.04 № 0002851802/0.
Стягнуто з ДПІ у Дніпропетровському районі м. Києва на користь
ТОВ “Київ Нафта” 203 грн. судових витрат.
Постановою від 11.04.05 Київського апеляційного господарського
суду вказане вище рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, ДПІ у Дніпровському районі
м. Києва звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою і просить їх скасувати, з огляду на те, що
судами безпідставно не застосовано п. 5 ст. 120 Земельного
Кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
далі ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
та ст.
15 Закону України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
від 03.07.92
№ 2535-ХІІ (далі ЗУ № 2535 ( 2535-12 ) (2535-12)
) та прийняти нове
рішення, яким в позові відмовити.
ТОВ “Київ-Нафта” надало відзив на касаційну скаргу, в якому
просить залишити її без задоволення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до
уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування норм матеріального і процесуального права при
винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним
касаційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Як було встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у
даній справі, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва проведено
планову перевірку правильності обчислення та своєчасності
внесення до бюджету суми податку за землю (орендної плати) ТОВ
“Київ-Нафта” за період з 16.10.03 по 01.07.04 р.
За наслідками перевірки складено акт від 02.11.04 № 8852/23-
31482/22, згідно якого позивачем як землекористувачем подано до
ДПІ у Дніпровському районі м. Києва розрахунок за 2003 р. із
запізненням, а за 2004 рік з нульовими показниками, чим порушено
ст.ст. 2, 5, 14, 15 ЗУ № 2535-ХІІ ( 2535-12 ) (2535-12)
, п. 5 ст. 120, ст.
125 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
, п. 3 ст. 23 ЗУ “Про оренду землі”
від 08.09.99 № 1019-ХІУ ( 1019-14 ) (1019-14)
, що призвело до
донарахування орендної плати за 2003-2004 р. в сумі 72972,43
грн.
На підставі вказаного вище акту ДПІ у Дніпровському районі м.
Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.12.04 №
0002851802/1, яким позивачу визначено податкове зобов’язання за
платежем: орендна плата з юридичних осіб в сумі 72972,42 грн.
Попередніми судовими інстанціями також з’ясовано, що ТОВ “Київ-
Нафта” відповідно до договору купівлі-продажу № 2513 від
07.10.03 придбало автозаправну станцію, розміщену за адресою: м.
Київ, проспект Броварський,11.
Приймаючи рішення у даній справі, суди виходили з того що у
зв’язку з відсутністю у матеріалах справи доказів на
підтвердження права користування або власності позивача на
земельну ділянку, щодо якої нарахована орендна плата, відсутні
підстави для її (плати) нарахування позивачу, а податкова
перевірка діяльності Товариства була проведена з порушенням
вимог діючого законодавства.
При цьому судами зазначено, що перехід права користування на
земельну ділянку у зв’язку з переходом права власності на
розташовану на ній споруду (будівлю) не означає автоматичний
перехід вказаного права користування земельною ділянкою із
відповідними наслідками. Договір оренди від 04.09.01 р. свідчить
про те, що орендарем земельної ділянки, на якій розташовується
АЗС позивача, є інша особа, а не товариство. Справляння та
нарахування орендної плати здійснюється в іншому порядку та не
обов’язково до бюджету або державного цільового фонду.
У 2004 році стосовно позивача вже проводилась планова перевірка,
а тому планова перевірка товариства у листопаді 2004 року була
проведена з порушенням вимог п. 2 Указу Президента України “Про
деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”
( 817/98 ) (817/98)
(далі Указ ( 817/98 ) (817/98)
).
В обгрунтування викладеної позиції суди послались на ст.ст. 5,13
ЗУ № 2535-ХІІ, ст. 1 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, ст. ст. 2, 14 ЗУ “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
, ст.ст. 120, 193, 194 ЗК України
( 2768-14 ) (2768-14)
.
Разом з тим попередніми судовими інстанціями не взято до уваги
положення п. 5 ст. 120 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
відповідно до
якого, в разі переходу права власності на будівлю або споруду до
громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності
земельні ділянки, до них переходить право користування земельною
ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Судами, також, не враховано, що згідно ст. 15 ЗУ № 2535-ХІІ
( 2535-12 ) (2535-12)
землекористувачі сплачують земельний податок з дня
виникнення права користування земельною ділянкою, а в разі
припинення права користування земельною ділянкою податок
сплачується за фактичний період перебування землі в користуванні
у поточному році.
Тобто, плата за фактичне землекористування не ставиться в
залежність від наявності належного оформлення відповідних прав
землекористувача.
При цьому з метою уникнення подвійного оподаткування, судами не
було з’ясовано, хто фактично здійснював плату за спірну земельну
ділянку у перевіреному ДПІ періоді і чи відбувалось таке
взагалі.
Щодо недотримання процедури проведення перевірки, то за умови
встановлення податковою інспекцією правопорушень, це не є
достатньою підставою для визнання податкового повідомлення-
рішення недійсним.
Зважаючи на вкладене судові рішення підлягають скасуванню з
направленням справи на новий розгляд до господарського суду м.
Києва.
При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене,
всебічно і повно перевірити всі обставини справи, надати
об’єктивну оцінку доказам, правильно застосувати норми
матеріального права, які регулюють спірні відносини.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення від 23.02.05 господарського суду м. Києва та постанову
від 11.04.05 Київського апеляційного господарського суду зі
справи № 25/540 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду м.
Києва.
Головуючий Божок В.С.
Судді: Костенко Т.Ф.
Коробенко Г.П.